Постанова

Іменем України

03 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 161/14676/17

провадження № 61-45342св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна архітектурно-будівельна інспекція України,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року в складі судді Олексюка А. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі - Управління ДАБІ у Волинській області), яке в ході розгляду справи замінено на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, та просив визнати за ним право власності на збудований об`єкт «Міні-пекарня та магазин по АДРЕСА_1 », загальною площею 281, 4 кв. м.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 14 вересня 2004 року рішенням Господарського суду Волинської області за ним визнано право власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні по АДРЕСА_1 , готовністю на 77 %, площею 266, 1 кв. м.

Зазначав, що будучи власником незавершеного будівництва ним було проведено будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин за зазначеною адресою.

14 вересня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2004 року йому було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 657288 загальною площею 0, 0985 га для обслуговування міні-пекарні та магазину. Після завершення будівництва 23 березня 2016 року ним виготовлений технічний паспорт, відповідно до якого загальна вартість будинку становить 350 617 грн. Пізніше з`ясувалось, що проведені ним роботи з завершення будівництва міні-пекарні та магазину є самовільним будівництвом.

З метою прийняття в експлуатацію та подальшого оформлення права власності на вказане нерухоме майно, він подав до Управління ДАБІ у Волинській області декларацію про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта.

Проте, повідомленням Управління ДАБІ у Волинській області від 26 грудня 2016 року йому відмовлено в реєстрації зазначеної декларації з тих підстав, що ним подана неповна інформація, найменування закінченого будівництвом об`єкта не відповідає рішенню суду від 14 вересня 2004 року про визнання права власності на незакінчене будівництво приміщення виробничої майстерні, тому необхідно надати рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт міні-пекарні та магазину по АДРЕСА_1 .

Посилаючись на викладене, вважає, що він позбавлений можливості в установленому законом порядку подати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та оформити право власності на нього, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що передбачені законом підстави для визнання за позивачем права власності на міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1 відсутні, оскільки ним не надано доказів на підтвердження отримання в установленому законом порядку на вказаний об`єкт самочинного будівництва дозвільних документів та проектної документації, а також документів щодо введення його в експлуатацію.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що позивач звернувся до суду із даним позовом до неналежного відповідача - ДАБІ у Волинській області, що є окремою підставою для відмови в позові, оскільки позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути пред`явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Торчинська селищна рада.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання судів на зміст статті 331 та на частину другу статті 376 ЦК України є неправильними, оскільки положення статті 331 ЦК України не стосуються самочинного будівництва, а норма частини другої статті 376 ЦК України носить загальний характер. Вважає, що при ухваленні судових рішень суди повинні були керуватись виключно положеннями частин третьої, четвертої статті 375, частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК України та встановити або заперечити факт порушення прав інших осіб.

Зазначає, що визнання права власності судом на самочинно збудовані об`єкти передує прийняттю в експлуатацію, а отже неприйняття в експлуатацію не може бути причиною відмови в визнанні права власності.

Окрім цього вказує, що під час розгляду справи суди безпосередньо не дослідили докази в справі, зокрема, лист Мінрегіону від 14 серпня 2018 року, що є порушенням норм процесуального права.

Також вважає безпідставним посилання апеляційного суду на неналежність відповідача, так як ДАБІ України є єдиним державним центральним органом, уповноваженим здійснювати прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об`єктів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 квітня 2019 року справа № 161/14676/17 надійшла до Верховного Суду.

Представник Державної архітектурно-будівельної інспекції України Бутулай І. І. надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Господарського суду Волинської області від 14 вересня 2004 року за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні по АДРЕСА_1 , готовністю на 77 %, площею 266, 1 кв. м.

14 вересня 2006 року Торчинською селищною радою ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 грудня 2004 року видано державний акт серії ЯА № 657288 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0985 га для обслуговування міні-пекарні та магазину в смт Торчин Луцького району.

Установлено також, що позивач як власник незавершеного будівництва провів будівельні роботи по його завершенню, за результатами якого було влаштовано міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1 .

Актом позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства від 24 лютого 2017 року встановлено, що вищевказане будівництво проводилось без дозволу на виконання будівельних робіт, чим порушено абзац 3 частини першої статті 25 Закону України «Про основи містобудування».

Відсутність дозволу на виконання будівельних робіт також підтверджується постановою по справі про адміністративне правопорушення № 98 від 01 березня 2017 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 850 грн, який ним сплачений згідно квитанції ПАТ «Приватбанк» від 01 березня 2017 року № 0.0.717275004.1.

З повідомлення Управління ДАБІ у Волинській області від 26 грудня 2016 року № 1003-3.7/3252-16 суди виявили, що позивачу було відмовлено в реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації міні-пекарні та магазину по АДРЕСА_1 . Дане повідомлення мотивоване тим, що позивачем подана неповна інформація, найменування закінченого будівництвом об`єкта не відповідає рішенню суду від 14 вересня 2004 року про визнання права власності на незакінчене будівництвом приміщення виробничої майстерні, тому необхідно надати рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт міні-пекарні та магазину.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частинами третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними (пункт 12 зазначеної постанови).

На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання в установленому законом порядку дозвільних документів та проектної документаціїна міні-пекарню та магазин по АДРЕСА_1 , а також документів щодо введення їх в експлуатацію, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на вказаний об`єкт самочинного будівництва, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з позовом до неналежного відповідача - ДАБІ України, що є окремою підставою для відмови в позові, оскільки позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути пред`явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Торчинська селищна рада і доводи касаційної скарги цього не спростовують.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суди не дослідили наданий ним лист Мінрегіону від 14 серпня 2018 року не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такий доказ наданий ним після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі і в його прийнятті апеляційним судом було обґрунтовано відмовлено, про що свідчить протокол судового засідання від 05 вересня 2018 року.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства, незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Волинської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко