Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 161/10391/21

провадження № 61-15908св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Луцька районна державна адміністрація Волинської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Луцької районної державної адміністрації Волинської області на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2021 року у складі судді Кирилюк В. Ф. та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Данилюк В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2021 року Луцька районна державна адміністрація Волинської області (далі - Луцька РДА) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу майнової шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника, посилаючись на те, що розпорядженням заступника голови Горохівської районної державної адміністрації (далі - Горохівська РДА) ОСОБА_1 від 02 грудня 2019 року № 24-ос ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника Управління соціального захисту населення Горохівської РДА з 02 грудня 2019 року у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року вищезгадане розпорядження визнано протиправним і скасовано, ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника Управління соціального захисту населення Горохівської РДА з 03 грудня 2019 року, а також стягнуто з названого управління на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 138 491,96 грн. На виконання вказаного рішення суду Управління соціального захисту населення Горохівської РДА нарахувало та виплатило ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 138 491,96 грн. Разом з тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» передбачено реорганізацію Горохівської РДА шляхом її приєднання до Луцької РДА. Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 02 квітня 2021 року № 161 затверджено передавальний акт Горохівської РДА до правонаступника - Луцької РДА. Таким чином, після затвердження передавального акта Луцька РДА стала правонаступником прав та обов`язків, в тому числі майнових, Горохівської РДА, оскільки остання вибула із спірних правовідносин у зв`язку з реорганізацією. Наразі правом на звернення до суду з цим позов наділена саме Луцька РДА, що є правонаступником органу, якому завдано шкоду. Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади Луцькій РДА завдана шкода, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 відповідно до пункту 8 статті 134 та статті 237 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Враховуючи викладене, Луцька РДА просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду, заподіяну установі у зв`язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в розмірі 138 491,96 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що позовна заява Луцької РДА не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено Луцькій РДА її право звернутися до суду з цим позовом в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки спірні правовідносини щодо відшкодування шкоди/збитків виникли між суб`єктом владних повноважень та особою, яка перебуває на посаді публічної служби, то ця справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу Луцької РДА залишено без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірні правовідносини щодо відшкодування шкоди/збитків виникли між суб`єктом владних повноважень та особою, яка перебуває на посаді публічної служби. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас в рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюються питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. При цьому відшкодування виплат, пов`язаних з незаконним звільненням, не охоплюється поняттям регресу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зазначено, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема і з питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди. Таким чином, висновок місцевого суду про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, є правильним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У вересні 2021 року Луцька РДА подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення відповідача з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок заподіяння шкоди. З огляду на зазначене за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. У цьому випадку той факт, що майнова шкода завдана позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Управління соціального захисту населення Горохівської РДА здійснено за результатами розгляду трудового спору шляхом задоволення відповідної вимоги на підставі статті 235 КЗпП України, якою передбачено, що відповідальність за вимушений прогул несе юридична особа. В цій справі вимога вирішити публічно-правовий спір відсутня, оскільки протиправність дій особи щодо видання наказу про звільнення працівника вже встановлена рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 рокута додаткового правового аналізу не потребує.У зв`язку з цим предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

10 грудня 2021 року справа № 161/10391/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 7 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Апеляційним судом встановлено, що розпорядженням заступника голови Горохівської РДА ОСОБА_1 від 02 грудня 2019 року № 24-ос ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника Управління соціального захисту населення Горохівської РДА з 02 грудня 2019 року у зв`язку з отриманням негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 140/3910/19 позов ОСОБА_2 до Горохівської РДА, Заступника голови Горохівської РДА, Управління соціального захисту населення Горохівської РДА про визнання протиправними та скасування висновку, розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано висновок Горохівської РДА щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади керівника апарату та керівників структурних підрозділів РДА зі статусом юридичної особи публічного права у 2019 році, від 26 листопада 2019 року в частині негативної оцінки державного службовця - начальника Управління соціального захисту населення Горохівської РДА ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано розпорядження заступника голови Горохівської РДА ОСОБА_1 від 02 грудня 2019 року № 24-ос «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Управління соціального захисту населення Горохівської РДА з 03 грудня 2019 року. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Горохівської РДА на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 138 491,96 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 22 703,60 грн, звернено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного рішення суду Управління соціального захисту населення Горохівської РДА нарахувало та виплатило ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 138 491,96 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, Луцька РДА просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь майнову шкоду, заподіяну установі у зв`язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі пункту 8 статті 134 та статті 237 КЗпП України.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку про те, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125 Конституції України).

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами другою, четвертою, п`ятою статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Тобто суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено з огляду на те, що на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 140/3910/19 ОСОБА_2 відшкодовано середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 138 491,96 грн у зв`язку з його незаконним звільненням за розпорядженням заступника голови Горохівської РДА ОСОБА_1 від 02 грудня 2019 року № 24-ос.

Право позивача на відшкодування шкоди, завданої незаконним звільненням ОСОБА_2 із займаної посади, закріплено у статтях 134 та 237 КЗпП України.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП Українислужбові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Отже, трудове законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) наведено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

Таким чином, правовідносини між сторонами в цій справі не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

У справі, яка переглядається, не підлягає вирішенню питання правомірності дій відповідача ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 з публічної служби, оскільки незаконність такого звільнення вже встановлена вищезгаданим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 140/3910/19. Отже, предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З огляду на зазначене за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір в цій справі є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

При цьому сам по собі той факт, що майнова шкода завдана позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), на яку послався заявник в касаційній скарзі, та від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20 (провадження № 11318св21), в яких спірні правовідносини були подібними (органи державної влади/місцевого самоврядування пред`явили позови до винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівників було здійснено з порушенням закону, про відшкодування в порядку регресу заданої ними майнової шкоди, спричиненої виплатою за рішеннями судів таким працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що спір з приводу відшкодування органу державної влади шкоди, завданої відповідачем незаконним звільненням працівника, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

У справі, яка переглядається, суди залишили поза увагою те, що правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень і що незаконність звільнення працівника з публічної служби вже встановлена іншим судовим рішенням, а тому питання щодо правомірності дій відповідача не підлягає оцінці при вирішенні цього спору.

Суди попередніх інстанцій помилково послалися на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18) та від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18), оскільки правовідносини сторін у справі, що переглядається, та у справах № 818/1688/16 і № 734/3102/16-ц не є подібними з огляду на предмет і правові підстави позову.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18) та від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) містяться правові висновки про те, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Разом з тим предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу, а неправомірність дій відповідача встановлена рішенням суду про незаконність звільнення ОСОБА_2 з публічної служби та додаткового правового аналізу не потребує. Зазначене свідчить про нерелевантне застосування судами вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Не встановивши належним чином правової природи правовідносин, які виникли між учасниками справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, що не відповідає принципу верховенства права.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Щодо розподілу судових витрат.

В касаційній скарзі Луцька РДА просила, зокрема, вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що Верховний Суд направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то понесенні заявником судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги підлягають розподілу за результатами розгляду справи місцевим судом та ухвалення ним рішення по суті спору, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луцької районної державної адміністрації Волинської області задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук