ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа №161/14218/16-а

адміністративне провадження № К/9901/62627/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в касаційній інстанції адміністративну справу № 161/14218/16-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський хлібокомбінат» до Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський хлібокомбінат» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 (головуючий суддя Костів М.В., судді: Гулид Р.М., Шавель Р.М.),

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельський хлібокомбінат» (далі також - ТзОВ «Ковельський хлібокомбінат», позивач) звернулося до суду з позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради (далі також - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 07.10.2016 № 620-10 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Конякіна, 39».

Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка, на якій розташовано магазин «Соломійка», перебуває в оренді у Приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» (далі також - ПрАТ «ВОПАС») й останнє жодних погоджень на знесення магазину не надавало. Звернень про незаконність розташування зазначеного магазину від підприємства до виконавчої комітету Луцької міської ради не надходило. Окрім того, позивач впевнений, що відповідач не наділений повноваженнями приймати рішення про демонтаж об'єктів нерухомого майна, які належать особам на праві приватної власності.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.09.2017 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.10.2016 № 620-10 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. Конякіна, 39».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 07 жовтня 2016 року №620-10 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул.Конякіна,39» зобов'язано власника тимчасової споруди протягом 7-ми днів з дати ухвалення рішення демонтувати тимчасову споруду, що розташована без відповідних правовстановлюючих та дозвільних документів на вул. Конякіна, 39 (кіоск «Соломійка» на території автостанції №1) та відновити благоустрій.

Доручено департаменту муніципальної поліції міської ради довести рішення у триденний термін з дати його ухвалення до відома власника тимчасової споруди шляхом розміщення спеціального повідомлення на споруді, що підлягає демонтажу.

У разі невиконання власником пункту 1 цього рішення департаменту муніципальної поліції міської ради демонтувати тимчасову споруду в законом встановлений спосіб і метод.

Вказане рішення вручено працівникам позивача 10.10.2016.

Також встановлено, що 10.06.2016 між ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» (власник) та ТзОВ «Ковельський хлібокомбінат» (користувач) було укладено договір користування нерухомим майном № 51/1-2016, відповідно до п.1 якого власник надає в користування частину платформи для висадки пасажирів, викладеної бруківкою, яка знаходиться на його балансі, по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, площею 36 м.кв., для встановлення магазину з торгівлі кондитерськими і хлібобулочними виробами та іншими продуктами.

Відповідно до акту встановлення від 10.06.2016 до вказаного договору визначено, що магазин, який належить ТзОВ «Ковельський хлібокомбінат», встановлено на бруківці платформи для висадки пасажирів.

Судом апеляційної інстанції встановлено також, що земельна ділянка, на якій розміщено кіоск «Соломійка», перебувала в користуванні ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» на підставі укладеного ним з Луцькою міською радою договору оренди від 15.02.2005, строк дії якого закінчився 15.02.2015 і не був продовжений.

Крім того, позивач не надав жодної дозвільної і технічної документації щодо встановлення спірного кіоску.

Також судом апеляційної інстанції достовірно та беззаперечно встановлено, що кіоск «Соломійка» є тимчасовою спорудою, оскільки встановлений без наявності фундаменту.

Вважаючи рішення про демонтаж споруди протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було вжито заходів для визначення класу споруди (проведення технічного обстеження, експертизи тощо), що, у свою чергу, призвело до неправильного застосування законодавства та, як наслідок, прийняття оскарженого рішення з порушенням принципу «належного урядування» та незаконного позбавлення ТзОВ «Ковельський хлібокомбінат» права користування майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки тимчасова споруда встановлена за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Також у матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, передбаченні чинним законодавством України, які підтверджують право власності позивача на тимчасовий кіоск.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.09.2017.

Товариство у касаційній скарзі наголошує на тому, що кіоск належить йому на праві власності, яке відповідно до норм чинного законодавства є непорушним й ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Виконавчий комітет Луцької міської ради у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, як законну та обґрунтовану, - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, заходи створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначено Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (далі також - Закон №2807-IV, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2807-IV благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень (стаття 5 Закону № 2807-IV).

Підпунктом 7 пункту "а" частини 1 статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Правила благоустрою міста Луцька затверджені рішенням Луцької міської ради від 29 липня 2009 року № 44/2. Вказаними правилами, зокрема, визначено порядок розміщення та утримання архітектурних форм та тимчасових споруд.

Так, відповідно до п.п. 9.3.5, 9.4.2 цих Правил малі архітектурні форми та тимчасові споруди, які розміщені (встановлені або збудовані) без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту, вважаються самочинно розміщеними малими архітектурними формами, тимчасовими спорудами чи конструкціями, а використання земельної ділянки під ці споруди класифікується, як самовільне зайняття/захоплення землі. Вищезазначені об'єкти підлягають демонтажу за кошти особи, що здійснила встановлення. Якщо особа, що здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не здійснила демонтаж у визначені приписом строки, демонтаж малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється в порядку, встановленому цими Правилами.

Рішення про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій приймається виконавчими органами Луцької міської ради.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Частина 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідно до статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація повноважень суб`єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об`єкта, що підлягає демонтажу.

Орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Якщо об`єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI, за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №465/249/15-а.

Відповідно до частини 2 статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі також - Закон №3038-VI, в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Відповідно до частини 3 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Таким положенням Конституції України кореспондують приписи статей 319 328 Цивільного кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 01.01.2004), за змістом яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з приписами частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України (в редакції, яка набрала чинності 01.01.2004) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Об`єктами ж будівництва у розумінні абзацу 5 частини 1 статті 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об`єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №465/249/15-а.

Як вже було зазначено в цій постанові, правовстановлюючі документи, передбаченні чинним законодавством України, про право власності позивача на кіоск, розташований по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, відсутні.

Згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини 1 статті 34 даного Закону у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Сам факт використання тимчасової споруди значний проміжок часу без відповідних дозвільних документів не легітимізує таке користування та не може бути підставою для унеможливлення ініціювання процедури її знесення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №910/810/18.

Як встановлено судом апеляційної інстанції ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» на умовах договору оренди від 15.02.2005 Луцькою міською радою було надано земельну ділянку для обслуговування автостанції за адресою: вул.Конякіна, 39. Строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 15.02.2015 і не був продовжений.

Відтак, позивач здійснював підприємницьку діяльність із використанням тимчасової споруди, яка розташована на земельній ділянці, яка належить на праві комунальної власності Луцькій міській раді, без оформлення права користування такою земельною ділянкою.

Окрім того, відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради №20-19/372 від 29.06.2016 дозвільні документи щодо розміщення тимчасових споруд на вул.Конякіна, 39 (територія, прилегла до автостанції №1) в управлінні відсутні.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначено Порядком №244.

Згідно з пунктом 2.35. Порядку №244 документація щодо встановлення ТС, видана до набрання чинності цим Порядком, дійсна до закінчення її терміну дії.

Відповідно до пункту 2.30 Порядку №244 передбачено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорту прив`язки, самовільного встановлення тимчасових споруд, така тимчасова споруда підлягає демонтажу.

Зважаючи на розміщення тимчасової споруди без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, така в силу приписів законодавства вважається самочинно розміщеною тимчасовою спорудою, яка підлягає демонтажу, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 07.10.2016 №620-10 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул.Конякіна, 39» є правомірним та не підлягає скасуванню.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, відсутність порушень норм процесуального права й необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Відповідно до ст. 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський хлібокомбінат» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі №161/14218/16-а- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук