ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 161/14039/22

провадження № 51-2538 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022030580000995 від 26 червня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України.

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2022 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн без позбавлення права керування транспортними засобами.

Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 26 червня 2022 року, приблизно о 13:20, в порушення вимог п.2.9 (а) Правил Дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України №1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи спеціалізованим вантажним сідловим тягачем марки «Renault Magnum 460» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Конякіна у м. Луцьку в напрямку до вул. Федорова в крайній лівій смузі руху, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким попереду в попутному напрямку в лівій смузі зупинився легковий автомобіль марки «Volkswagen Caddy», при маневрі об`їзду даного транспортного засобу з правої сторони, перетнув вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, перетинати яку забороняється, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, продовжував маневр об`їзду, тим самим, не переконався у відсутності небезпеки з правої сторони, не дотримавшись безпечного бічного інтервалу, порушивши пункти 2.3 (б), 12.1, 12.3, 13.1, ПДР, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_8 , який рухався в попутному напрямку прямо біля правого краю дороги.

Внаслідок вищевказаних грубих порушень ПДР водій ОСОБА_6 , своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинив потерпілому ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вироком Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено частково, а вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Крім того, цим же вироком виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на обставину, шо обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, а також включено до мотивувальної частини рішення місцевого суду обставину, що пом`якшує покарання, - активне сприяння розкриттю злочину.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений вказує, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи законний вирок суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 69 КК України, своїх висновків належним чином не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості рішення місцевого суду, обмежившись лише перерахуванням власних суб`єктивних доводів, покладених в основу свого рішення, та загальним формулюванням про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину.

Разом з тим засуджений, наголошує, що суд апеляційної інстанції, призначаючи покарання без застосування вищенаведеної норми кримінального закону, повною мірою не врахував:

- дані про його особу, зокрема, відсутність попередніх судимостей, стан здоров`я (інвалідність 3 групи), а також наявність позитивних характеристик, утриманців (матері пенсіонерки) та місця роботи (працює водієм, що є єдиним джерелом доходу);

- тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів;

- наявність пом`якшуючих покарання обставин, а саме, повне визнання провини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування шкоди, примирення з потерпілим;

- відсутність обставин, що обтяжують покарання;

- думку потерпілого, який у судовому засіданні суду першої інстанції будь-яких претензій не пред`являв, цивільний позов не заявляв та просив суворо не карати.

При цьому засуджений зауважує, що суд апеляційної інстанції також не врахував того факту, що на виконання вироку суду першої інстанції, до набрання сили, ним було сплачено присуджений місцевим судом штраф у розмірі 17 000 грн.

З огляду на вказане, засуджений ОСОБА_6 вважає, що суд апеляційної інстанції, під час ухвалення вироку, не здійснив належний аналіз обставин справи, його особи, позиції потерпілого та обставин, що пом`якшують покарання, що в свою чергу, на його думку, призвело до порушення кримінального законодавства та застосування більш жорсткого покарання, ніж цього вимагають обставини справи.

Крім того, засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, посилається на практику Волинського апеляційного суду у справах № 159/2094/22, № 170/667/21, № 166/511/22, при цьому стверджує, що у вказаних справах, за аналогічних обставин, суд апеляційної інстанції призначав покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами, однак в даному кримінальному провадженні суд з безпідставно, на думку засудженого, призначив більш суворе покарання.

Ураховуючи вищенаведене, засуджений ОСОБА_6 зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено вимоги кримінального процесуального закону в частині неупередженості суду, законності кримінального провадження, обґрунтованості рішення та правил оцінки доказів, а тому вирок апеляційного суду підлягає скасуванню.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши

матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

З огляду на зазначене, питання щодо неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи (ст. 411 КПК України), не є предметом касаційного перегляду.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286-1 КК України у касаційній скарзі засудженого не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ст. 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 було засуджено за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн.

Санкцією вказаної норми кримінального закону передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.

Суд апеляційної інстанції з такою позицією суду першої інстанції не погодився, та частково задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, ухвалив свій вирок, яким з урахуванням положень ст. 69 КК України, призначив ОСОБА_6 більш суворий вид та розмір покарання, ніж те, що було призначено місцевим судом.

Як убачається зі змісту вироку, суд апеляційної інстанції послався на рішення Конституційного Суду України, який зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

При цьому зауважив, що справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.

Обґрунтовуючи свої висновки в частині призначення ОСОБА_6 покарання, суд апеляційної інстанції послався на наявність обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: визнання обвинуваченим вини, щире каяття, повне відшкодування шкоди, примирення з потерпілим та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також врахував особу винного, який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, офіційно працевлаштований, характеризується виключно позитивно, є інвалідом ІІІ групи, має на утриманні матір пенсіонерку, та, як наслідок, дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 , із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст. 286-1 КК України, у виді обмеження волі на строк 1 рік, а також додаткового покарання, яке визначено санкцією вказаної норми кримінального закону, у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

При цьому, призначаючи ОСОБА_6 інший (більш суворий) вид та розмір покарання, ніж було призначено місцевим судом, суд апеляційної інстанції також прийняв до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, грубе порушення обвинуваченим правил дорожнього руху, вчинене в стані алкогольного сп`яніння, та тяжкість наслідків, до яких воно призвело, а саме завдання потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Разом з тим суд апеляційної інстанції врахував і думку потерпілої сторони, яка претензій до обвинуваченого не мала, проте зауважив, що в даному випадку позиція потерпілого не є обов`язковою та має враховуватися у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України.

Ураховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції покарання у виді штрафу не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, а тому призначення основного покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, саме у виді обмеження волі та додаткового покарання, у виді позбавлення права керування транспортними засобами, з огляду на положення статей 50 65 КК України буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

З огляду на вищенаведене, вказані висновки суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, в цілому, є належним чином вмотивованими, в тому числі і з огляду на положення ч. 2 ст. 65 КК України. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про упередженість суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про призначення обвинуваченому покарання, в ході касаційного розгляду встановлено не було.

Крім того, Верховний Суд також звертає увагу, що посилання засудженого на практику Волинського апеляційного суду в інших кримінальних провадженнях, в яких особам, засудженим за ч. 1 ст. 286-1 КК України було призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді штрафу, є безпідставними, оскільки питання призначення покарання відноситься до дискреційних повноважень суду, який з урахуванням конкретних обставин справи, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень), особи обвинуваченого та обставин, передбачених статтями 66 67 КК України, за внутрішнім переконанням, вирішує питання щодо призначення особі відповідного покарання, яке буде відповідати положенням статей 50 65 КК України.

Водночас Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. 21 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, підлягає кримінальній відповідальності.

Стан алкогольного сп`яніння - це психічний стан особи в момент вчинення злочину, викликаний вживанням алкогольних напоїв, який характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини, та призводить до фізіологічних, вегетативних та неврологічних розладів, а тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого і посилює відповідальність цієї особи.

Керування в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є більш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість такого порушення обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням. Так, водій у стані сп`яніння є загрозою як для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, так і для самого себе та власності третіх осіб.

Отже з урахуванням рівня суспільної небезпечності як особи засудженого, так і вчиненого ним діяння, а також встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, наявності обставин, передбачених ст. 66 КК України та відсутності обставин, передбачених ст. 67 КК України, Верховний Суд вважає, що призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 основне покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами в мінімальних межах, передбачених санкцією вказаної норми КК України, на строк 3 роки, з огляду на вимоги статей 50 65 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу. При цьому колегія суддів зауважує, що твердження у касаційній скарзі засудженого про те, що ним, до вступу вироку місцевого суду в силу, було сплачено присуджений вказаним рішенням штраф у розмірі 17 000 грн, в даному випадку не спростовує вищенаведених висновків Верховного Суду в частині призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 основного та додаткового покарання і не позбавляє його можливості вирішити зазначене питання в порядку, передбаченому стаття 537 359 КПК України.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці.

Крім того, як убачається зі змісту рішень судів попередніх інстанцій, стан здоров`я ОСОБА_6 , а саме наявність у нього вказаного у скарзі захворювання та інвалідності ІІІ групи, не стали перешкодою для вживання алкогольних напоїв.

За таких обставин посилання у касаційній скарзі засудженого на відсутність попередніх судимостей, стан здоров`я (інвалідність 3 групи), думку потерпілого, а також наявність позитивних характеристик, утриманців (матері пенсіонерки), місця роботи (працює водієм, що є єдиним джерелом доходу), пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, на переконання колегії суддів, з огляду на вищезазначене, не спростовують позицію Верховного Суду щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості вироку суду апеляційної інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 основного та додаткового покарання.

На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог статей 370 420 КПК України, переглядаючи вирок місцевого суду, в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та з урахуванням вищенаведених обставин дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке є більш тяжке за видом та розміром, ніж те, що було призначено вироком суду першої інстанції, при цьому є більш м`яким, ніж передбачено законом.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення не встановлено, а призначене судом покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу останнього слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Волинського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3