ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 161/11130/23

Провадження № 51-4238 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 липня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023030580001302 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Стоянівка Радехівського району Львівської області, українки, громадянки України, мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Луцький міськрайонний суд Волинської області вироком від 30 жовтня 2023 року визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначив їй покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Цивільний позов адвоката ОСОБА_8 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 до обвинуваченої ОСОБА_7 та ПАТ «Страхова компанія «ТАС»» суд задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_7 на користь неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

Суд також вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_7 , 05 травня 2023 року, приблизно о 14:50, в м. Луцьк, керуючи технічно справним транспортним засобом «Skoda Fabia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Гордіюк зі сторони вул. Конякіна у напрямку проспекту Соборності у лівій смузі руху зі швидкістю близько 50 км/год поруч будинку № 33, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу в порушення п. п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху проявила неуважність, неправильно врахувала дорожню обстановку, несвоєчасно вжила заходів для зменшення швидкості руху та повної зупинки автомобіля в момент, коли перед нерегульованим пішохідним переходом зменшував швидкість та зупинився транспортний засіб, що рухався по сусідній смузі.

Внаслідок цього вона допустила наїзд на пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який переходив проїжджу частину з права наліво відносно руху транспортного засобу по нерегульованому пішохідному переходу. Внаслідок ДТП потерпілому ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджена вказує, що кримінальне провадження в судах першої та апеляційної інстанцій здійснено за відсутності потерпілого та його законного представника ОСОБА_10 , належним чином не повідомлених про дату та час розгляду.

Також зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_8 представляти інтереси неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 в судах першої та апеляційної інстанцій, адже законним представником неповнолітнього потерпілого визнано його матір ОСОБА_10 , а рішення про визнання законним представником неповнолітнього потерпілого його батька ОСОБА_11 в матеріалах справи відсутнє.

Також засуджена вважає, що, призначаючи їй додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, суд не врахував конкретних обставин справи та ставлення засудженої до вчиненого, поведінку після вчинення та обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання.

Крім цього, засуджена не погоджується з визначеною судом сумою моральної шкоди і вважає, що вона не відповідає засадам розумності.

Також вважає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували понесення КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» витрат на лікування потерпілого в сумі 62 638,51 грн.

Також ОСОБА_7 у касаційній скарзі зазначає, що цивільним позивачем у кримінальному провадженні є ОСОБА_11 , однак він не був визнаний потерпілим у кримінальному провадженні, кримінальним правопорушенням йому безпосередньо не було заподіяно шкоду, тому він не може бути цивільним позивачем.

Крім цього, засуджена вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув всю суму моральної шкоди з неї, не врахувавши аспекти відповідальності страховика.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Іншим учасникам судового провадження були здійснені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до положень ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з положеннями ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Зі змісту ст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 419 КПКУкраїнив ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Щодо тверджень засудженої у касаційній скарзі про відсутність повноважень представника потерпілого у адвоката ОСОБА_8 та повноважень цивільного позивача у законного представника неповнолітнього потерпілого (його батька) ОСОБА_11 , то колегія суддів вбачає їх необґрунтованими.

За змістом ст. 59 КПК України, якщо потерпілим є неповнолітня особа, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 64 КПК України, якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.

Статтею 44 КПК України передбачено, що як законні представники можуть бути залучені батьки. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

Таким чином, положення закону передбачають повноваження не лише прокурора, але й суду, залучати визначених осіб у якості законного представника неповнолітнього потерпілого.

Зі змісту обвинувального акта вбачається, що на досудовому розслідуванні законним представником неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 була визнана його мати ОСОБА_10 . Стосовно батька ОСОБА_11 даних про таке рішення, ухвалене в ході досудового розслідування, немає.

При цьому в матеріалах провадження наявний ордер адвоката ОСОБА_8 про надання правничої допомоги, виданий на підставі договору, укладеного з батьком неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 (т. 1 а. с. 39).

До початку судового розгляду адвокат ОСОБА_8 від імені ОСОБА_11 подав до суду цивільний позов про відшкодування завданої потерпілому моральної та матеріальної шкоди (т. 1 а. с. 24-29), і суд, прийнявши цей позов до розгляду, фактично сприйняв належними повноваження ОСОБА_11 як законного представника неповнолітнього потерпілого, що не суперечить вимогам ст. 44 КПК України щодо кола осіб, які можуть бути визнані законним представником неповнолітнього потерпілого, не суперечить інтересам неповнолітнього потерпілого і не порушує прав інших учасників провадження.

Стосовно доводів касаційної скарги про розгляд справи за відсутності потерпілого та законного представника, то вони також не вбачаються належно вмотивованими.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження під час підготовчого судового засідання 29.09.2023 був присутній представник потерпілого ОСОБА_8 , який повідомив, що представляє інтереси потерпілого, а сам потерпілий не буде присутній під час підготовчого судового засідання.

Під час судового засідання 23.10.2023 також був присутній представник ОСОБА_8 та батько неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 , який повідомив, що потерпілий ОСОБА_9 перебуває за кордоном на навчанні, після ДТП йому важко пересуватися, він не може сидіти, і не буде брати участі у судовому розгляді.

У судовому засіданні 30.10.2023, у якому ОСОБА_7 зверталась з останнім словом, також був присутній представник потерпілого ОСОБА_8 .

Крім цього, в матеріалах кримінального провадження наявна телефонограма, складена секретарем судового засідання, з якої вбачається, що 05.06.2024 ОСОБА_8 був повідомлений про те, що судове засідання в апеляційному суді призначено на 13:15 10.07.2024 для повідомлення потерпілого та його законного представника (т. 1 а. с. 133). Також наявна заява адвоката ОСОБА_8 від 10 липня 2024 року про розгляд справи без участі сторони потерпілих (т. 1 а. с. 136).

Враховуючи викладене, й за відсутності скарг зі сторони потерпілого про неповідомлення про розгляд справи чи про будь-яке інше порушення їхніх прав під час розгляду справи, колегія суддів не вбачає такі доводи касаційної скарги достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Стосовно доводів касаційної скарги про відсутність у ОСОБА_11 (батька неповнолітнього потерпілого) повноважень на подання цивільного позову, оскільки він сам не був визнаний потерпілим, і кримінальним правопорушенням безпосередньо йому не було заподіяно шкоду, то вони суперечать положенням ст. 128 КПК України, якими передбачено, що на захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред`явлений їхніми законними представниками.

Доводи ж засудженої про те, що суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання не врахував конкретних обставин справи та ставлення засудженої до вчиненого, також спростовуються змістом ухваленого вироку.

Зокрема суд врахував дані про особу засудженої, яка вину визнала повністю, щиро розкаялася у вчиненому, частково відшкодувала завдані збитки, її вік, а також врахував думку представника потерпілого, який не наполягав на суворому основному покаранні, але вважав за необхідне позбавити ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції призначив засудженій найбільш м`який вид основного покарання - штраф у його мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, й при цьому дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення їй додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Стосовно доводів касаційної скарги щодо вирішення судом цивільного позову КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», а саме відшкодування витрат на лікування потерпілого в сумі 62 638,51 грн, то, як правильно вказав апеляційний суд, положеннями ч. 1 ст. 1206 ЦК України визначено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Як вбачається зі змісту оскарженого вироку місцевого суду, засуджена ОСОБА_7 при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, повністю визнала цивільний позов КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства».

Незважаючи на це, судом також було досліджено долучений до цивільного позову розрахунок витрат, пов`язаних з лікуванням ОСОБА_9 , які понесені КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», за підписом головного бухгалтера та т.в.о. генерального директора, яким підтверджується загальна сума витрат в розмірі 62 638,51 грн.

Обґрунтованих підстав ставити під сумнів достовірність указаного вище обрахунку витрат у місцевого та апеляційного судів не було. Не зазначено про такі підстави й у змісті касаційної скарги засудженої. Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вбачає, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив цивільний позов і стягнув з засудженої вказану суму коштів.

Однак, доводи касаційної скарги засудженої про окремі порушення при вирішенні судом цивільного позову в інтересах неповнолітнього потерпілого, заявленого до неї та страхової компанії, колегія суддів вбачає обґрунтованими в певній частині.

Зокрема, за матеріалами провадження ОСОБА_11 (батько неповнолітнього) в інтересах свого неповнолітнього сина потерпілого ОСОБА_9 за допомогою адвоката ОСОБА_8 подав до суду цивільний позов до ОСОБА_7 та ПАТ «Страхова компанія «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у якому просив стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ТАС» на його користь 23 000 грн матеріальної та 1 150 грн моральної шкоди, а також стягнути з ОСОБА_7 248 850 грн моральної шкоди (т. 1 а. с. 24-29).

Суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов, частково його задовольнив і дійшов висновку про необхідність стягнення суми спричиненої моральної шкоди в розмірі 200 000 грн з засудженої ОСОБА_7 .

Разом з цим суд взагалі не вирішив цивільний позов в частині позовних вимог до ПАТ «Страхова компанія «ТАС», що не було належним чином перевірено апеляційним судом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 на момент ДТП була застрахована ПАТ «Страхова компанія «ТАС» (т. 1 а. с. 32).

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом ст. 26-1 Закону страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (постанови ВП ВС від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20).

За таких обставин вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_11 до ПАТ «Страхова компанія «ТАС» та ОСОБА_7 не можна визнати законними й обґрунтованими.

На підставі вищенаведеного колегія суддів вбачає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_7 у цій частині підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням цього, колегія суддів не вбачає доцільним у цьому рішенні висловлювати свою позицію щодо співмірності, розумності, справедливості та відповідності обставинам справи визначеної місцевим судом суми морального відшкодування, яка стягується з ОСОБА_7 , у розмірі 200 000 грн, яка за доводами касаційної скарги засудженої вбачається нею невмотивованою, з метою уникнення будь-якого впливу на позицію суду, який буде розглядати указаний вище цивільний позов в порядку цивільного судочинства.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 липня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_11 до ПАТ «Страхова компанія «ТАС» та ОСОБА_7 скасуватиі призначити новий розгляд провадження в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3