ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 161/22270/23
провадження № 61-6056св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство «Волинська обласна клінічна лікарня»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» (далі - КП ««Волинська обласна клінічна лікарня», ВОКЛ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
2. Позов обґрунтовано тим, що 15 квітня 2013 року його було направлено на стаціонарне лікування в ортопедичне відділення КП «Волинська обласна клінічна лікарня» з діагнозом розрив медіального меніска правого колінного суглобу. Наступного дня лікарем ортопедом-травматологом ВОКЛ ОСОБА_2 йому було проведено операцію з видалення кісти меніска правого колінного суглобу, за наслідками якої в картці стаціонарного хворого зазначено, що ускладнень немає, а 03 травня 2013 року виписано з вказаного медичного закладу у зв`язку з поліпшенням.
3. Проте, 21 травня 2013 року його було знову госпіталізовано у КП «Волинська обласна клінічна лікарня» із діагнозом стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні по 07 червня 2013 року.
4. У подальшому, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я 03 липня 2013 року був госпіталізований до ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» де перебував на лікуванні по 26 липня 2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст.; стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка); хронічний запальний процес правої підколінної ямки; новоутворення правої підколінної ямки.
5. Також позивач зазначав, що у вищевказаній медичній установі йому були проведені дві операції: 09 липня 2013 року - артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки; 05 вересня 2013 року - видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини).
6. Стверджував, що надання йому в період з 11 листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року ІІІ групи інвалідності було зумовлене неналежним виконанням лікарем ВОКЛ ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків під час проведення операції (видалення кісти меніска правого колінного суглобу) - залишенні в оперованих тканинах сторонніх тіл (марлевих серветок), які було виявлено в процесі проведення повторних оперативних втручань в ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України».
7. Крім того, вказував, що 27 вересня 2013 року за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про початок досудового розслідування кримінального провадження № 12013020010004330 стосовно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, а 28 грудня 2019 року - відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019030010004988 щодо ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, та матеріали вказаних кримінальних проваджень об`єднані в одне за № 12013020010004330, у якому він визнаний потерпілим.
8. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/871/20 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12013020010004330 від 27 вересня 2013 року - закрито.
9. Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути на свою користь з відповідача КП «Волинська обласна клінічна лікарня», з яким лікар ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах, 1 000 000 грн за заподіяну моральну шкоду, понесені матеріальні збитки в сумі 48 000 грн, втрачений заробіток в розмірі 14 911 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2025 року позов задоволено частково.
11. Стягнено з Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 14 911,00 грн втраченого заробітку.
12. В іншій частині позову відмовлено.
13. Здійснено розподіл судових витрат.
14. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача суми втраченого заробітку в розмірі 14 911 грн, місцевий суд вважав їх підставними та обґрунтованими.
15. Ухвалюючи рішення щодо стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн, суд першої інстанції посилався на встановлені обставини справи, характер та обсяг фізичних і душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок неналежного виконання медичним працівником професійних обов`язків та недбалим ставленням до них.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
16. Постановою Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу КП «Волинська обласна клінічна лікарня» задоволено частково, рішення місцевого суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінено.
17. Стягнено Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
18. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
19. Змінюючи рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що визначена місцевим судом сума у розмірі 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди є неспівмірною із характером та обсягом фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнав позивач внаслідок недбалих дій медичного працівника, що надавав йому медичну допомогу, та не відповідає вимогам щодо розумності та справедливості.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. У травні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.
23. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не врахував весь обсяг моральних страждань, спричинених позивачу наданням неякісної медичної допомоги.
25. Водночас розмір моральної шкоди, визначений місцевим судом, відповідає тим стражданням, які останній зазнав у зв`язку із ушкодженням його здоров`я.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26. 15 квітня 2013 року Обласною консультативною поліклінікою Волинської обласної клінічної лікарні ОСОБА_1 було направлено на стаціонарне лікування в ортопедичне відділення з діагнозом - розрив медіального меніска правого колінного суглобу із блоками (а. с. 14).
27. З копії медичної картки стаціонарного хворого № 6003/365 слідує, що з 15 квітня 2013 року по 03 травня 2013 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в ортопедичному відділенні Волинської обласної клінічної лікарні. 16 квітня 2013 року йому було проведено операцію лікарем-хірургом ВОКЛ ОСОБА_2 , який у медичній картці останнього зазначив, що післяопераційні ускладнення у хворого відсутні (а. с. 15-21).
28. З приєднаної до матеріалів справи копії направлення Обласної консультативної поліклініки Волинської обласної клінічної лікарні вбачається, що 21 травня 2013 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до ортопедичного відділення Волинської обласної клінічної лікарні з діагнозом - стан після видалення кістки меніска правого колінного суглобу, де він перебував на лікуванні по 07 червня 2013 року, що підтверджується копією медичної карти стаціонарного хворого № 7739/498 (а. с. 22, 24-25).
29. Також з наявної в матеріалах справи копії виписки з медичної карти № 510460 стаціонарного хворого ОСОБА_1 встановлено, що 03 липня 2013 року останній був госпіталізований до Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де проходив лікування по 26 липня 2013 року з діагнозом: пошкодження медіального меніска, хондромаляція суглобного хряща правого колінного суглоба 1-2 ст.; стороннє тіло правої підколінної ямки (марлева серветка); хронічний запальний процес правої підколінної ямки; новоутворення правої підколінної ямки. 09 липня 2013 року у вищезазначеному медичному закладі позивачу була проведена операція - артроскопія правого колінного суглоба, парціальна резекція медіального меніска, відкрите видалення стороннього тіла (марлева серветка) та новоутворення правої підколінної ямки (а. с. 30).
30. Крім того, 02 вересня 2013 року ОСОБА_1 був повторно госпіталізований до Державної установи «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», де 05 вересня 2013 року йому було проведено операцію - видалення гематоми та вільного тіла (марлева серветка верхньої тканини) (а. с. 32).
31. Відповідно до копії довідки № 395/01-02, виданої 07 лютого 2017 року Управлінням соціального захисту населення Луцької районної державної адміністрації Волинської області, що знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_1 перебував на обліку в управлінні та одержував державну соціальну допомогу інваліду ІІІ групи з 11 листопада 2013 року по 30 листопада 2014 року (а. с. 39).
32. 27 вересня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013020010004330 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України, а 28 грудня 2019 року - відомості про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019030010004988 щодо нього за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України. Матеріали вказаних досудових розслідувань 28 грудня 2019 року були об`єднані прокурором в одне кримінальне провадження за №12013020010004330.
33. З копії обвинувального акта у кримінальному провадженні за № 12013020010004330 вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачувався у неналежному виконанні своїх професійних обов`язків як медичного працівника, недбале ставлення до яких спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_1 , а саме у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 140 КК України та у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, - підробленні офіційного документу, який видається установою з метою його використання (а. с. 33-36).
34. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2023 року у справі № 161/871/20 ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 358 (в ред. Закону № 3207-VI (3207-17) від 07 квітня 2011 року та частиною першою статті 140 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 49 КК України в зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12013020010004330 від 27 вересня 2013 року - закрито (а. с. 37-38).
Позиція Верховного Суду
35. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
36. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
37. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
39. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
40. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
41. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
42. За змістом статей 23 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
43. Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
44. Таким чином, цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини особи, яка завдала шкоду (завдавача шкоди). Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
45. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між ними.
46. Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
47. Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).
48. Такий правовий висновок щодо застосування норм права стосовно узагальненого порядку визначення розміру моральної шкоди неодноразово викладав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 9 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20, від 19 липня 2023 року у справі № 149/1125/20 тощо.
49. У касаційній скарзі представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про співмірність завданої йому працівником відповідача моральної шкоди та визначеного розміру на відшкодування у розмірі 200 000 грн, вважає, що розмір моральної шкоди, визначений місцевим судом, відповідає тим стражданням, які позивач зазнав у зв`язку із ушкодженням його здоров`я
50. Отже, заявник оскаржує судове рішення в частині визначення апеляційним судом розміру моральної шкоди.
51. В контексті необґрунтованого заниження розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду.
52. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
53. У справі, яка переглядається, Верховний Суд не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди апеляційним судом порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості.
54. Доводи заявника зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою конкретних доказів та обставин справи, які стали підставою для визначення суми компенсації за завдану позивачу моральну шкоду.
55. «Розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
56. Європейський суд з прав людини, аналізуючи заяву на предмет наявності порушень статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував на те, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,).
57. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанцій встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.
58. Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
59. З огляду на правильне застосування судом апеляційної інстанції норми права у подібних правовідносинах Верховний Суд неуповноважений надавати власну оцінку доказам та обставинам справи, які стали основою для визначення судами завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
60. Таким чином, змінюючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
61. Доводи заявника на те, що суд апеляційної інстанції не вирішив питання щодо усного клопотання про закриття апеляційного провадження з підстав того, що апеляційна скарга підписана неуповноваженою особою, відхиляються колегією суддів, оскільки в матеріалах справа наявна довідка з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, додана позивачем до позовної заяви, з якої вбачається, що керівником юридичної особи відповідача є Дудар О. В. Наведене також підтверджується відповідю № 1569534 від 14 липня 2025 року з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
62. Водночас незазначення вказаних обставин в мотивувальній частині постанови апеляційного суду відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не є підставою для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань.
63. Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, які містяться у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц, від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20, оскільки оскаржуване судове рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.
64. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
65. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
66. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Постанову Волинського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян