ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 161/20807/18

провадження № 61-79св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Центр», ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2019 року, ухвалене у складі суддіОлексюка А. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Федонюк С. Ю., Данилюк В. А., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Авто Центр», ОСОБА_3 , про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову вказував, що 13 вересня 2018 року ТОВ «Авто Центр» (комісіонер) та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 (комітент) укладено договір комісії № 296, відповідно до умов якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за винагороду від свого імені та за рахунок комітента реалізувати транспортний засіб «Шкода Октавія», 2003 року випуску, який є власністю комітента, за ціною 168 000 грн.

Цього ж дня на підставі укладеного ним та ТОВ «Авто Центр» договору

купівлі-продажу транспортного засобу № 296 він придбав транспортний засіб Шкода Октавія, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , за ціною 168 000 грн.

18 вересня 2018 року під час реєстрації транспортного засобу в Генічеському територіальному сервісному центрі Херсонської області виявлено, що двигун № НОМЕР_2 , який знаходиться у придбаному ним автомобілі, перебуває у розшуку Тернопільським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області з 19 травня 2008 року.

За таких обставин позивач вважав, що наявність у придбаному ним автомобілі двигуна, який перебуває в розшуку, є істотним недоліком придбаного ним транспортного засобу, оскільки таке вказує на те, що на цей двигун мають право треті особи, тому саме ОСОБА_2 є відповідальним за передачу комісіонеру на реалізацію автомобіля, двигун якого обтяжений арештом і перебуває в розшуку.

При цьому зазначав, що ОСОБА_2 добровільно повернути кошти або усунути істотні недоліки придбаного транспортного засобу своїми силами та за свій рахунок відмовився.

За таких обставин просив розірвати договір купівлі-продажу транспортного засобу № 296 від 13 вересня 2018 року та стягнути з ОСОБА_2 168 000 грн, сплачених за придбання автомобіля «Шкода Октавія», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Також позивач просив відшкодувати сплачений ним судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2019 року позов задоволено частково.

Розірвано договір купівлі-продажу транспортного засобу № 296 від 13 вересня 2018 року.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 168 000 грн, сплачених за придбання автомобіля «Шкода Октавія», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 384,80 грн у відшкодування судового збору.

Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу транспортного засобу № 296 від 13 вересня 2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що заміна двигуна в автомобілі на такий, що перебуває у розшуку, є істотним порушенням умов договору купівлі-продажу і є підставою для його розірвання.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 придбав автомобіль «Шкода Октавія», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3 . При цьому 30 вересня 2015 року на автомобілі ОСОБА_2 проведено заміну двигуна з номером НОМЕР_4 . При здійсненні реєстрації даного транспортного засобу виявлено, що автомобільний двигун перебуває у розшуку і вказане унеможливлює експлуатацію даного транспортного засобу.

Луцький міськрайонний суд Волинської області вважав, що заміна відповідачем двигуна на двигун, який перебуває у розшуку, є підставою для висновку про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні спірного договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції вважав, що усунення цього недоліку можливе лише шляхом заміни двигуна на інший такої ж якості, що пов`язане з непропорційними витратами.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2019 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

25 грудня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 11 листопада 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 651 та 678 ЦК України як правових підстав для розірвання договору є взаємовиключним.

На думку заявника, ОСОБА_1 не доведено наявності істотних порушень якості товару та завдання йому майнової шкоди.

Також підставою для скасування судових рішень зазначає ненадання ОСОБА_1 доказів неможливості проведення державної реєстрації автомобіля.

Крім того, заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - довідки № 15082/03/38-2018 від 14 листопада 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що транспортний засіб «Шкода Октавія», 2003 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_6 , з 12 жовтня 2012 року зареєстрований за ОСОБА_2 .

30 вересня 2015 року ОСОБА_2 перереєстровано транспортний засіб у зв`язку з переобладнанням без заміни номерних агрегатів. Під час перереєстрації замінено вид палива з «бензин» на «бензин або газ»; значення об`єму двигуна змінено з 1 800 см3 на 1 600 см3; значення номеру двигуна змінено з НОМЕР_6 на НОМЕР_2.

Встановлено, що транспортний засіб підлягав огляду фахівцями експертної служби Міністерства внутрішніх справ, проте ОСОБА_2 у сервісний центр для подальшої реєстрації з документами, на підставі яких внесено відомості, не звертався.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що нотаріально посвідченою довіреністю від 2 березня 2016 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником щодо вирішення питань, пов`язаних з відчуженням (продажем або обміном) належного йому на праві власності автомобіля.

13 вересня 2018 року ТОВ «Авто Центр» та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 укладено договір комісії № 296, відповідно до умов якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за винагороду від свого імені та за рахунок комітента реалізувати транспортний засіб «Шкода Октавія», 2003 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5 , який є власністю комітента, за ціною 168 000,00 грн. Комітент, у свою чергу, гарантував, що автомобіль належить йому на праві власності, майно не обтяжене і не перебуває під арештом чи у розшуку, нікому не продано, документи на дане майно є справжніми, комплектація, номерні агрегати відповідають реєстраційним документам і не змінювались, всі претензії від покупця з вказаних питань приймає на себе.

За результатами огляду автомобіля «Шкода Октавія», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5 , 13 вересня 2018 року ТОВ «Авто Центр» складено акт № 7450/18/000336, відповідно до якого ідентифікаційні номери складових частин транспортного засобу відповідають номерам, зазначеним у товарно-супровідній документації на транспортний засіб.

Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 56896984

від 13 вересня 2018 року обтяження щодо автомобіля відсутнє.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13 вересня 2018 року ТОВ «Авто Центр» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 296, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбав автомобіль «Шкода Октавія», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5 , номер двигуна НОМЕР_4 , за ціною 168 000 грн.

18 вересня 2018 року під час здійснення реєстрації транспортного засобу в Генічеському територіальному сервісному центрі Херсонської області виявлено, що двигун, яким укомплектований придбаний позивачем автомобіль, перебуває в розшуку Тернопільським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області з 19 травня 2008 року, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено на підставі довідки № 15082/03/38-2018 від 14 листопада 2018 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Як на правову підставу для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 посилався на частину другу статті 651 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона від виконання договору.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, яку, на думку ОСОБА_2 , не враховано судами попередніх інстанцій, викладено правову позицію, відповідно до якої оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведеність позивачем істотного порушення продавцем умов договору купівлі-продажу та ступінь позбавлення того, на що він розраховував, і позов задовольнив.

За таких обставин касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій врахували правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13.

Доводи касаційної скарги про те, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 651 та 678 ЦК України як правових підстав для розірвання договору є взаємовиключними, тому судові рішення підлягають скасуванню, відхиляються касаційним судом, оскільки, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив саме з положень

статті 651 ЦК України, які є релевантними до спірних правовідносин.

Посилання заявника на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року

у справі № 164/882/15-ц, відхиляється касаційним судом, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до правовідносин у справі № 161/20807/18.

Зі змісту постанови Верховного Суду від30 січня 2019 року у справі № 164/882/15-ц вбачається, що, звертаючись до суду, позивач визначив підставою позову про стягнення грошових коштів статтю 678 ЦК України. У вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення сплаченої за товар грошової суми, оскільки позивач не відмовився від договору купівлі-продажу, як це передбачено пунктом 1 частини другої статті 678 ЦК України.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року

у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати вказаний правовий висновок, про що вказала у постанові від 12 жовтня 2021 року

у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Конкретизація правового висновку полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі неналежного доказу - довідки № 15082/03/38-2018 від 14 листопада 2018 року, також відхиляються касаційним судом, оскільки є безпідставними та необґрунтованими.

Так, зі змісту довідки № 15082/03/38-2018 від 14 листопада 2018 року судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що двигун, яким укомплектований автомобіль «Шкода Октавія», перебуває в розшуку Тернопільським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області з 19 травня 2008 року. Вказане виявлено під час здійснення ОСОБА_1 реєстрації транспортного засобу в Генічеському територіальному сервісному центрі Херсонської області.

За таких обставин суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, встановили наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не доведено істотних порушень якості товару та завдання йому майнової шкоди, зводяться виключно до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Твердження заявника про те, що позивачем не доведено неможливості проведення державної реєстрації автомобіля, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.

За змістом статті 34 Закону України «Про дорожній рух» у редакції, чинній на час укладення спірного договору, власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до пункту 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, у редакції, чинній на час укладення спірного договору (далі - Порядок), власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (пункт 8 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку із зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, вибракування їх у цілому) підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їх складових частин з номерами, зазначеними в поданих власником для реєстрації документах. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду. Експертне дослідження транспортного засобу і реєстраційних документів на транспортний засіб (інших документів, які є підставою для реєстрації транспортного засобу) проводиться за заявою власника з метою визначення справжності ідентифікаційних номерів транспортного засобу і реєстраційних документів. Експертне дослідження проводиться фахівцями експертної служби МВС або судовими експертами державних спеціалізованих установ, які мають присвоєну в установленому Законом України «Про судову експертизу» порядку кваліфікацію судового експерта з правом проведення досліджень за відповідними експертними спеціальностями. За результатами дослідження складається висновок експертного дослідження, який додається до документів, що подаються для державної реєстрації. Установлення відповідності конструкції, перевірка за Єдиним державним реєстром МВС, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром, відомостей про особу за Єдиним реєстром боржників проводяться уповноваженими особами сервісного центру МВС. Після проведення перевірок на заяві власника транспортного засобу робиться запис щодо наявності або відсутності відомостей про розшук, арешт, заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію, відомостей про обмеження відчуження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомостей про особу в Єдиному реєстрі боржників, що засвідчується підписом уповноваженої особи сервісного центру МВС із зазначенням прізвища, імені, по батькові і дати. У разі наявності відомостей про арешт або розшук транспортного засобу його реєстрація не проводиться. Реєстрація транспортного засобу, щодо якого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна є відомості про обмеження відчуження, проводиться за наявності письмової згоди обтяжувача (заставодержателя), крім випадків переходу права власності на транспортний засіб у порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки в спільному майні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та проаналізувавши норми законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про неможливість перереєстрації транспортного засобу ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням двигуна автомобіля в розшуку.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем доведено факт неможливості проведення державної реєстрації автомобіля з урахуванням встановленого законодавцем спеціального порядку набуття права власності на транспортні засоби, яким передбачено обов`язкову реєстрацію придбаного автомобіля.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і на правильність висновків, викладених в них.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, внаслідок чого дійшли правильного висновку щодо часткового задоволення позову, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська