ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2023 року
м. Київ
Справа № 161/15821/21
Провадження № 51 - 3864 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021035610000353 від 03 серпня 2021 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Луцька Волинської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2021 року із врахуванням ухвали Волинського апеляційного суду від 23 червня 2022 року за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік,
за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, - ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 ч. 4 КК України покарання ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень призначено шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 серпня 2021 року у виді громадських робіт на строк 100 годин, більш суворим покаранням, призначеним цим вироком, і остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але на строк не більше 60 днів.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_6 вказано рахувати з 29 березня 2022 року, тобто з моменту його фактичного затримання.
Вказано виконувати самостійно вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2021 року, який ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 червня 2022 року змінено в частині призначеного покарання, відповідно до якої ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 3 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, ОСОБА_6 в період часу з 18 години 00 хвилин по 18 годину 30 хвилин, 01 серпня 2021 року, перебуваючи на ділянці автомобільної дороги по вулиці Прилісна в селі Забороль, Луцького району, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер свого діяння, а також те, що його дії помічені потерпілим, з правої передньої кишені штанів потерпілого ОСОБА_8 , повторно відкрито викрав мобільний телефон марки «SAMSUNG», моделі «Galaxy A10s», вартістю 3 000 грн., з чохлом та сім картками, які матеріальної цінності для потерпілого не становлять, чим спричинив ОСОБА_8 майнову шкоду на вказану суму.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 69 КК України, і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги і належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не дотримався вимог норм як матеріального, так і процесуального права, та допустив порушення вимог ст.ст. 370 419 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При цьому, відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Луцької окружної прокуратури ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання, оскаржила його в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду, подавши апеляційну скаргу.
У своїй апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, вважала, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Прокурор просила призначити ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України та на підставі ст. 70 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Прокурор в апеляційній скарзі, крім іншого, зазначала, що суд першої інстанції належним чином не мотивував своє рішення про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України та не вказав, яким чином зазначені у вироку обставини, що пом`якшують покарання істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги про необґрунтованість вироку в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України, прокурор зазначила, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи. Зокрема, суд, на думку прокурора, застосовуючи до ОСОБА_6 положення ст. 69 КК України та призначаючи йому покарання за ст. 186 ч. 2 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції зазначеної частини статті у виді позбавлення волі на строк 2 роки, в повній мірі не врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який попри свій молодий вік вже неодноразово судимий, в тому числі і за вчинення умисних корисливих злочинів, призначені покарання не відбув. Також прокурор зазначила, що хоч суд першої інстанції і визнав зобов`язання ОСОБА_6 у найближчий час повністю відшкодувати збитки потерпілому, як обставину, що пом`якшує покарання, проте протягом року з моменту вчинення злочину ОСОБА_6 так і не працевлаштувався, не займається суспільно корисною роботою та не вжив жодних заходів для повернення вартості викраденого. Крім того, прокурор вказала на відсутність у ОСОБА_6 щирого жалю з приводу вчиненого, оскільки він намагався уникнути кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим оголошувався у розшук. Обставини того, що ОСОБА_6 має на утриманні малолітню дитину та постійне місце проживання, лише характеризують особу обвинуваченого, проте не знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Прокурор, посилаючись на практику касаційного суду, зазначила, що посилаючись на можливість призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, суд зобов`язаний не лише перераховувати обставини, що можуть бути враховані, як такі, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину. Проте, при ухваленні вироку суд першої інстанції не обґрунтував, яким є зв`язок обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 із вчиненим злочином і чому вони істотно знизили його тяжкість.
Суд апеляційної інстанції зазначені обставини належним чином не врахував, залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставного застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України,їх ретельно не перевірив, мотивованої відповіді на них не дав, а прийняте рішення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
З врахуванням наведеного, призначене засудженому ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким, а касаційна скарга прокурора є обґрунтованою.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п.п. 1 2 3 КПК України є підставами для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора -задоволенню.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким.
Враховуючи вимоги ст. 433 ч. 3 КПК України та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 , з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись ст.ст. 436 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, - ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3