№ 161/12828/21 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 161/12828/21

провадження № 61-6637 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_1 ,відповідачі: Головне управління Національної поліції у Волинській області, Державна казначейська служба України,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди,

за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року, ухвалене суддею Ковтуненком В. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А. , Карпук А. К.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), у якому просив суд стягнути з ГУНП у Волинській області відшкодування матеріальної шкоди, яку становлять збитки у вигляді упущеної вигоди у сумі 1 085 189,28 грн та загальна вартість конвертів й послуг поштового зв'язку у сумі 3 056,07 грн, моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 грн.

2. Заява мотивована тим, що у 2017 році за рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа, учасник Антитерористичної операції на сході України (далі - АТО), інвалід війни 2-ї групи був поставлений на квартирний облік та внесений у список на позачергове отримання житла.

3. Рішенням комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих військовослужбовців та інвалідів про виплату грошової компенсації від 29 серпня 2017 року ОСОБА_1 була призначена грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення у сумі 1 085 189,28 грн.

4. Внаслідок повідомлення про підробку документів були розпочаті кримінальні провадження № 12017030010004156 та № 12017030010003733, у зв`язку з чим позивач був знятий з квартирної черги та отримав відмову у виплаті зазначеної компенсації для придбання житла.

5. Але після закриття зазначених кримінальних проваджень члени Виконавчого комітету Луцької міської ради відмовляються голосувати за поновлення позивача у списку на позачергове отримання житла, посилаючись на ті заяви, на підставі яких були розпочаті ці закриті кримінальні провадження. Тому позивач подав заяви до компетентних органів щодо вчинення посадовими особами Луцької міської ради низки протиправних дій, за які передбачена відповідальність у Кримінальному кодексі України від 05 квітня 2001 року № 2341-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - КК України). Зокрема, були відкриті кримінальні провадження № 42019031010000135 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, яке розпочато 11 жовтня 2019 року, № 42019031010000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, яке розпочато 28 листопада 2019 року.

6. Але у наслідок порушень, допущених представниками ГУНП у Волинській області, зокрема, неналежного виконання посадових обов`язків, бездіяльності та грубого порушення розумних строків досудового розслідування ОСОБА_1 не зміг реалізувати належні йому права та отримати зазначену компенсацію у сумі 1 085 189,28 гривень, а тому це є його упущеною вигодою. Також це нанесло йому моральну шкоду.

7. Неналежне проведення досудових розслідувань представниками ГУНП у Волинській області вже було констатоване Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20, яким на користь позивача стягнуто відшкодування моральної шкоди за інший період відповідної поведінки представників, який передував періоду, щодо якого позивач звертається до суду у цій справі щодо відшкодування моральної шкоди. Тобто це рішення суду не змінило наявність зазначених недоліків у подальшій поведінці представників ГУНП у Волинській області щодо проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, відкритих за заявами позивача, що нанесло в подальшому також моральну шкоду позивачу.

8. Позивач звертався з приводу всієї цієї ситуації до різних інстанцій та уповноважених осіб з метою захисту свого права і поніс певні витрати на поштові послуги, тому заявив вимогу про їх відшкодування до суду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року позов задоволений частково. Зобов`язано ДКС Українивідшкодувати 20 000,00 грн за рахунок Державного бюджету України шляхом списання цих коштів з рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 як відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями посадових осіб ГУНП у Волинській області. Також зобов`язано ДКС Українивідшкодувати 3 056,07 грн за рахунок Державного бюджету України шляхом списання цих коштів з рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 як відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому незаконними діями посадових осіб ГУНП у Волинській області. У задоволенні інших позовних вимог позивача суд відмовив.

10. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що відсутні підстави для висновку, що ОСОБА_1 за звичайних умов гарантовано отримав би компенсацію за належне йому для отримання жиле приміщення у відповідній сумі. Жодних доказів на підтвердження зазначених обставин стороною позивача не надано. Тому відсутні підстави вважати, що існує упущена вигода в розумінні пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України).

11. Суд встановив відсутність підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, а тому розглядав спір з точки зору частини шостої цієї статті, відповідно до якої завдана шкода відшкодовується, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (статті 1173 та 1174 ЦК України). За доведеності цієї шкоди вона відшкодовується державою незалежно від вини особи, яка її спричинила.

12. Виходячи з встановлених обставин справи, враховуючи відповідно до частини четвертої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України) зміст рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20, яке набуло чинності, та те, що позивач обґрунтовує свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а його систематичною неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки навіть після констатації зазначених обставин відповідним рішенням суду від 15 березня 2020 року, уповноваженими особами ГУНП у Волинській області не вчиняється належних процесуальних дій, та не виконуються вказівки слідчих суддів, суд першої інстанції дійшов висновку, що є підстави для визнання нанесення моральної шкоди позивачу відповідною поведінкою представників ГУНП у Волинській області за період, який не охоплений у справі № 161/12049/20. Зокрема, суд першої інстанції визначив у чому саме полягає така моральна шкода, заподіяна позивачу.

13. Разом з тим, суд першої інстанції, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, інші встановлені ним обставини справи, дійшов висновку, що вимога позивача у частині відшкодування нанесеної йому моральної шкоди є завищеною, а тому обмежив це відшкодування сумою у 20 000,00 грн.

14. Вимогу про стягнення з ГУНП у Волинській області матеріальної шкоди у сумі загальної вартості конвертів та послуг поштового зв`язку, яка становить 3 056,07 гривень, суд вирішив задовольнити, оскільки дійшов висновку, що ці витрати позивач здійснював для поновлення своїх порушених прав, їх суму позивач підтвердив, а ГУНП у Волинській області не оскаржувало, вони понесені у зв`язку з надмірною тривалістю розслідування справ за зверненням позивача, систематичною неефективністю та безвідповідальністю їх досудового розслідування зі сторони представників ГУНП у Волинській області.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

15. Постановою Волинського апеляційного суду від 06 червня 2022 року апеляційна скарга ГУНП у Волинській областізадоволена. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року в частині задоволених позовних вимог скасоване та ухвалене у цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУНП у Волинській області, ДКС України про відшкодування майнової шкоди у вигляді загальної вартості конвертів та послуг поштового зв`язку у сумі 3 056,07 грн та про відшкодування моральної шкоди.

16. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17/, для вирішення питання про відповідальність ГУНП у Волинській області необхідно встановити наявність трьох умов: неправомірні дії цього відповідача, наявність шкоди, завданої позивачу, та причинний зв`язок між цими неправомірними діями і цією заподіяною шкодою. Доведення цього покладається на позивача.

17. Право позивача на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, представників ГУНП у Волинській області, захищене статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI (далі - КПК України). Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності представників ГУНП у Волинській області, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої. У цьому апеляційний суд також послався на практику Верховного Суду, закріплену у певному переліку його постанов.

18. Суд апеляційної інстанції вирішив, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому представниками ГУНП у Волинській області моральних страждань, встановлення факту протиправності їх дій, факту наявності причинного зв`язку між цією шкодою та їх діями (бездіяльністю), а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову. Виходячи з цих самих підстав, апеляційний суд також не знайшов підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування загальної вартості конвертів та послуг поштового зв'язку у сумі 3 056,07 грн як майнової шкоди.

19. Апеляційний суд здійснив перегляд справи в апеляційному провадженні виключно в межах вимог апеляційної скарги ГУНП у Волинській області, зокрема, не переглядав відповідне рішення суду першої інстанції в частині висновків про упущену вигоду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

20. В 2017 році за рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа, учасник АТО та інвалід війни 2-ї групи був поставлений на квартирний облік та внесений в список на позачергове отримання житла, було вирішено виділити йому компенсацію для придбання житла. Зокрема, рішенням комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації від 29 серпня 2017 року призначено ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне для отримання жиле приміщення у сумі 1 085 189,28 грн.

21. На підставі звернення ОСОБА_3 про підробку документів були розпочаті кримінальні провадження № 12017030010004156 та № 12017030010003733 з приводу цього питання. У зв'язку з цим ОСОБА_1 був знятий з квартирного обліку та отримав відмову у виплаті зазначеної компенсації для придбання житла. А після закриття цих кримінальних проваджень позивачу відмовили у поверненні його на цей квартирний облік, що також виключило можливість отримання відповідної компенсації.

22. Відповідно до рішення комісії щодо розгляду заяв членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли, та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації від 29 серпня 2017 року виплата зазначеної компенсації передбачається при надходженні коштів субвенції на рахунок департаменту соціальної політики Луцької міської ради. Доказів надходження такої субвенції суду не надано.

23. У провадженні слідчого відділу Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області перебувають, зокрема, кримінальні провадження № 42019031010000135 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, яке розпочато 11 жовтня 2019 року на підставі заяви позивача, № 42019031010000169 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, яке розпочато 28 листопада 2019 року на підставі заяви позивача.

24. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20 позов ОСОБА_1 до ГУНП у Волинській області, ДКС України у Волинській області про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку ДКС України на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Цим рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що душевні страждання ОСОБА_1 , викликані протиправною бездіяльністю посадових осіб ГУНП у Волинській області, полягають у почуттях беззахисності, несправедливості, образи, пригнічення, відчаю, а також в необхідності знову й знову захищати себе, звертатися за правовою допомогою, подавати скарги. Дії, які вчинялись позивачем для відновлення своїх прав, безумовно вплинули на організацію його повсякденного життя, зумовили зміни у його життєвих і виробничих стосунках. Також суд врахував час та зусилля позивача, які він змушений витрачати для відновлення свого попереднього стану. Відповідно до змісту цього судового рішення суд розглядав справу, у тому числі аналізуючи якість здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 42019031010000135 та № 42019031010000169.

25. ОСОБА_1 просить суд стягнути з ГУНП у Волинській області моральну шкоду, завдану протиправною поведінкою його представників, яка продовжувалась по липень 2021 року.

26. Із ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 161/19200/20 вбачається, що визнано протиправною бездіяльність начальника слідчого відділу Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області щодо нездійснення ним розгляду клопотань ОСОБА_1 і його представника у 4 кримінальних провадженнях, у тому числі № 42019031010000135 та № 42019031010000169 про проведення слідчих (розшукових) інших процесуальних дій і надання матеріалів кримінальних проваджень для ознайомлення (т. 1, а. с. 31-32).

27. Із ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 26 січня 2021 року у справі № 161/18154/20 вбачається, що визнана незаконною бездіяльність начальника слідчого відділу Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області щодо організації досудового розслідування у 4 кримінальних провадженнях, у тому числі № 42019031010000135 та № 42019031010000169 і зобов`язано уповноважених осіб розглянути клопотання позивача і його представника щодо надання матеріалів кримінальних проваджень для ознайомлення (т. 1, а. с. 33-34).

28. Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 квітня 2021 року скарга ОСОБА_1 задоволена - скасована постанову слідчої слідчого відділу Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області Гарбар Н. О. про закриття кримінального провадження від 27 січня 2021 року, внесеного 04 березня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020030010000847 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 383 КК України (т. 2, а. с. 233).

29. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 161/6314/21 скасована постанова зазначеної слідчої ГУНП у Волинській області Гарбар Н. О. від 27 січня 2021 року про закриття кримінального провадження, внесеного 11 жовтня 2019 року до ЄРДР за № 42019031010000135 (т. 1, а. с. 35-36).

30. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2021 року скарга ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Волинської обласної прокуратури, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР по заяві ОСОБА_1 від 29 березня 2021 року щодо слідчої слідчого відділу Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області Гарбар Н. О. задоволена - зобов`язано керівника Волинської обласної прокуратури організувати внесення до ЄРДР відомостей по цій заяві ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування (т. 1, а. с. 26-27).

31. На підставі зазначеної ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду до ЄРДР 16 квітня 2021 року внесені відомості за № 42021030000000047 з приводу невиконання слідчою Гарбар Н. О. рішень суду від 26 листопада 2020 року у справі № 161/19200/20, від 26 січня 2021 року у справі № 161/18154/20, від 26 січня 2021 року у справі № 161/18224/20. У цьому кримінальному провадженні відповідно до постанови Волинської обласної прокуратури від 16 квітня 2021 року позивача ОСОБА_1 визнано потерпілим (т. 1, а. с. 28-30).

32. Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2021 року заява ОСОБА_1 та його представника адвоката Мамченка І. О. про відвід слідчої слідчого відділу Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області Гарбар Н. О. у кримінальному провадженні, внесеному 11 жовтня 2019 року до ЄРДР за № 42019031010000135 задоволена - слідча Гарбар Н. О. відведена від участі у досудовому розслідуванні кримінального провадження № 42019031010000135 (т. 2, а. с. 227).

33. Суд першої інстанції дійшов висновку, що докази, надані позивачем, підтверджують понесення ним матеріальної шкоди у сумі 3 056,07 грн (загальної вартості конвертів та послуг поштового зв'язку), яка підлягає відшкодуванню відповідачами в межах цієї справі. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що докази позивача не доводять належним чином, що ці витрати були пов`язані з відновленням порушених прав позивача, які розглядаються в межах цієї справи, та були необхідними для їх відновлення, а тому не можуть бути встановлені як матеріальна шкода, що підлягає відшкодуванню відповідачами у межах цієї справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

34. У липні 2022 року, засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,серед іншого, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року в частині незадоволених позовних вимог та постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити усі його вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

35. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі.

36. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

37. 17 жовтня 2022 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

38. Позивач оскаржує зазначені судові рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

39. На переконання ОСОБА_1 апеляційний суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, згідно якого з правил статті 22 ЦК України випливає, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною, оскільки особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

40. Також апеляційний суд не врахував правовий висновок, згідно якого відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою. В цьому контексті позивач зазначив, що не знайшов подібних висновків у постановах Верховного Суду, тому навів постанови Верховного Суду України (від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 01 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10), в яких цей висновок викладений.

41. Розглядаючи питання відшкодування моральної шкоди апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у його постанові від 06 липня 2021 року у справі № 638/8278/19, відповідно до якого свідченням протиправної бездіяльності посадових осіб та надмірної тривалості досудового розслідування як підстави для відшкодування шкоди може бути не сам факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення відповідно до вимог КПК України належних слідчих дій. Позивач обґрунтовує свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів щодо досудового розслідування у межах кримінального провадження, а його неефективністю, безвідповідальністю в цілому протягом тривалого періоду часу (4 роки) після початку, оскільки не вчиняються належні процесуальні дії, не виконуються вказівки слідчого судді, навіть після констатації цього у рішенні суду від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20.

42. Зазначені дії слідчих органів, які носять системний характер та призводять до неефективності та безвідповідальності досудового розслідування всупереч законним очікуванням позивача, завдають йому моральної шкоди, а також вимагають від нього певних поштових витрат у зв'язку із боротьбою за свої права та інтереси, що є його матеріальним збитком, пов'язаним із відповідними системними діями слідчих органів, та підлягають відшкодуванню. При цьому позивач вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не прийняли до уваги порушення, встановлені судом першої інстанції у справі № 161/12049/20 (рішення від 15 березня 2021 року), яка має преюдиційне значення для цієї справи з точки зору аналізу системного характеру неналежного виконання слідчими органами своїх службових обов'язків. В свою чергу, останнє вплинуло на неправильне встановлення судом першої інстанції зменшеної суми відшкодування моральної шкоди, яку суд апеляційної інстанції взагалі безпідставно скасував. Факт того, що подібна поведінка представників слідчих органів здатна спричиняти моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню, випливає з відповідного правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21.

43. Верховний Суд вважає посилання позивача з метою аргументувати, що упущена вигода включається у поняття збитків, на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16, як такий, який апеляційний суд не врахував, безпідставним в контексті касаційної скарги. Обидва суди попередніх інстанцій не ставили під сумнів цей факт, який прямо випливає зі статті 22 ЦК України.

44. Також Верховний Суд не бере до уваги ті доводи позивача, які вимагають оцінки, що виходить за межі обмежень, встановлених ЦПК України для касаційної інстанції.

(2) Позиція інших учасників справи

45. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

46. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3 Конституції України).

47. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

48. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21 Конституції України).

49. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).

50. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

51. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ратифікована Європейська конвенція з прав людини 1950 року (далі - Конвенція), а відтак в силу статті 9 Конституції України вона є частиною національного законодавства України.

52. Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції (стаття 1 Конвенції).

53. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 розділу І Конвенції).

54. Згідно із статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою (пункт 1). Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1 (пункт 2).

55. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

56. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

57. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

58. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

59. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.

60. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша та четверта статті 367 ЦПК України).

61. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

62. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

63. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

64. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

65. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частини перша та друга статті 22 ЦК України).

66. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша та друга статті 23 ЦК України).

67. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

68. Стаття 1176 ЦК України регулює питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Частина перша цієї статті встановлює перелік наслідків відповідної поведінки зазначених органів, які передбачають спеціальний режим відшкодування шкоди за них. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України у цій справі. Разом з тим, у всіх інших випадках відповідно до частини шостої цієї статті ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

69. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

70. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

71. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

(1.1) Щодо касаційного оскарження судового рішення в частині відшкодування упущеної вигоди

72. ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (частина перша статті 1 ЦПК України).

73. Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про судоустрій)).

74. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди (частина третя статті 17 Закону про судоустрій).

75. ЦПК України передбачає стадійність розгляду судової справи (розгляд судом першої інстанції, судом апеляційної інстанції та касаційним судом) відповідно до умов його параграфу 2 та Закону про судоустрій. Зокрема, пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім певних судових рішень, про які у цій справі не йдеться.

76. Виходячи зі змісту пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційний суд може розглядати передбачені ним аргументи сторін справи тільки якщо наявні певні правильні або помилкові висновки суду апеляційної інстанції з приводу заявлених ними вимог, або його власні висновки, які випливають з частини четвертої статті 367 ЦПК України. Це означає, що касаційний суд не може здійснювати у касаційному провадженні перегляд вимог сторін судової справи, які випливають з предмету спору та заявлених до суду першої інстанції позовних вимог та не заявлялися суду апеляційної інстанції в межах апеляційного перегляду справи, попри те, що мали б бути розглянуті спочатку апеляційною інстанцією відповідно до умов ЦПК України.

77. Вимоги щодо відшкодування упущеної вигоди апеляційним судом не переглядались, позивачем рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалось в апеляційному порядку. Отже, в силу вимог ЦПК України, у тому числі статті 400, Верховний Суд позбавлений повноважень щодо розгляду цієї частини вимог касаційної скарги.

78. Також Верховний Суд враховує, що у своєму запереченні, як було встановлено судом апеляційної інстанції, на апеляційну скаргу ГУНП у Волинській області позивач зазначав, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а вимога апеляційної скарги про його скасування є необґрунтованою. Отже, позивач не оскаржував рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року в апеляційній інстанції, а у відповідь на апеляційну скаргу ГУНП у Волинській області просив апеляційний суд залишити його без змін.

79. При цьому за наявності визначених законом підстав позивач не позбавлений права оскаржувати в інших процесах відмову йому у поставленні на квартирний облік та виплаті компенсації за квартиру, доводити завдання йому шкоди у вигляді упущеної вигоди зі сторони осіб, відповідальних за ці питання, у судовому порядку відповідно до чинного законодавства, подаючи позов до цих осіб. Тобто своєчасні дії працівників ГУНП у Волинській області не забезпечують отримання вигоди, яку позивач вважає упущеною, оскільки за отримання цієї вигоди, або упущення цієї вигоди працівники ГУНП у Волинській області не відповідальні.

(1.2) Щодо відшкодування моральної шкоди

80. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (абзац другий частини третьої, частини четверта та п`ята статті 23 ЦК України).

81. Враховуючи зазначену вище стадійність розгляду справ у судовій системі України та неможливість заміни касаційним судом функцій апеляційного суду з апеляційного перегляду оскаржуваних судових рішень як в цілому, так і в окремих їх частинах, Верховний Суд з урахуванням вимог частини першої статті 389, статті 400 ЦПК України не розглядає вимоги позивача в частині збільшення суми відшкодування моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, оскільки позивач рішення суду першої інстанції не оскаржував у суді апеляційної інстанції, зокрема, у цій частині з відповідною вимогою. Отже, Верховний Суд розглядає касаційну скаргу в частині, яка стосується оскарження судового рішення апеляційного суду в частині, що стосується скасування присудженого судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди.

82. Стосовно кримінальних проваджень № 42019031010000135 та № 42019031010000169 суди встановили наявність багаточисельних судових рішень слідчих суддів протягом достатньо тривалого періоду часу щодо неналежного виконання представниками ГУНП у Волинській області своїх обов'язків, що встановлено як у судовому рішенні від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20, так і судом першої інстанції в рамках розгляду цієї справи. Всі ці судові рішення слідчих суддів обґрунтовані тим, що зазначена поведінка представників ГУНП у Волинській області не відповідає вимогам Закону.

83. Верховний Суд враховує, що, наприклад, слідчі виконуючи свої службові обов'язки керуються певною свободою у здійсненні своїх повноважень в межах Закону. Але така свобода має узгоджуватись з принципом розумності та поваги до прав, передбачених Конституцією України. Якщо ігнорування звернень, ненадання відповідей на звернення або відсутність будь-якої реакції на клопотання та пояснень з приводу відсутності такої реакції носять системний характер, то відсутні підстави говорити про належне виконання слідчими своїх обов`язків у межах Закону. І в цьому випадку посилання лише на невтручання у діяльність слідчих або можливість оскаржити їх дії чи бездіяльність у судовому порядку не є контраргументом претензій з приводу неналежного виконання ними своїх обов'язків.

84. Зазначена системна неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні, неналежне виконання посадовими особами своїх обов'язків щодо цього, які порушують реалізацію заявником у досудовому розслідуванні його прав не може бути нівельована реалізацією заявником свого права, передбаченого статтею 24 КПК України, щодо оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, наприклад, слідчого, якщо вона не призводить до конкретного результату, а лише зводиться до багаторазової реалізації цим заявником цього свого права, оскільки це позбавляє сенсу саму суть цього права - оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Але у зазначеному випадку ця мета стає недосяжною, а судові рішення перетворюються на формальність. Саме тому відповідна поведінка слідчого є протиправною - такою, що не відповідає ані вимогам Закону, ані гарантованому праву заявника, зокрема його конституційним очікуванням, які випливають із комплексної взаємопов'язаної дії статей 3, 8, 19, 21, 40 та 56 Конституції України.

85. Можливість оскаржувати процесуальні рішення суб`єкта владних повноважень, яка передбачена КПК України, якщо відповідно до конкретних обставин справи (тривалий строк розслідування - чотири роки, неодноразове його закриття та відновлення на підставі задоволеної скарги заявника в межах одного провадження) її реалізація не призводить до усунення недоліків розслідування у цій справі, необов`язково може призводити до ефективного розслідування та свідчить про серйозні недоліки системи (дивитись рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Козинець проти України» (Kozinets v. Ukraine), заява № 75520/01, п.п. 61, 64).

86. Також треба враховувати, що Конвенція, зокрема її стаття 1, передбачає обов'язок держави гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією, в першу чергу розділом І, прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Незабезпечення цього є самостійною підставою для відповідальності держави.

87. В свою чергу стаття 13 розділу І Конвенції прямо вказує на необхідність забезпечення саме ефективного засобу правового захисту в національному органі, навіть якщо порушення прав здійснене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Аналогічне зобов`язання міститься у підпункті «а» пункту 3 статті 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй (чинний для України з 23 березня 1976 року).

88. Зокрема, зазначена стаття 13 Конвенції покликана забезпечити ефективний засіб захисту права на недискримінацію, передбаченого статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції. Разом з тим ця стаття Конвенції, як і стаття 24 Конституції України не містить вичерпного переліку підстав дискримінації за будь-якою ознакою, що в більш широкому сенсі означає неприпустимість ситуації, за якої реалізація права одній особі забезпечується належним чином, а іншій ні.

89. При цьому національний орган, про який йдеться у статті 13 Конвенції, не обов`язково має бути тільки судовим органом (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 157).

90. Отже критерієм нерівності в контексті статті 24 Конституції України та статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції також може виступати ставлення представників ГУНП у Волинській області до виконання їх службових обов`язків як у реагуванні на заяви позивача щодо кримінальних правопорушень, так і у реагуванні на заяви інших осіб, відповідне право яких передбачене Конституцією України.

91. В межах цієї справи не доведено та не встановлено, що всі досудові розслідування за зверненнями осіб, які проводяться ГУНП у Волинській області здійснюються з аналогічним рівнем системної неефективності, довго та без належного виконання службових обов`язків. Верховному Суду не відомий зазначений факт і як загальнодоступна інформація.

92. ЄСПЛ у своєму рішенні від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) зазначив, що засіб правового захисту є «ефективним», якщо ним можна скористатися або для того, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або для того, щоб забезпечити заявникові належне відшкодування за затримки, які вже мали місце, а можливість оскарження дій слідчого, передбачена КПК України, не визначає як особа може захистити своє право на ефективність засобу правового захисту, передбачене статтею 13 Конвенції, у випадках довготривалості кримінального провадження та яке відшкодування може надаватися заявникові, якщо буде визнано, що тривалість розслідування суперечила вимозі «розумності», тому сама по собі не може бути аргументом щодо належної реалізації статті 13 Конвенції (заява № 66561/01, п. 78).

93. Засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 07 лютого 2017 року у справі «Лашманкін та інші проти Росії» (Lashmankin and Others v. Russia), заява № 57818/09, п. 344, від 10 січня 2012 року у справі «Ананьєв та інші проти Російської Федерації» (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, п. 96, також зазначене вище рішення у справі «Кудла проти Польщі», п. 157).

94. Конституційний Суд України зазначив у своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, що строки досудового слідства відповідно до міжнародних договорів України повинні бути розумними, не повинні перевищувати меж необхідності, а саме досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтею 13 Конвенції (абзаци вісім та одинадцять пункту 8).

95. Відсутність у особи відчуття поваги до її конституційних прав, захищеності на рівні з іншими громадянами держави є обґрунтованим джерелом особистих страждань та переживань, здатних спричиняти моральну шкоду. Верховний Суд неодноразово зазначав, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зокрема, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю багаточисельних звернень до органів досудового розслідування з приводу його належного проведення тощо (дивитись аналогічні висновки, наприклад, у постановах від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21 (позивач посилається у своїй касаційній скарзі на неї), від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19). У тому числі Верховний Суд вже зазначав, що тривалі протиправна бездіяльність посадових осіб органу влади щодо ненадання відповіді на численні звернення позивача, неналежне здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразове прийняття рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який вочевидь для заявника демонструє ігнорування його доводів, здатні завдавати моральної шкоди (дивитись, наприклад, постанову від 06 липня 2021 року у справі № 638/8278/19, на яку посилається позивач у своїй касаційній скарзі).

96. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що моральна шкода може полягати у глибокому почутті несправедливості, яке викликане тим фактом, що протягом досить тривалого часу, всупереч рішенню суду, потерпілий не отримує реального захисту його прав (дивитись, наприклад, рішення від 29 червня 2004 року у справі «Жовнер проти України» (Zhovner v. Ukraine), заява № 56848/00, п. 60, у справі «Півень проти України» (Piven v. Ukraine), заява № 56849/00, п. 62).

97. Відповідно до висновку ЄСПЛ оцінка нанесеної моральної шкоди, якщо тільки сума компенсації не визначена безпосередньо законом, є складним завданням, яке часто вимагає прийняття до уваги висновків у розглянутих судових справах, що мають схожі обставини, з метою визначення прийнятної компенсації (дивитись, наприклад, рішення від 12 липня 2007 року у справі «Станков проти Болгарії» (Stankov v. Bulgaria), заява № 68490/01, п. 62).

98. Отже, треба враховувати, що доказування нанесення моральної шкоди є набагато більш складним процесом, ніж матеріальної шкоди. Характер доказів у цьому випадку може вимагати від суду більшого покладання на сукупну оцінку встановлених обставин справи з точки зору засад справедливості, добросовісності та розумності, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України.

99. З огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

100. Неналежне виконання представниками ГУНП у Волинській області своїх службових обов`язків, з приводу якого позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами має системний та тривалий характер. Це випливає з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з непоодиноких ухвал різних слідчих суддів на користь вимог позивача, підтверджено судовим рішенням від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20, яке набуло чинності. В свою чергу, це виключає можливість несвідомих помилок, різних поглядів та оцінок проведення слідчих дій уповноваженими особами ГУНП у Волинській області, професіоналізм яких має презюмуватися процедурою призначення їх на відповідні посади, за яку відповідальна, у тому числі держава перед її громадянами.

101. Висновки суду першої інстанції відповідають зазначеному. Також суд першої інстанції, попри помилковий аргумент позивача у касаційній скарзі з цього приводу, оцінюючи системність у діях представників ГУНП у Волинській області, які призвели до вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, врахував, що після набуття чинності рішенням суду від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20 аналогічні дії представників ГУНП у Волинській області продовжувались та знову знаходили відповідну реакцію зі сторони слідчих суддів за зверненням позивача.

102. Будь-яке судове рішення, яке набуло чинності та у якому встановлене системне неналежне виконання органом державної влади або місцевого самоврядування, їх посадовими особами, своїх законних обов'язків, яке пов'язане з надмірною (такою, що не відповідає принципу розумності) тривалістю їх виконання, їх відповідною неефективністю, безвідповідальністю цього виконання в цілому, не означає, що системність та тривалість цього неналежного виконання обов'язків, які продовжуються після періоду, дослідженого судом у відповідному судовому рішенні, розглядаються як такі, що почалися після цього періоду. Суд, аналізуючи подальше неналежне виконання зазначених обов'язків, за наявності підстав, передбачених статтею 82 ЦПК України, приймає до уваги інші судові рішення з цього питання у їх взаємозв'язку із обставинами справи, яку він розглядає.

103. Співставлення ж періодів часу, за які позивач просив відшкодувати завдану йому представниками ГУНП у Волинській області моральну шкоду, зазначених у справі № 161/12049/20 та у справі, що розглядається, з відповідним обмеженням відшкодування цієї моральної шкоди в межах саме часового періоду (лише як одного з оціночних критеріїв для визначення остаточної суми стягнення), суд першої інстанції здійснив уникаючи подвійного стягнення такого відшкодування з відповідачів, яке не припустиме відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та вимог частини п`ятої статті 23 ЦК України. В зв`язку з цим суд першої інстанції також виправдано оцінював дії представників ГУНП у Волинській області та характер їх впливу на моральний стан позивача у період, який не охоплений рішенням суду від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20, але у системному зв`язку із обставинами, встановленими у цьому рішенні суду.

104. Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що хоч період зазначеної системної поведінки представників ГУНП у Волинській області, яка нанесла моральну шкоду позивачу, коротший за період, врахований у справі № 161/12049/20, але той факт, що відповідна поведінка продовжилась після багаточисельних відповідних ухвал слідчих суддів з приводу неї та набуття чинності рішенням від 15 березня 2021 року у справі № 161/12049/20, логічно вказує на підставу для ще більш відчутних переживань та занепокоєння позивача щодо існування реального законного захисту його прав та інтересів в Україні, результатом яких справедливо є більш глибокі моральні страждання особи, яка захищала законність державного ладу в Україні проти зовнішньої агресії, протягом коротшого періоду часу.

105. Оскільки преюдиція не передбачає переоцінку відповідних встановлених обставин справи, суд першої інстанції і вказав на те, що поведінку представників ГУНП у Волинській області аналізує в межах періоду часу, який не був охоплений висновками суду у справі № 161/12049/20.

106. Попри те, що аргументи мотивувальної частини рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року у цій справі, можуть сприйматись певними особами як недостатньо чіткі чи вичерпні, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

107. Апеляційний суд на зазначене не звернув уваги, що призвело до помилкових висновків апеляційного суду в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, які не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України. Зокрема, суд апеляційної інстанції не встановив, а ГУНП у Волинській області не пояснило по суті чим обґрунтовується поведінка його представників, яка спровокувала позивача звернутися до суду з приводу відшкодування йому моральної шкоди, в чому полягає можлива помилковість оцінки цієї поведінки позивачем або слідчими суддями, які постановляли відповідні ухвали з приводу неї.

108. Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що правові висновки Верховного Суду, на які він послався, аргументуючи свою позицію, зроблені у справах, у яких мова йшла про недоведеність тривалої протиправної бездіяльності державного органу (його посадових чи службових осіб) або було встановлено, що судові рішення слідчого судді призводили до реальної реалізації права, за захистом якого звертались до суду позивачі.

109. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції від 15 березня 2022 року у справі № 161/12828/21 в частині відшкодування моральної шкоди позивачу. Постанова апеляційного суду від 06 червня 2022 року у цій частині підлягає скасуванню, а відповідне рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

(1.3) Щодо відшкодування витрат на поштові відправлення

110. Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, на який посилається позивач, носить загальний характер щодо застосування статті 22 ЦК України. Тому попри те, що у цивільній справі № 750/8676/15-ц банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію цього банку звертався з позовом до фізичних осіб про відшкодування збитків за кредитним договором, керуючись критеріями, визначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, та тим фактом, що існуючі відмінності між справами не здатні змінити суть зазначеного загального правового висновку, Верховний Суд вважає можливим розглядати цей правовий висновок в межах цієї справи в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

111. Разом з тим, Верховний Суд не знайшов підстав для висновків про те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості конвертів та поштових послуг не відповідає зазначеному правовому висновку.

112. Відповідно до матеріалів справи позивач вказує загальний перелік своїх звернень до різних державних та місцевих інстанцій, органів, організацій та посадових осіб без чіткого визначення чи надані докази зазначених поштових витрат стосувались звернень з приводу неотримання ним квартири (компенсації), чи можливих порушень слідчими у ініційованих позивачем кримінальних провадженнях.

113. Також самі по собі подібні звернення без доведеного їх прямого зв`язку із заявленими позивачем порушеннями зі сторони представників ГУНП у Волинській області, встановленими саме у межах цієї справи, а головне їх необхідності для реального захисту його прав, а не просто реалізації ним права на звернення, передбаченого, зокрема статтею 40 Конституції України, не є доказом майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачами.

114. Суд першої інстанції не пояснив належним чином у мотивувальній частині свого судового рішення на підставі чого дійшов висновку, що ця заявлена до відшкодування матеріальна шкода пов`язана з дійсно необхідними діями зі сторони позивача, спрямованими на захист його порушених прав та інтересів, які розглядаються у межах цієї справи, та що вони стосуються виключно поведінки представників ГУНП у Волинській області в межах досудового розслідування в кримінальних провадженнях, які суд дійсно проаналізував, а не інших порушень прав та інтересів позивача, які опосередковано пов`язані із предметом спору у цій справі. Апеляційний суд справедливо не погодився з висновком суду першої інстанції у цьому питанні та, здійснивши власний аналіз обставин справи, дійшов висновку, що надані позивачем докази не доводять належним чином, що відповідні витрати позивача можна кваліфікувати як майнову шкоду, нанесену йому представниками ГУНП у Волинській області, що підлягає відшкодуванню відповідачами у цій справі.

115. Апеляційний суд так само як і суд першої інстанції був надзвичайно небагатослівним у своєму аналізі щодо цього питання. Це не відповідає у повній мірі вимогам ЦПК України, оскільки може викликати сумніви у обґрунтованості такого висновку, але частина друга статті 412 ЦПК України не передбачає скасування судового рішення лише на цій підставі. Разом з тим Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду у цьому питанні - позивач не навів належного обґрунтування необхідності стягнення зазначених поштових витрат з відповідних відповідачів у межах позовних вимог цієї справи. Отже, позивач не довів у касаційній скарзі підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції у цій частині.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

116. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

117. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

118. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувавши оскаржувану постанову апеляційної інстанції в частині, яка стосується відшкодування моральної шкоди, та залишити без змін відповідне рішення суду першої інстанції у цій частині, в іншій частині залишити цю постанову апеляційного суду без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

119. Позивач не заявляв до відшкодування судові витрати, а також не надавав доказів їх понесення відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України. Враховуючи, що Верховний Суд не ухвалює нового рішення у справі, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Частково задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

2. Скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2022 року в частині скасування рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн, залишити у цій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 березня 2022 року без змін.

3. В іншій частині постанову Волинського апеляційного суду від 06 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук