№ 161/14201/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 161/14201/18

провадження № 61-12203св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року у складі судді Пушкарчука В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у складі колегії суддів: Здрилюка О.І., Бовчалюка З. А., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»)звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на такі обставини. 17 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (далі - АКБ «Райффайзенбанк Україна»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), укладений кредитний договір № СL-600/017ОАР/2005, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 14 830 дол. США. 17 лютого 2005 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № СR-600/025ОАР/2005.

Згідно з договором відступлення прав вимоги від 27 травня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги, зокрема за кредитним договором від 17 лютого 2005 року

№ CL-600/017ОАР/2005 (а. с. 35-39).

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 03 квітня 2018 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором в еквіваленті до курсу долара становить 317 253,18 грн (станом на 03 квітня 2018 року за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) 1 дол. США - 26,160960 грн), з яких: заборгованість за кредитом - 227 014,08 грн (8 677,59 дол. США); пеня - 90 239,09 грн (3449,38 дол. США).

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 317 253,18 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 126,97 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2018 року становить 317 253,18 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 03 квітня 2018 рокустановить 317 253,18 грн, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права тапорушення норм процесуального права, просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати в частині задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості з нього як з поручителя, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову до нього.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до поручителя. Під час розгляду справи відповідачами подавалась заява про застосування наслідків спливу позовної давності, у тому числі щодо стягнення неустойки (пені).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 17 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та АКБ «Райффайзенбанк Україна» укладений кредитний договір

№ СL-600/017 ОАР/2005, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на загальну суму 14 830 дол. США, а позичальник зобов`язалася у порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі (а. с. 7-11).

Згідно з пунктом 4.1.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань з повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами у визначені кредитним договором строки, на позичальника покладено обов`язок сплатити пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

У порушення умов кредитного договору позичальник не погасив належні до сплати суми за кредитом, чим порушив зобов`язання за кредитним договором.

№ CL-600/017ОАР/2005 (а. с. 35-39).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 17 лютого 2005 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № СR- 600/025ОАР/2005, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати за повне і своєчасне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором (а. с. 12, 13).

Відповідно до договору поруки поручитель відповідає за зобов`язаннями позичальника в повному обсязі, а саме за повернення кредиту, виплату відсотків за користування ним, за сплату неустойки, а також за відшкодування збитків, завданих банку невиконанням або неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору. Поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком. Договір поруки діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором.

№ CL-600/017/ОАР/2005 (а. с. 35-39).

09 серпня 2012 року між кредитором та ОСОБА_2 укладений додатковий договір № 1 до договору поруки від 17 лютого 2005 року

№ СR-600/025ОАР/2005, а 30 липня 2015 року - додатковий договір № 2 до договору поруки від 17 лютого 2005 року № СR-600/025ОАР/2005, яким внесено зміни та доповнення до статей 2, 3, 6 договору поруки (а. с. 14-15,

16-18).

Зокрема, сторони погодили строк погашення кредиту - не пізніше 07 квітня 2026 року, сума непогашеного кредиту на дату укладення додаткового договору № 2 складає 9 745,04 дол. США та що до будь-яких вимог кредитора до поручителя буде застосовуватися позовна давність у три роки.

Станом на 03 квітня 2018 року за розрахунком позивача заборгованість за кредитним договором становить 12 126,97 дол. США, що за офіційним курсом НБУ 1 долар - 26,160960 грн в еквіваленті становить 317 253,18 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 8 677,59 дол. США, що в еквіваленті - 227 014,08 грн і пеня - 3 449,38 дол. США, що в еквіваленті - 90 239,09 грн (а. с. 5-6).

Задовольняючи позов у частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту), суди попередніх інстанцій виходили з обґрунтованості та доведеності вимог у цій частині.

Верховний Суд погоджується з таким висновком, оскільки суди дійшли його внаслідок з`ясування обставин справи, з додержанням процедури дослідження та оцінки доказів, норми матеріального права застосовано правильно. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків судів у вказаній частині не спростовують.

Відповідно до статей 526 527 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки можливе у тому числі із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, положення частини четвертої статті 559 ЦК України передбачають, можливість встановлення сторонами строку поруки у договорі. При невстановленні сторонами строку поруки у договорі такий строк визначається за правилами речення другого частини четвертої статті 559 ЦК України, а саме порука є чинною протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Заявник як на підставу скасування судових рішень посилається на припинення поруки внаслідок сплив строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, який на думку заявника має відраховуватися з часу прийняття позивачем рішення про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд відхиляє ці доводи, оскільки у пункті 5 договору поруки № 2 від 30 липня 2015 року, яким внесено зміни до договору поруки від 17 лютого 2005 року сторони передбачили, що договір діє до 07 квітня 2026 року (а. с. 14-18).

Отже, оскільки сторони у договорі визначили указаний строк дії поруки, то загальне правило щодо чинності поруки протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання застосуванню не підлягає.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про сплив трирічної позовної давності до вимог про стягнення кредиту та річної позовної давності до вимог про стягнення пені.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У цій справі позивач прийняв рішення про дострокове повернення кредиту у січні, а з позов звернувся до суду у вересні 2018 року. З наявного у справі розрахунку заборгованості випливає, що останній платіж на погашення кредиту позичальник здійснив 02 березня 2017 року.

Наведене свідчить, що вимоги про стягнення кредиту (тіла кредиту) позивач пред`явив у межах трирічної позовної давності, що спростовує доводи заявника.

Заявник посилається на неврахування судами спеціальної позовної давності в один рік щодо вимог про стягнення неустойки (пені), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Ці доводи підлягають відхиленню з огляду на таке. Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

У підпункті 6.6 пункту 6 договору поруки № 2 від 30 липня 2015 року, яким внесено зміни до договору поруки від 17 лютого 2005 року, сторони домовилися, що до будь-яких вимог кредитора до поручителя буде застосовуватись позовна давність у три роки (а. с. 14-18).

Отже, сторони у договорі поруки за взаємною згодою визначили, що позовна давність у три роки стосується і вимог про стягнення пені, що відповідає нормі статті 259 ЦК України й унеможливлює застосування до спірних правовідносин спеціальної позовної давності в один рік.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій у частині визначення періоду, за який з відповідача ОСОБА_2 стягнута пеня.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя цієї статті).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18).

Установлено, що банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 1.9 договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши боржнику 17 січня 2018 року вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів, надавши тридцятиденний термін для виконання даної вимоги. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Оскільки нарахування пені після закінчення строку кредитування (17 січня 2018 року) договором не передбачено, то вимога позивача про стягнення пені за період з 17 січня до 03 квітня 2018 року задоволенню не підлягає.

Указаного суди попередніх інстанцій до уваги не взяли, що призвело до неправильного вирішення спору в частині періоду, а відповідно і суми пені, що підлягає стягненню.

Тому судові рішення, у межах предмета оскарження, в частині вирішення вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 пені, підлягають зміні.

Зокрема, пеня підлягає стягненню за період з 03 квітня 2017 року до 17 січня 2018 року у розмірі 2 480,16 дол. США виходячи з розрахунку, зазначеного на а. с. 6 (174,34 + 177,15 + 226,63 + 88,67 + 146,37 + 242,04 + 290,98 + 267,89 + 319,83 + 365,20 + (330,86 / 28 х 16)= 2291,10 + 189,06 = 2 480,16).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, як це зазначив суд першої інстанції, то необхідності у цьому немає. Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18 висловлена правова позиція з цього приводу та вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги: рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за пенею необхідно змінити, зменшивши цю суму з 3 449,38 дол. СШАдо 2 480,16 дол. США.

У решті рішення судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін з наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення пені з відповідача ОСОБА_2 , то розподіл судових витрат необхідно змінити.

Позивачем сплачено судовий збір: за подання позовної заяви - 4 758,80 грн, з яких 2 379,40 грн припадає на ОСОБА_2 за умови задоволення позову на 100 %.

Розмір заявлених вимог у цій справі - 12 126,97 дол. США (100 %), а розмір вимог, що підлягають задоволенню до ОСОБА_2 , становить 11 157,75 дол. США (92,01 %).

Тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача необхідно стягнути 2 189,29 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви (2 379,40 х 92,01 / 100).

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення пені змінити, зменшивши цю суму з 3 449,38 дол. СШАдо 2 480,16 дол. США

У решті заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 травня 2019 року залишити без змін.

Розподіл судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 2 189,29 грн - витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко