№ 161/11703/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 161/11703/22

провадження № 61-11958св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Транс»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» (далі - ТзОВ «Вест Транс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Позовна заява ТзОВ «Вест Транс» мотивована тим, що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-7842/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк») 2 552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та 1 820 грн судових витрат.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 36454602 стосовно примусового виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме: акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» на ТзОВ «Вест Транс».

Відповідач не виконує рішення суду, у зв`язку з чим відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)позивач має право на стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 22 серпня 2019 року по 31 серпня 2022 року.

Враховуючи викладене, ТзОВ «Вест Транс» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 1 210 719,28 грн, з яких: інфляційні втрати - 978 479,56 грн, три проценти річних - 232 239,72 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, позов ТзОВ «Вест Транс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Вест Транс» три проценти річних у розмірі 118 975,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 322 862,60 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідач не виконує рішення суду, тому відповідно до статті 625 ЦК України позивач як кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку трьох процентів річних та інфляційних втрат до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат необхідно взяти за основну заборгованість, яка стягнута судом саме за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг), так як нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на договірні відсотки та пеню, які також були стягнуті рішенням суду, чинним законодавством не передбачено. Договірні відсотки за користування кредитними коштами, не є грошовим зобов`язанням, в розумінні статті 625 ЦК України, а є винагородою кредитора за правомірне користування боржником позикою (кредитом), згідно приписів статей 536 1048 ЦК України.

Крім того, неустойка у формі пені є одним із способів забезпечення виконання зобов`язання (стаття 549 ЦК України), тобто, також не входить до складу основного зобов`язання, і за правилами статті 625 ЦК України на неї не можуть нараховуватися три проценти річних та інфляційні втрати.

Що стосується періоду розрахунку, то суди виходили з того, що відсутні правові підстави для нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат починаючи із дня введення на території України воєнного стану (24 лютого 2022 року), оскільки відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, взявши за основу для нарахування заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, навів відповідний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 22 серпня 2019 року по 23 лютого 2022 року (день, якому передує запровадження воєнного стану в Україні).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2023 року ТзОВ «Вест Транс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, а також - не дослідили зібрані у справі докази. Крім того, підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду в частині застосування приписів пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до подібних правовідносинах.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

03 жовтня 2023 року справа № 161/11703/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що cуди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що проценти за користування кредитом, в тому числі прострочені, тобто несплачені у визначений договором строк, є платою за наданий банком позичальнику кредит, відповідно входять до кредитного зобов`язання позичальника і не можуть вважатись нарахуваннями на суму боргу.

Зобов`язання ОСОБА_1 перед ТзОВ «Вест Транс» в сумі 2 554 776,92 грн, в тому числі стягнення відсотків, неустойки та судових витрат, є грошовим, а тому на підставі приписів частини другої статті 625 ЦК України позивач вправі вимагати стягнення із боржника суму заборгованості із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, оскільки інший розмір процентів не передбачений.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період дії воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року, суди попередніх інстанцій керувалися приписами пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, однак не врахували, що за змістом наведених приписів позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки лише на користь кредитора (позикодавця) за прострочення грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору, натомість в даному випадку зобов`язання ОСОБА_1 перед ТзОВ «Вест Транс» існує на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2017 року у справі №2-7842/11, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2 552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та 1 820 грн судових витрат, а ТзОВ «Вест Транс» як правонаступник ПАТ «Брокбізнесбанк» не може застосовувати до відповідача умови кредитного договору щодо відповідальності за неналежне виконання його умов.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-7842/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року у розмірі 2 552 956,92 грн, з яких: 1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту; 455 625,97 грн - прострочений основний борг; 588 470,94 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 384 210,65 грн - неустойка та 1 820 грн судових витрат.

В матеріалах справи відсутні і під час розгляду справи сторонами не надано будь-яких доказів виконання відповідачем вищезазначеного рішення суду. Така обставина сторонами не заперечувалася.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТзОВ «Вест Транс» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

Установивши, що рішення суду відповідач не виконав, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

Крім того, з огляду на вищевказані положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 по 31 серпня 2022 року.

Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, для розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат взяв за основну заборгованість лише за тілом кредиту у розмірі 1 580 275,33 грн (1 124 649,36 грн - несплачена основна сума кредиту + 455 625,97 грн - прострочений основний борг) та не врахував, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2011 року у цивільній справі № 2-7842/11 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 2 552 956,92 грн заборгованості за кредитним договором № 486/07 від 07 серпня 2007 року та 1 820 грн судових витрат, однак відповідач не виконала це зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду, то наведений місцевим судом розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат є неправильним, так як цей розрахунок необхідно було навести виходячи із заборгованості у розмірі 2 554 776,92 грн (2 552 956,92 грн + 1 820 грн).

Індекс інфляції за вересень 2019 року становив 100,7 %, жовтень 2019 року - 100,7 %, листопад 2019 року - 100,1 %, грудень 2019 року - 99,8 %, січень 2020 року - 100,2 %, лютий 2020 року - 99,7 %, березень 2020 року - 100,8 %, квітень 2020 року - 100.8 %, травень 2020 року - 100,3 %, червень 2020 року - 100,2 %, липень 2020 року - 99,4 %, серпень 2020 року - 99,8 %, вересень 2020 року - 100,5 %, жовтень 2020 року - 101,0 %, листопад 2020 року - 101,3 %, грудень 2020 року = 100,9 %, січень 2021 року - 101,3 %, лютий 2021 року - 101,0 %,

березень 2021 року - 101,7 %, квітень 2021 року - 100,7 %, травень 2021 року - 101,3 %, червень 2021 року - 100,2 %, липень 2021 року - 100,1 %, серпень 2021 року = 99,8 %, вересень 2021 року - 101,2 %, жовтень 2021 року - 100,9 %, листопад 2021 року - 100,8 %, грудень 2021 року - 100,6 %, січень 2022 року - 101,3 %, лютий 2022 року - 101,6 %.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період.

Отже, сукупний індекс інфляції за період з вересня 2019 року по лютий 2022 року включно становить 1,20430781.

Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.

Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 2 554 776,92 грн за період з 22 серпня 2019 року по 23 лютого 2022 року складають 521 960,88 грн (2 554 776,92 х 1,20430781 - 2 554 776,92).

Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

За період з 22 вересня 2019 року по 23 лютого 2022 року три проценти річних складають 192 343,20 грн, з яких: з 22 вересня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 27 717,58 грн (2 554 776,92 х 3 х 132 : 100 : 365), з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - 76 643,31 грн (2 554 776,92 х 3 х 366 : 100 : 366), з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 76 643,31 грн (2 554 776,92 х 3 х 365 : 100 : 365), з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року -11 339,00 грн (2 554 776,92 х 3 х 54 : 100 : 365).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково та змінити оскаржувані судові рішення в частині розміру стягнутих трьох процентів річних та інфляційних втрат, збільшивши розмір стягнення трьох процентів річних з 118 975,25 грн до 192 343,20 грн, а інфляційних втрат - з 322 862,60 грн до 521 960,88 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

В цій справі ТзОВ «Вест Транс» заявило позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 1 210 719,28 грн та сплатило судовий збір в сумі 18 160,79 грн, однак Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТзОВ «Вест Транс» і стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у розмірі 192 343,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 521 960,88 грн, що разом складає 714 304,08 грн, тобто 58,99 % від ціни позову (714 304,08 грн х 100 : 1 210 719,28 грн).

Тому судові витрати, понесені ТзОВ «Вест Транс» на сплату судового збору за подання позовної заяви, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 10 714,56 грн (18 160,79 грн х 58,99 %).

В апеляційному порядку ТзОВ «Вест Транс» оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині залишених без задоволення позовних вимог та просило стягнути з відповідача на свою користь 639 042,76 грн і сплатило судовий збір в розмірі 14 378,46 грн.

Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТзОВ «Вест Транс» і збільшення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат на 272 466,23 грн, тобто на 42,63 % від заявлених в апеляційній скарзі вимог. Тому судові витати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги ТзОВ «Вест Транс», підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 6 130,49 грн (14 378,46 грн х 42,63 %).

В касаційному порядку ТзОВ «Вест Транс» оскаржувало рішення судів попередніх інстанцій в частині залишених без задоволення позовних вимог та просило стягнути з відповідача на свою користь 768 881,43 грн і сплатило судовий збір у розмірі 23 067 грн.

Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТзОВ «Вест Транс» і збільшення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат на 272 466,23 грн, тобто на 35,43 % від заявлених в касаційній скарзі вимог. Тому судові витати, пов`язані з розглядом касаційної скарги ТзОВ «Вест Транс», підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 8 174,18 грн (23 067 грн х 35,43 %).

Таким чином, за результатами розгляду справи по суті в порядку розподілу між сторонами судових витрат, враховуючи розмір задоволених та відхилених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 10 714,56 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, 6 130,49 грн - за подання апеляційної скарги та 8 174,18 грн - за подання касаційної скарги, а всього 25 019,23 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині розміру стягнутих трьох процентів річних та інфляційних втрат змінити, збільшивши розмір стягнення трьох процентів річних з 118 975,25 грн до 192 343,20 грн, а інфляційних втрат - з 322 862,60 грн до 521 960,88 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс» 25 019 (двадцять п`ять тисяч дев`ятнадцять) грн 23 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович