ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 161/13750/17

провадження № 61-15610св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Волинської області

від 31 січня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову зазначила, що з 27 листопада 2007 року вона перебуває з ОСОБА_2 у шлюбі, який зареєстрований виконавчим комітетом Штуньської сільської ради Любомльського району Волинської області.

Вказувала, що у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне життя з відповідачем не склалося у зв`язку з різними поглядами на сімейне життя, відсутність взаєморозуміння та довіри.

Вважаючи, що збереження сім`ї є неможливим, просила розірвати шлюб між нею та відповідачем і після розірвання шлюбу відновити її дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року, ухваленим у складі судді Гриня О. М., позов задоволено частково.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 листопада 2007 року виконавчим комітетом Штуньської сільської ради Любомльського району Волинської області, актовий запис № 7.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд вказаного заочного рішення.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони тривалий час не підтримують шлюбних відносин, не ведуть спільного господарства, шлюб існує формально. Врахувавши, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тому задовольнив позов у частині позовних вимог про розірвання шлюбу.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зміну прізвища позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав вважати, що право позивача на зміну прізвища після розірвання шлюбу на дошлюбне будь-ким порушується, оспорюється чи не визнається.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 31 січня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з порушення судом норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового рішення.

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідно до вимог статей 74 76 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення заочного рішення судом першої інстанції, що є порушенням норм процесуального права та призвело до порушення його права на справедливий судовий розгляд.

Встановивши, що відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу саме неповідомленням його про дату, час і місце судового засідання, а також, що суд не надав строк для примирення подружжя, так як відповідач не погоджувався на розірвання шлюбу та просив надати строк для примирення подружжя з метою збереження сім`ї і в інтересах малолітньої дитини, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відновлення дошлюбного прізвища позивача не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила постанову апеляційного суду Волинської області від 31 січня 2018 року скасувати і залишити в силі заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2017 року.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема частини першої статті 110 та статті 112 Сімейного кодексу України (далі - СК України). На думку заявника, суд не встановив фактичних взаємовідносин подружжя та не спростував обставин, що стали підставою для розірвання шлюбу. Не надавши оцінки фактичним обставинам справи, апеляційний суд допустив формалізм при вирішенні справи про розірвання шлюбу, не врахувавши при цьому, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя та їхньої дитини. Заявник вважає, що надання строку для примирення, з урахуванням конкретних обставин даної справи, неможливе.

Також заявник вказує, що ОСОБА_2 було відомо про перебування на розгляді в суді даної справи, тому висновок апеляційного суду щодо неповідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду є безпідставним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та ухвалою цього суду від 30 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 листопада 2007 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Штуньської сільської ради Любомльського району Волинської області, актовий запис № 7.

У шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції встановив, що сторони тривалий час подружніх відносин не підтримують, не ведуть спільного господарства, шлюб існує формально.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 51 Конституції України і частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини третьої статті 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

При розгляді справ про розірвання шлюбу рішення суду повинно відповідати вимогам статті 265 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення потрібно навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на вказані норми матеріального права та пов`язувала задоволення позову з тим, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені та збереження сім`ї є неможливим.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду даної справи відповідно до вимог статей 74 76 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Врахувавши, що ОСОБА_2 обґрунтовував апеляційну скаргу ухваленням рішення судом першої інстанції за його відсутності та неповідомленням належним чином про дату, час і місце розгляду справи, і такі обставини встановлені під час перегляду справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування заочного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

При цьому не можна погодитись із висновком суду апеляційної інстанції щодо вирішення справи по суті.

Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Пославшись на існування правових підстав для скасування заочного рішення суду першої інстанції з обов`язкових підстав та ухвалення нового рішення, апеляційний суд не врахував вказаних положень процесуального закону, не надав жодної правової оцінки доводам позивача, якими вона обґрунтовувала позовну заяву, не дослідив подані сторонами докази, не зазначив у судовому рішенні мотиви відхилення доводів позивача та дійшов формального висновку про залишення позову без задоволення.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України у тій же редакції підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не виконав своїх процесуальних обов`язків, визначених законом, а саме, не надав належної оцінки доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, у зв`язку з чим постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України у вказаній редакції є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін, навести мотиви прийняття або відхилення доводів сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 409 416 ЦПК України, статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Волинської області від 31 січня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов