№ 161/20380/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 161/20380/19

провадження № 61-9492св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Волинська обласна спілка споживчих товариств, Волинське оптово-торгове об`єднання «Облкооплісбудгоспторг»,

третя особа - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук Сергій Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 у грудні 2019 року звернувся до суду з позовом до Волинської обласної спілки споживчих товариств (далі - Волинська облспоживспілка), Волинського оптово-торгового об`єднання «Облкооплісбудгоспторг» (далі - ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», об`єднання), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови правління Волинської обласної спілки споживчих товариств від 19 лютого 2018 року

№ 6/1-р, відповідно до якого його звільнено з 20 лютого 2018 року з посади директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг»;

- визнати протиправною та скасувати постанову Волинської обласної спілки споживчих товариств від 20 червня 2018 року № 22 «Про припинення ВОТО «Облкооплісбудгоспторг»;

- поновити позивача на посаді директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг».

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що згідно зі статутом ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» його засновниками (учасниками) є Ковельська оптово-торгова база Волинської облспоживспілки та Камінь-Каширська оптово-торгова база. Останню ліквідовано як юридичну особу в 2004 році.

Зазначив, що 05 серпня 2016 року його призначено директором ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» рішенням зборів учасників (протокол № 5). Враховуючи, що загальними зборами учасників товариства не був визначений строк здійснення ним повноважень директора підприємства, то вважається, що між підприємством та ним укладено безстроковий трудовий договір.

Станом на 19 лютого 2018 року згідно зі статутом об`єднання управління поточною діяльністю підприємства здійснюється керівником, який призначається загальними зборами учасників. Іншого порядку призначення керівника станом на 20 лютого 2018 року не існувало.

Незважаючи на те, що загальні збори учасників ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», на яких би розглядалося питання про зміну, звільнення або призначення керівника, не скликалися, розпорядженням голови правління Волинської облспоживспілки від 19лютого 2018 року

№ 6/1-р та відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) керівником ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» з 20 лютого 2018 року призначено ОСОБА_2 . Таку реєстраційну дію вчинено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В.

Враховуючи статус відомостей з ЄДР, вважається, що з 20 лютого 2018 року позивач не є директором ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», а отже, є фактично звільненим із займаної посади.

Водночас 22 червня 2018 року приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук С. В. вніс до ЄДР відомості про припинення ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» шляхом ліквідації на підставі постанови правління Волинської облспоживспілки від 20 червня 2018 року № 22.

Враховуючи ту обставину, що рішення про зміну керівника та про припинення юридичної особи прийняті не учасником ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», а стороннім неповноважним органом, на підставі чого внесені відповідні відомості до ЄДР, тому під час звільнення мало місце порушення статутних положень, вимог КЗпП України та права позивача на працю.

На переконання позивача, під час вчинення реєстрації змін щодо ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» державний реєстратор - приватний нотаріус Веремчук С. В. - порушив вимоги, встановлені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», оскільки відомості до ЄДР вносилися не на підставі рішення учасника об`єднання, а на підставі розпорядження голови правління Волинської облспоживспілки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2020 року відмовлено у розподілі судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що між ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» та ОСОБА_1 відсутні трудові відносини, позивач від об`єднання за виконання обов`язків керівника заробітну плату не отримував, виконання обов`язків здійснював на громадських засадах, записи до трудової книжки про виконання обов`язків керівника ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» не вносилися. Враховуючи, що ОСОБА_1 не є учасником ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» та не має будь-яких інших прав на нього, на переконання суду першої інстанції, доводи позивача не містять правового обґрунтування негативного впливу оскаржуваної постанови про припинення об`єднання на його індивідуальні права, свободи чи інтереси.

Апеляційний суд додатково зазначив, що з призначенням на посаду директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» закінчився строк виконання обов`язків виконуючим обов`язки директора ОСОБА_1 .

Посилання позивача на те, що розпорядження голови правління Волинської облспоживспілки від 19 лютого 2018 року № 6/1-р, яким керівником ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» з 20лютого 2018 року призначено ОСОБА_2 , прийняте неповноважним органом і підлягає скасуванню, не ґрунтується на встановлених обставинах справи. Зокрема згідно зі статутом від 01 березня 2004 року саме власник (Волинська облспоживспілка) має право призначати та звільняти з посади керівника ВОТО «Облкооплісбудгоспторг».

В оцінці доводів касаційної скарги про наявність підстав для закриття провадження у справі апеляційний суд врахував, що на момент пред`явлення позову та ухвалення судом першої інстанції рішення діяла оскаржувана постанова Волинської облспоживспілки від 20 червня 2018 року № 22 і підстави для закриття провадження у справі відсутні. ОСОБА_1 не є учасником товариства, будь-яких корпоративних відносин між ним та відповідачами не встановлено, а тому суд першої інстанції правильно вирішив справу в порядку цивільного судочинства і відсутні підстави для закриття провадження в частині поновлення на роботі.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 червня 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У пунктах 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд з`ясував, що у ній міститься визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що:

- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- оскаржувані судові рішення у висновках не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження

№ 14-423цс19). Відповідно до таких висновків спори за позовом щодо визнання звільнення особи з посади директора товариства незаконним мають розглядатися за правилами господарського судочинства;

- суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив письмові докази, зокрема, відомості з ЄДР про засновників ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», довідку податкового органу, застосував статут підприємства у скасованій розпорядженням Луцького міського голови від 16 червня 2004 року № 545 редакції, залишив поза увагою клопотання про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі.

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначив ту підставу, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Визначаючи межі касаційного перегляду справи, Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в межах вимог про поновлення на посаді директора, визнання протиправним та скасування розпорядження голови правління Волинської облспоживспілки від 19 лютого 2018 року № 6-1-р, відповідно до якого його звільнено з 20 лютого 2018 року з посади директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг». Рішення судів у частині вирішення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Волинської облспоживспілки від 20 червня 2018 року № 22 «Про припинення ВОТО «Облкооплісбудгоспторг»» заявник не оскаржує, а тому в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядаються.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до відомостей із ЄДР 20 лютого 1992 року проведено державну реєстрацію ВОТО «Облкооплісбудгоспторг».

ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» здійснює свою діяльність на підставі статуту.

Згідно з пунктом 1.1 статуту ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» (у редакції від 01 березня 2004 року) об`єднання є підприємством, створеним Волинською облспоживспілкою, яка є його засновником та власником усього майна.

Підставою реєстрації статуту у цій редакції стало розпорядження Луцького міського голови від 05 квітня 2004 року № 323, згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 розділу 1 якого прийнято зареєструвати зміни та доповнення до установчих документів ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» у зв`язку з викладенням статуту в новій редакції.

Розпорядженням Луцького міського голови від 16 червня 2004 року № 545 скасований підпункт 3.2 пункту 3 розділу 1 розпорядження Луцького міського голови від 05 квітня 2004 року № 323, а відділу державної реєстрації суб`єктів господарювання доручено провести оформлення та видачу реєстраційних документів згідно з чинним законодавством.

У пункті 5.1 статуту передбачено, що управління підприємством здійснює власник безпосередньо або через уповноваженого ним директора (керівника) шляхом укладання контракту.

Відповідно до пункту 5.4 статуту підприємство очолює директор, який призначається на посаду Правлінням Волинської облспоживспілки на підставі контракту, в якому визначаються права, строки найму, обов`язки і відповідальність перед Правлінням, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади.

За пунктом 5.2 статуту власник підприємства призначає і звільняє директора підприємства та головного бухгалтера та укладає з ними контракт на строк до п`яти років.

Відповідно до постанови правління Волинської облспоживспілки від 01 березня 2004 року № 2/1-к «Про ОСОБА_1 » виконуючим обов`язки директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» призначено ОСОБА_1 з 23 березня 2004 року.

Розпорядженням голови правління Волинської облспоживспілки від 19 лютого 2018 року № 6/1-р «Про ОСОБА_2 » виконання обов`язків директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» з 20 лютого 2018 року покладено на ОСОБА_2 .

Постановою правління Волинської облспоживспілки від 20 червня 2018 року № 22 «Про припинення ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» вирішено припинити юридичну особу ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» шляхом її ліквідації.

ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» заробітна плата за виконання обов`язків керівника ОСОБА_1 протягом усього періоду виконання обов`язків не виплачувалася, виконання обов`язків здійснювалося на громадських засадах. Записи у трудову книжку позивача про виконання обов`язків керівника ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» не вносилися.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду письмові пояснення та витяг з ЄДР на запит від 18 травня 2020 року № 1006646718, відповідно до яких 20 березня 2020 року до ЄДР внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про скасування рішення щодо припинення юридичної особи.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час визначення того, чи є спірні правовідносини такими, що підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до фактичних обставин позову, якими ОСОБА_1 обґрунтовує пред`явлені ним вимоги, він був призначений директором ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» відповідно до рішення зборів учасників від 05 серпня 2016 року, оформленого протоколом № 5, проте розпорядженням голови правління Волинської облспоживспілки від 19 лютого 2018 року № 6/1-р «Про ОСОБА_2 » виконання обов`язків директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» з 20 лютого 2018 року покладено на іншу особу, ОСОБА_2 , що свідчить про фактичне звільнення позивача з займаної посади та припинення його повноважень члена виконавчого органу підприємства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій визнали, що спір про поновлення на посаді директора об`єднання підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та зазначили, що з призначенням ОСОБА_2 на посаду директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» закінчився строк виконання обов`язків виконуючим обов`язки директора ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для поновлення його на займаній посаді.

Вважаючи, що ОСОБА_1 лише здійснював виконання обов`язків директора об`єднання, суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку матеріалам справи, зокрема тому, що рішенням зборів учасників від 05 серпня 2016 року, оформленим протоколом № 5, ОСОБА_1 був призначений на посаду директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг». Додатково Верховний Суд звертає увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали оцінку тому, що відповідно до встановлених ними обставин справи ОСОБА_2 не була призначена директором об`єднання, а на неї лише було покладено виконання обов`язків директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг».

Водночас з метою вирішення питання про те, якому суду підвідомчий цей спір, першочергово підлягає вирішенню питання, якою є чинна редакція статуту, у якому передбачені права та обов`язки директора об`єднання.

Щодо редакції статуту ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», що підлягає застосуванню судом

Розглядаючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що чинною є редакція статуту об`єднання від 01 березня 2004 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що підставою реєстрації статуту у цій редакції стало розпорядження Луцького міського голови від 05 квітня 2004 року № 323, згідно з підпунктом 3.2 пункту 3 розділу 1 якого прийнято зареєструвати зміни та доповнення до установчих документів ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» у зв`язку з викладенням статуту в новій редакції.

Розпорядженням Луцького міського голови від 16 червня 2004 року № 545 скасовано підпункт 3.2 пункту 3 розділу 1 розпорядження Луцького міського голови від 05 квітня 2004 року № 323, а відділу державної реєстрації суб`єктів господарювання доручено провести оформлення та видачу реєстраційних документів згідно з чинним законодавством.

Апеляційний суд дійшов висновку, що розпорядження Луцького міського голови від 05 квітня 2004 року № 323 є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, вичерпало свою дію внаслідок його виконання третьою особою, у зв`язку з чим його подальше скасування розпорядженням Луцького міського голови від 16червня 2004 року № 545 не породжує будь-яких правових наслідків для юридичної особи ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» і не відновлює дію статуту в редакції до 01 березня 2004 року.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він суперечить встановленим судом обставинам справи.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно зі статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, має загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

При цьому Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Тож, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З огляду на викладене органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Водночас, відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, розпорядження Луцького міського голови від 16 червня 2004 року № 545 про скасування підпункту 3.2 пункту 3 розділу 1 розпорядження Луцького міського голови від 05 квітня 2004 року № 323 є актом індивідуальної дії, ненормативним актом, а тому він є чинним, допоки у судовому порядку не буде скасований як такий, що не відповідає Конституції України та законам України.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, не встановлено, що розпорядження Луцького міського голови від 16 червня 2004 року № 545 скасовано у судовому порядку, відсутні підстави для висновків, що цим розпорядженням не скасовано редакцію статуту об`єднання від 01 березня 2004 року та ця редакція статуту є чинною.

Отже, під час вирішення питання про повноваження директора підприємства підлягає застосуванню попередня редакції статуту від 18 червня 2003 року (далі - статут 2003 року), яка є чинною.

Щодо визначення юрисдикції спору

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи приватного права.

Під час розгляду справи, яка переглядається, визначаючи предметну юрисдикцію, необхідно виходити з таких міркувань.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 статуту 2003 року ВОТО «Облкооплісбудгоспторг» є самостійним статутним суб`єктом, який має права юридичної особи. Головною метою об`єднання є організація торгівлі товарами для задоволення потреб пайовиків і інших громадян, здійснення за рахунок одержаного прибутку соціальних і економічних потреб членів трудового колективу і інтересів об`єднання. Предметом діяльності об`єднання є: оптова та роздрібна торгівля, виробнича діяльність, надання платних послуг населенню, ведення транспортного господарства для надання послуг, заготівельна діяльність, громадське харчування, виробництво меблів та столярних виробів, оптова та роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами, випуск цінних паперів, участь у роботі фондових бірж.

Враховуючи наведене, зокрема мету створення об`єднання, обґрунтованим є висновок, що спірні правові відносини, у тому числі, урегульовано Законами України «Про кооперацію» та «Про споживчу кооперацію».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про кооперацію» кооперація - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

У статті 3 цього Закону передбачено, що метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (стаття 6 цього Закону).

У статті 8 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Згідно зі статтею 12 цього Закону до основних прав члена кооперативу належать: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб.

Вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю.

У статті 16 цього Закону зазначено, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу: здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу.

Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.

Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на строк, визначений статутом, але не більше ніж на п`ять років.

Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про кооперацію» трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку.

У статті 1 Закону України «Про споживчу кооперацію» зазначено, що споживча кооперація в Україні - це добровільне об`єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесл, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об`єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану (стаття 5 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов`язкового пайового внесків, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов`язані з його діяльністю.

Кожний член користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску і це право не може бути передано іншим особам.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу статтею 63 Господарського кодексу України відесено кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Відповідно до статті 94 ГК України господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів.

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якої проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Відповідний правовий висновок викладений у декількох постановах Великої Палати Верховного Суду, наприклад, від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 листопада 2019 року у справі № 922/80/18 та інших.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Потреба у такій нормі права зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу товариства, який отримав від уповноваженого органу такого товариства право на управління ним. Відповідно до правової природи корпоративних відносин юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі й управлінські функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства шляхом невідкладного позбавлення її відповідних повноважень.

Щодо припинення повноважень члена виконавчого органу кооперативу

У справі, яка переглядається, об`єднання, покладаючи виконання обов`язків на ОСОБА_2 , фактично прийняло рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 , тобто об`єднанням реалізовано повноваження з управління юридичною особою, оскільки ОСОБА_1 як директор здійснював повноваження з управління юридичною особою.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У статті 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43,

43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).

За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У пункті 3.1 статуту 2003 року передбачено, що управління об`єднанням здійснюється на основі сполучення принципів самоуправління трудового колективу і прав засновників щодо господарського використання майна. Збори учасників наймають керівника і укладають з ним контракт на 5 років.

Відповідно до пункту 3.6 статуту 2003 року керівник об`єднання вирішує самостійно всі питання діяльності об`єднання за виключенням віднесених до компетенції засновників ради або загальних зборів трудового колективу; без особливого на це доручення діє від імені об`єднання, представляє його інтереси в усіх вітчизняних та зарубіжних підприємствах, фірмах і організаціях; розпоряджається в межах наданих йому прав майном об`єднання тощо.

Отже, директор здійснює управління поточною діяльністю об`єднання після призначення його на цю посаду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зазначила, що корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеним статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Тобто пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України.

Зміни до статті 41 КЗпП України, а саме доповнення цієї статті пунктом 5, внесено Законом України від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності з 01 червня 2014 року. Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного Закону передбачається, що така підстава розірвання трудового договору забезпечить «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачено статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначено посилання на пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Такі висновки послідовно висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року

у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20).

За таких обставин, враховуючи, що на момент покладення на ОСОБА_2 виконання обов`язків керівника підприємства Данилік Ф. Я. обіймав посаду директора ВОТО «Облкооплісбудгоспторг», то обґрунтованим є висновок про те, що із покладенням таких обов`язків на ОСОБА_2 припинено повноваження ОСОБА_1 як директора об`єднання, що відповідає правовій ситуації, наведеній в частині третій статті 99 ЦК України, а тому правомірність ухвалення рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 як директора об`єднання, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Верховний Суд врахував, що наведений у касаційній скарзі правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), стосується застосування правил частини третьої статті 99 ЦК України в іншій редакції, ніж у спірних правовідносинах, проте це не є підставою для відхилення касаційної скарги чи закриття касаційного провадження, оскільки відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно визначено характер спірних правовідносин, оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, вони підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 червня 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств, Волинського оптово-торгового об`єднання «Облкооплісбудгоспторг», третя особа - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук Сергій Володимирович, про поновлення на роботі, визнання протиправними та скасування розпорядження скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної спілки споживчих товариств, Волинського оптово-торгового об`єднання «Облкооплісбудгоспторг», третя особа - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук Сергій Володимирович, про поновлення на роботі, визнання протиправними та скасування розпорядження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко