Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 161/17315/19

провадження № 61-2790св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року у складі судді Івасюти Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 08 жовтня 2000 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , 2002 року народження, та ОСОБА_4 , 2012 року народження.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 вересня 2019 року шлюб між ними було розірвано.

За час шлюбу подружжям у ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26 серпня 2005 року було придбано земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

14 грудня 2005 року Луцьким районним відділом земельних ресурсів на земельну ділянку з кадастровим номером 0722883400:01:001:0319, площею 0,1000 га, було видано Державний акт серії ЯА № 661451, на підставі договору купівлі-продажу від 26 серпня 2005 року, оформленого на ім`я ОСОБА_2 .

В подальшому було оформлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки від 23 червня 2006 року, затверджено генеральний план будівництва та проект двоповерхового житлового будинку.

25 липня 2006 року Інспекцією ДАБК надано дозвіл № 278 на виконання будівельних робіт.

Будівництво будинку було повністю завершено у 2013 році, однак до експлуатації він у встановленому законом порядку не прийнятий, державна реєстрація права власності на нього не здійснена.

З 2019 року між сторонами почали виникати конфлікти, відповідачка змінила у будинку вхідні замки, самовільно винесла речі позивача, чим фактично позбавила його права на будинок та земельну ділянку.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право на Ѕ частину збудованого ним у шлюбі з ОСОБА_2 , але не зареєстрованого двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 , та на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, розташовану за цією ж адресою.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що з 08 жовтня 2000 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , в якому в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , 2002 року народження, та ОСОБА_4 , 2012 року народження.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 вересня 2019 року шлюб між ними було розірвано.

За час шлюбу сторонами придбано автомобіль «Nissan X-Trail», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , 2015 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , який ОСОБА_1 відчужив 23 травня 2019 року, та автомобіль «Lexus CT 200H», 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 , який продано ОСОБА_1 12 червня 2019 року.

Вказує, що транспортні засоби були продані ОСОБА_1 без її згоди.

Зазначає, що 26 серпня 2005 року, тобто під час перебування у шлюбі, вона придбала земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за грошові кошти, отримані в позику від її матері.

В подальшому на вказаній земельній ділянці розпочалися підготовчі роботи та отримано дозвіл № 278 від 25 липня 2006 року на виконання будівельних робіт з будівництва індивідуального житлового будинку.

Будівництво будинку проводилося за її особисті грошові кошти, а меблі, що наявні у будинку, були придбані її матір`ю та передані їй у подарунок.

Посилаючись на викладені обставини, просила суд:

- визнати особистою приватною власністю земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, та об`єкт незавершеного будівництва, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя автомобілі «Nissan X-Trail», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_2 та «Lexus CT 200H», 2014 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , № кузова НОМЕР_4 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за Ѕ частину вартості автомобілів в загальному розмірі 412 403 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої в с. Липини, Луцького району, Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, та на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 147,20 грн, а також 13 075,20 грн витрат за проведення експертизи, 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 000 грн витрат за проведення оцінки майна.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 412 403 грн, як грошову компенсацію Ѕ вартості автомобілів «Nissan X-Trail», 2015 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , та «Lexus CT 200H», 2014 року випуску, № кузова НОМЕР_4 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи вимоги первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка та зведений на ній об`єкт незавершеного будівництва сторонами у справі було придбано за час перебування їх у шлюбі, тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а частки чоловіка та дружини є рівними.

При цьому суд зазначив, що відповідачкою за первісним позовом не спростовано презумпцію спільного майна подружжя щодо указаного нерухомого майна.

Суд вважав недоведеним факт придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2 , у тому числі, що це майно було придбано за її особисті кошти, отримані від родичів.

Задовольняючи частково вимоги зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні автомобілі набуті сторонами під час перебування у шлюбі, однак були відчужені ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 , а використані в результаті їх продажу кошти були використані не в інтересах сім`ї та.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з апеляційними скаргами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 лютого 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року.

В касаційній скарзі заявниця просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржені судові рішення в частині задоволених первісних позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

16 травня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року на підставі пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 2000 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_5 .

У 2002 році у сторін народилася донька ОСОБА_3 , а в 2012 році - син ОСОБА_4 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 вересня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Суд встановив, що шлюбні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинені з 06 травня 2019 року.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня 2005 року на ім`я ОСОБА_2 придбано земельну ділянку площею 0,1000 га в с. Липини Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, та 14 грудня 2005 року Луцьким районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_2 видано державний акт ЯА661451 на право власності на вказану земельну ділянку.

25 липня 2006 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Луцької районної державної адміністрації Волинської області надано дозвіл на виконання будівельних робіт № 276 з будівництва індивідуального житлового будинку в с. Липини, відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої за № 317 від 23 червня 2006 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької РДА.

Відповідно до повідомлень про повернення на доопрацювання декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ВП 152163581599 від 23 грудня 2016 року та № ВП 152170370846 від 06 лютого 2017 року декларація про готовність об`єкта до експлуатації поверталася на доопрацювання.

Із Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (ССІ) від 12 червня 2019 року вбачається, що на земельній ділянці площею 0,1000 га, розташованої в с. Липини Луцького району, Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, 25 липня 2006 року розпочато, а 05 червня 2019 року закінчено будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 .

19 червня 2019 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , яке за її заявою скасовано 09 липня 2019 року, індекс номера рішення 47691719.

На день ухвалення судового рішення права власності на спірний житловий будинок не зареєстровано.

Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 8378-8379 від 22 січня 2021 року встановлено, що ступінь готовності житлового будинку АДРЕСА_2 становить 100%, будинок знаходиться у доброму технічному стані та його ринкова вартість становить 382 488 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року та постанова Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року в частині вирішення вимог зустрічного позову у касаційному порядку не оскаржені, а тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскарженій частині відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 317, 319 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Судами встановлено, що земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня 2005 року сторонами у справі була придбана за час їхнього перебування у шлюбі та оформлена на ім`я ОСОБА_2 .

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, дійшли правильного висновку, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину указаної земельної ділянки.

При цьому суди вірно виходили з того, що відповідачкою за первісним позовом не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя щодо указаного нерухомого майна, оскільки останньою не доведено факт придбання цього майна за особисті кошти.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду зауважує, що хоча ОСОБА_1 і звернувся до суду з вимогою про визнання за ним в порядку поділу майна подружжя права на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, але мета, яку він переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у майнових відносинах із ОСОБА_2 , прагне визнати саме право власності на вказане нерухоме майно, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати за позивачем за первісним позовом право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки.

Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у пункті 36 постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року та постанова Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину земельної ділянки слід залишити без змін.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку АДРЕСА_1 , з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).

Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

До цього об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт у цілому залежно від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60 63 69 СК України та статей 328 331 368 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Наведене дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та Верховним Судом у постановах від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18), від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц (провадження № 61-14600св19).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 8378-8379 від 22 січня 2021 року ступінь готовності житлового будинку АДРЕСА_2 становить 100%, будинок знаходиться у доброму технічному стані.

Установивши, що житловий будинок по АДРЕСА_1 на час розгляду справидо експлуатації не прийнятий, право власності на нього в установленому законом порядку не зареєстроване, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що такий житловий будинок є об`єктом незавершеного будівництва. При цьому, ураховуючи, що вказаний об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок збудований сторонами у період шлюбу, будівництво вказаного будинку за особисті кошти ОСОБА_2 не доведено, суди дійшли обгрунтованого висновку, що зазначений незавершений будівництвом будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із цим, ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції в порядку поділу майна подружжя помилково визнав за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку, а не право позивача за первісним позовом на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку.

Апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення указаних позовних вимог.

Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину спірного об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку необхідно змінити тавизнати за ОСОБА_1 право на Ѕ частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов ОСОБА_1 фактично задоволено, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Також, на думку Верховного Суду, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій. Суди попередніх інстанцій розподілили судові витрати у відповідності до положень статей 133 139 141 ЦПК України

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , змінити, визнати за ОСОБА_1 право на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва, розташованого по АДРЕСА_1 .

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:0319, розташованої в селі Липини Луцького району Волинської області, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов