ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 161/17249/21

провадження № 51-6100 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Волинського апеляційного суду від 22 червня 2022 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Галузія Маневицького району

Волинської області, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2021 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

22 червня 2022 року Волинський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції у частині звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням і ухвалив новий вирок, за яким визначив обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 серпня 2021 року приблизно о 18 год, перебуваючи неподалік аптеки «Аптека 3і» на вул. Домни Гордіюк, 37 у м. Луцьку Волинської області, маючи умисел на заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я особи, яка зазнала нападу, під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 вчинив на нього розбійний напад, заподіявши останньому тілесних ушкоджень середньої тяжкості, та зірвав з шиї потерпілого золоті прикраси - ланцюжок та хрестик, спричинивши йому майнової шкоди на загальну суму 20118,85 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить його змінити та застосувати до нього положення ст. 75 КК України. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши у достатній мірі всіх обставин, що пом`якшують покарання, даних про його особу та позиції потерпілого щодо міри покарання.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу, просили змінити вирок суду апеляційної інстанції та застосувати положення ст. 75 КК України.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржуване судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 187 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись з вироком суду апеляційної інстанції, вказує на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

Проте наведені засудженим у касаційній скарзі доводи Суд уважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Положеннями ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Так, суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, як убачається з вироку, врахував характер, обставини і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, повне визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставини, що пом`якшує покарання - добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків, дані про його особу, зокрема, те, що він раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, посередньо характеризується за місцем проживання, має на утриманні малолітніх дітей, офіційно не працює, а також позицію потерпілого щодо міри покарання.

Прокурор, не погоджуючись із таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, із наведенням відповідних обґрунтувань, просив його скасувати та ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 8 місяців.

За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційні вимоги сторони обвинувачення, скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 у частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням та ухвалив новий вирок, яким призначив обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, наслідком якого є заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставини, що пом`якшує покарання - добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків, позицію потерпілого щодо міри покарання, а також дані про його особу, зокрема те, що він має на утриманні малолітніх дітей, посередньо характеризується за місцем проживання, щиро розкаявся, має зняті судимості, однак до кримінальної відповідальності притягується не вперше.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції не врахував належним чином ступінь тяжкості та характер вчиненого ОСОБА_6 злочину, підвищену суспільну небезпечність особи винного, а також відомості про особу обвинуваченого, який не працює, не має постійного джерела доходу.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, належно вмотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 187 КК України, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для застосування положень ст. 75 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про неврахування судом апеляційної інстанції позиції потерпілого, який його вибачив та просив суворо не карати, то Суд уважає їх безпідставними, оскільки думка ОСОБА_8 була врахована судом, проте вона не є вирішальною.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 420 КПК України.

Суд приймає до уваги надані засудженим під час касаційного провадження витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) № 180 від 21 липня 2022 року про зарахування з 21 липня 2022 року ОСОБА_6 на військову службу за призовом у воєнний час та його позитивну службову характеристику за місцем проходження служби, проте ці відомості не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції й, за встановлених судом обставин, даних, які б вказували на явну несправедливість призначеного йому покарання та безпідставне скасування звільнення його від відбування покарання з випробуванням, не вбачається.

На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

З огляду на вищезазначене, Суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та застосування стосовно ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Волинського апеляційного суду від 22 червня 2022 року стосовно нього - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3