№ 161/19340/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 161/19340/19

провадження № 61-18719св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: виконавчий комітет Луцької міської ради, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Жидачек Тетяною Миколаївною , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року в складі судді Кирилюк В. Ф., та постанову Волинського апеляційного суду від 30 вересня

2021 року в складі колегії суддів: Данилюк В. А., Бовчалюк З. А., Шевчук Л. Я.

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Луцької міської ради, про збільшення розміру аліментів, визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Первісний позов мотивований тим, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 2012 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2016 року розірвано. У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення сімейних стосунків за згодою сторін син залишився проживати із нею по АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня

2017 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 25% з усіх видів заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. На даний час розмір аліментів суперечить чинному законодавству, оскільки внесено зміни про їх мінімальний розмір.

З моменту фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 періодично брав участь у вихованні сина. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від

12 травня 2017 року затверджено мирову угоду між нею та відповідачем щодо участі у вихованні дитини. 07 липня 2018 року вона дійшла згоди з відповідачем про те, що їх син поїде на нетривалий час до міста Львів на лікування і тимчасово буде проживати у батька, а вона буде навідувати сина. Коли пройшов певний період часу, вона не помітила ніяких змін в стані дитини, покращення. Прохання зустрітися з лікарем та поговорити про стан сина залишилося проігнорованим через постійні переноси візиту. Вона намагалася добровільно вирішити цю ситуацію та повідомила відповідача, що забирає сина у місце його постійного проживання. Однак, більше як півроку вона намагається забрати сина, якого відповідач переховує.

ОСОБА_1 просила:

визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

збільшити розмір аліментів, присуджених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 січня 2017 року.

У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Зустрічний позов мотивований тим, що під час укладення шлюбу та народження дитини сторони проживали у м. Львів. Коли синові було 1 рік 7 місяців, відповідач з невідомих причин у його відсутності забрала свої і дитячі речі та переїхала разом із сином у с. Зміїнець Луцького району Волинської області. Цю дію пояснила, що їде до батьків на тиждень, однак так додому із сином не повернулася та з цього часу у сторін почалися непорозуміння щодо визначення місця проживання дитини. З 09 січня 2018 року по травень 2018 року дитина жила із ним, хлопчик почав швидко розвиватися. З травня 2018 року по липень 2018 року син жив по черзі то з ним то з відповідачем. В подальшому він був змушений забрати сина на постійне місце проживання до м. Львів для забезпечення його належного виховання та розвитку, здійснення постійного догляду, з чим відповідач погодилася.

Вказує, що весь час проживання сина із ним мати не приймала участь в його утриманні, не давала гроші на лікування, при цьому до грудня 2018 року отримувала аліменти на утримання сина.

ОСОБА_2 просив:

визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 за місцем його проживання та перебування, зареєстрованим у встановленому законом порядку, та

стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня

2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання його матеріОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Збільшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_1 на 1/4 частку його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнено аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за майновим критерієм забезпеченості батьків, орган опіки та піклування надав перевагу матері дитини, оскільки вона проживає в спокійних умовах, має у власності нерухомість, якій не загрожує примусове відчуження, в той час як батько дитини власного житла не має, а те, де він проживає, може бути примусового відчужене. Суд погоджується з таким підходом органу опіки та піклування та вважає, що право на безпечні умови проживання дитини є пріоритетним для неї, а отже в найкращих інтересах буде саме проживання дитини саме з матір`ю. Доказів на спростування висновку органу опіки та піклування в цій частині відповідач суду не надав. До того ж, доповнюючи висновки органу опіки та піклування в цьому аспекті, суд звертає увагу, що фактично відповідач використовує дитину для ускладнення реалізації квартири у примусовому порядку, а саме штучно та безпідставно змінив її місце проживання, для того, щоб стверджувати про порушення прав малолітнього в наслідок відчуження житла. Такий висновок суд робить із огляду на поведінку сторони відповідача, який чинить всілякі перешкоди у доступі до дитини, не тільки матері, але і соціальним працівникам, що було зафіксовано у висновку органу опіки та піклування. Надалі орган опіки та піклування звернув увагу на психологічний стан дитини, яка фактично називає матір`ю свою бабусю по лінії батька, що спричинено спотворенням батьком дитини інформації про дійсні обставини сімейних відносин. За висновком органу опіки та піклування, це шкодить дитині та її розвитку, оскільки вона має право знати хто саме є її матір`ю, а хто є бабусею. З такими висновками органу опіки та піклування суд також погоджується, адже спотворення в уяві дитини дійсних обставин того, хто є її матір`ю, а хто бабою, може призвести до порушення нормального розвитку дитини. Такі дії батька дитини суд розцінює як намагання всіма способам перешкоджати участі матері у вихованні дитини.

Суд відхилив доводи сторони відповідача про те, що необхідність проживання дитини саме з батьком зумовлена необхідність її лікування саме у м. Львові, оскільки ці доводи нічим не підтверджується, а дитина може лікуватися в будь-яких лікувальних закладах на території України. Крім того, матір, за своїм майновим станом, здатна забезпечити її доставку в інші регіони України, тому доводи відповідача в цій частині виглядають надуманими. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що за майновим критерієм сторін, а також зважаючи на психологічний розвиток дитини, її найкращим інтересам буде відповідати проживання саме з позивачем ОСОБА_1 і суд задовольняє первісні позовні вимоги в цій частині, одночасно відмовляючи у зустрічному позові батька дитини.

Вирішуючи питання щодо збільшення розміру аліментів, суд виходив із затвердженого прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на момент ухвалення рішення судом, кожен із батьків повинен у рівних частках забезпечувати потреби дитини, які не можуть бути меншими ніж прожитковий мінімум для дитини відповідного віку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від його імені адвокатом Жидачек Т. М., задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021 року в частині позовних вимог про збільшення розміру аліментів скасовано.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів відмовлено.

У іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2021суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дітей на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дітей у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вірно виходив з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своєї дитини, але надав перевагу інтересам дитини, урахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання. Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У справі наявні висновки органів опіки і піклування, складені як за місцем проживання позивача, так і відповідача. Жодних доказів про неналежне виховання та піклування про дитину його матір`ю відповідач не надав. На підставі досліджених доказів суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. При цьому судом взято до уваги вік дитини та враховано, що відповідач не позбавлений можливості приймати участь у його вихованні, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

При скасуванні рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про збільшення розміру аліментів та відмовляючи у їх задоволенні, апеляційний суд вважав, що будь-яких належних доказів, що у сторін змінилось матеріальне або сімейне становище, стан здоров`я, які б давали підстави для збільшення розміру аліментів, позивач не надала.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - Жидачек Т. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування статті 161 СК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня

2018 року у справі № 402/428/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 375/148/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 132/3061/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 23 вересня 2020 року у справі

№ 359/3580/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16, у постановах Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, від

14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16.

Суди під час ухвалення оскаржуваних рішень належним чином не обґрунтували обставини, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання сина з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на нього.

Враховуючи рекомендації лікарів та документи, які були долучені до матеріалів справи, визначення місця проживання дитини з матір`ю не доцільне, зважаючи на стан здоров`я дитини та те, що з липня 2018 року дитина фактично проживає з батьком, що може свідчити про формування у дитини прив`язаності до батька, місце її проживання, речей, побуту тощо, а зміна місця проживання суттєво вплине на психологічний та фізичний стан здоров`я дитини.

Суди ухвалили рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю з недотриманням законодавчо встановленої процедури та за відсутності висновку щодо розв`язання спору про місце проживання дитини, оскільки необхідно отримати висновок про доцільність проживання дитини з одним з батьків, як за первісним позовом, так і за зустрічним.

Також, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні його клопотання про виклик свідків та клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів попре те, що вони відповідали вимогам ЦПК України.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог за первісним позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю та в частині відмови узадоволенні зустрічної позовної заяви. Тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди погодились з висновком органу опіки та піклування та вказали, що право на безпечні умови проживання дитини є пріоритетними для неї, а отже в найкращих інтересах буде проживання дитини разом із матір`ю. Доказів на спростування висновку органу опіки та піклування відповідач не надав. До того ж, фактично відповідач використовує дитину для ускладнення реалізації квартири у примусовому порядку, а саме: штучно та безпідставно змінив її місце проживання для того, щоб стверджувати про порушення прав малолітнього в наслідок відчуження житла. Крім того, орган опіки та піклування звернув увагу на психологічний стан дитини, яка одночасно із рідною мамою називає матір`ю свою бабусю по лінії батька, що спричинило спотворення батьком дитини інформації про дійсні обставини сімейних відносин та шкодить дитині, її розвитку, тому просить відмовити у задоволенні вимог касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня

2018 року у справі № 402/428/16, у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 359/3580/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16, у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, від

14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16).

Фактичні обставини

Суди встановили, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі

з 31 серпня 2012 року по 29 вересня 2016 року.

У шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня

2017 року визнано мирову угоду, укладену між сторонами в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, встановлення порядку прийняття участі у вихованні дитини, стягнення матеріальної та моральної шкоди за ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування, на таких умовах:

1. В зв`язку з тим, що малолітній син ОСОБА_5 постійно проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 сторони у справі погоджують ОСОБА_2 участь у вихованні і спілкуванні з дитиною ОСОБА_5 у такий спосіб:

- зустрічі з дитиною, два дні на тиждень за попереднім погодженням з ОСОБА_1 за дві доби до визначеного дня, години такого побачення визначаються з 17.00 годин до 21.00 годин без присутності матері на нейтральній території;

- зустрічі з дитиною, у день його народження з 11.00 годин до 15.00 години;

- ОСОБА_2 отримує право забирати сина у місто Львів, за місцем свого проживання на період до 3 (трьох) днів щомісяця за попереднім погодженням з ОСОБА_1 за дві доби до визначеного дня забирання дитини;

- відпочинок з дитиною в літній період з 01 серпня по 22 серпня (двадцять один календарний день), без присутності матері на нейтральній території.

2. Зі своєї сторони ОСОБА_2 зобов`язується щорічно надавати нотаріальний дозвіл на виїзд сина ОСОБА_5 за кордон на відпочинок (оздоровлення).

З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що 07 липня 2018 року сторони дійшли згоди, що ОСОБА_4 тимчасово переїде проживати до батька ОСОБА_2 в м. Львів на лікування. Однак, ОСОБА_2 дитину не повернув матері та самовільно змінив місце проживання сина, яке було визначено за взаємною згодою, тобто разом із матір`ю ОСОБА_1

у м. Луцьку.

Вказані обставини стороною відповідача не оспорюються.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цей орган вважає за доцільне визначити його місце проживання з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Приймаючи таке рішення, орган опіки та піклування зазначив, що згідно з актом обстеження умов проживання мати ОСОБА_1 проживає у двокімнатній квартирі, із сучасним ремонтом, необхідними меблями та техніками. Для сина виділено окрему кімнату облаштовану дитячим куточком. Є іграшки для дитини відповідного віку. Вказана квартира зареєстрована на праві власності за матір`ю та обтяжень не має.

В той же час орган і піклування зазначив, що батько ОСОБА_2 зареєстрованого на праві власності житла не має. Крім того, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , де фактично проживає відповідач і з сином, наразі перебуває під арештом та може бути примусового реалізована, що становить загрозу втрати дитиною місця свого фактичного проживання. До того ж, до органу опіки та піклування вже звернувся приватний виконавець із заявою про надання дозволу на реалізацію квартири.

Також орган опіки та піклування звернув увагу на психологічний стан дитини, яка фактично називає матір`ю свою бабусю по лінії батька, що спричинено спотворенням батьком дитини інформації про дійсні обставини сімейних відносин. За висновком органу опіки та піклування, це шкодить дитині та її розвитку, оскільки вона має право знати хто саме є її матір`ю, а хто є бабусею.

Позиція Верховного Суду

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16 (провадження № 61-12422св18) вказано, що «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, Верховний Суд в оцінці обставин справи констатує, що, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2015 року у цивільній справі №346/2322/15-ц про розірвання шлюбу за своєю правовою природою не є судовим рішенням про визначення місця проживання дитини у розумінні статті 19 СК України. Відповідно до частини четвертої зазначеної статті при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Але згадане рішення ухвалено лише на підставі заяви ОСОБА_3, без участі органу опіки та піклування, яким не складено відповідний письмовий висновок, умови проживання дитини з матір`ю судом не досліджувались, таким обставинам належної оцінки не було надано. Таким чином, під час розгляду зазначеної справи рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 червня 2015 року у справі №346/2322/15-ц не могло бути враховано як рішення про визначення місця проживання неповнолітньої дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 359/3580/18 (провадження № 61-11211св20) вказано, що «згідно з висновком Деснянської РДА у м. Києві щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 09 жовтня 2019 року № 102103/31-7918, у відношенні до матері у ОСОБА_4 визначена образа та недовіра, дитина наполягає на тому, що проживати хоче лише з батьком, а з матір`ю проживати він не бажає. Тому орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_1. Разом з тим, встановлено, що відповідач не чинить позивачці будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні с сином, а також його вихованні. При таких обставинах, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки ОСОБА_4 , місце його навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, проживання з ним в атмосфері любові, турботи, захисту та встановлення низького рівня емоційного зв`язку з матір`ю, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за доцільне подальше проживання малолітнього сина НОМЕР_1 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19) вказано, що «визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. Проте, апеляційним судом не враховано, що за зустрічним позовом ОСОБА_2 органом опіки та піклування не складено висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій здійснено розгляд справи за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду зустрічного позову ОСОБА_16, що є порушенням статті 19 СК України».

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,

№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).

Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги вік дитини, висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, урахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення ними належних умов для виховання дитини, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення первісного позову щодо визначення місця проживання дитини із матір`ю.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності отримання висновків органу опіки і піклування про доцільність проживання дитини з одним з батьків, як за первісним позовом, так і за зустрічним, оскільки орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради при розв`язані спору про визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків склав висновок, у якому надав оцінку щодо доцільність проживання дитини як за місцем проживання позивача, так і відповідача, що не є порушенням статті 19 СК України.

Аргументи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні клопотання заявника про виклик свідків та у задоволенні клопотання

ОСОБА_1 про витребування доказів колегія суддів відхиляє, оскільки ці клопотання були предметом розгляду у судовому засіданні, однак наявність підстав для їх задоволення судом не встановлено. Апеляційний суд відповідні доводи скаржника перевірив та зробив мотивований висновок про відсутність порушень норм процесуального права при їх вирішенні судом першої інстанції.

При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня

2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 вересня 2021 рокув частині задоволених вимог за первісним позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат