Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 161/3275/18

провадження № 61-45599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Електротермометрія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Грушицького А. І., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» (далі - ПАТ «Електротермометрія») про зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з квітня 2000 року вона працює у ПАТ «Електротермометрія» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт.

За період з листопада 2017 року по січень 2018 року відповідач не забезпечив умови роботи, внаслідок чого вона фактично не працювала, і не отримувала заробітну плату.

Посилаючись на те, що унаслідок наказів ПАТ «Електротермометрія»

від 26 жовтня 2017 року № 82, від 14 листопада 2017 року № 84, від 26 грудня 2017 року № 88 про встановлення неробочих днів, від 26 грудня 2017 року № 87 та від 06 грудня 2017 року № 90 про встановлення триденного робочого тижня, відбулися істотні зміни умов оплати її праці у бік погіршення, про які вона не була попереджена у двотижневий строк до їх впровадження, просила: поновити їй з 01 листопада 2017 року попередні умови оплати праці, які існували у ПАТ «Електротермометрія» станом на жовтень 2017 року, та зобов`язати ПАТ «Електротермометрія» виплатити заробітну плату за період роботи з

01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 у розмірі 7 079,64 грн.

Уточнивши позовні вимоги, згідно із заявою від 18 квітня 2018 року, позивач як на правову підставу заявлених вимог посилалася на статті 111 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якими встановлено гарантії трудових прав працівника при невиконанні норм виробітку не з його вини, у тому числі внаслідок не надання роботодавцем працівникові роботи (простій).

Посилаючись (відповідно до уточнених позовних вимог) на те, що протягом спірного періоду ПАТ «Електротермометрія» не забезпечило її роботою, а отже мав місце простій, який роботодавець визначив як вихідні дні, що не був оплачений відповідно до вимог статей 111 113 КЗпП України у розмірі не нижчому двох третин тарифної ставки встановленого розряду (окладу), просила зобов`язати ПАТ «Електротермометрія» нарахувати та виплатити їй заробітну плату за період роботи з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 6 162,64 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передбачені статтею 111 КЗпП України гарантії, застосовуються лише у тому випадку, коли за підсумками місяця нарахована працівникові заробітна плата з усіма доплатами і надбавками виявиться меншою від двох третин тарифної ставки, яка відповідає присвоєному працівникові-відряднику розряду, тоді як ОСОБА_1 протягом листопада 2017 року - лютого 2018 року не працювала, використовуючи вихідні дні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на ПАТ «Електротермометрія» обов`язку нарахувати та виплатити їй заробітну плату за вказаний період. Накази ПАТ «Електротермометрія» про встановлення на підприємстві протягом листопада 2017 року - лютого 2018 року вихідних днів позивач не оспорювала, у зазначений період простій на підприємстві не оголошувався, а тому на позивача не поширюються гарантії щодо оплати часу простою, визначені статтею 113 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року і постанову Апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року, направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди неправильно застосували приписи статті 111 КЗпП України, та не з`ясували, що слугували підставою невиконання позивачем норм виробітку, не надали оцінки невиконанню відповідачем обов`язку щодо забезпечення належних умов праці, та навпаки створення ним умов, за яких вона фізично не мала можливості виконувати трудові обов`язки.

Апеляційний суд не звернув увагу, що невиконання норм виробітку сталося не з її вини, а з вини відповідача, який не забезпечив належну умови праці, що надавало б можливість працювати та належно виконувати свої обов`язки, а отже за таких обставин неправильно застосував положення статті 111 КЗпП України, якою гарантовано, що у такому разі місячна заробітна плата не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого їй розряду (окладу). Суд залишив поза увагою, що вина відповідача у порушенні її трудових прав установлена Управлінням держпраці у Волинській області за наслідками перевірки її скарги.

Крім того, апеляційний суд не застосував Конституцію України, як закон, що має найвищу юридичну дію, яка гарантує дотримання права на своєчасне одержання винагороди за працю, а також Конвенцію Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, та Закон України «Про оплату праці», які регулюють питання оплати праці та соціального захисту працівників.

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПАТ «Електротермометрія», у якому відповідач просив поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги отримав 09 листопада 2018 року, а тому не мав змоги надати відзив у встановлений судом строк, до 12 листопада

2018 року.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ПАТ «Електротермометрія» строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права. Умови оплати праці ОСОБА_1 протягом листопада 2017 року - лютого 2018 року не змінювалися, водночас встановлення вихідних днів на підприємстві не належить до випадків збереження за працівником заробітної плати. Позивач накази ПАТ «Електротермометрія» про встановлення неробочих днів не оспорила, протягом вказаного періоду не працювала, а тому суди дійшли обгрунтованого висновку, що положення статей 111 113 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 18 квітня

2000 року працює у ПАТ «Електротермометрія» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт. Відповідно до наказу ПАТ «Електротермометрія»

від 10 жовтня 2001 року № 225 позивачу присвоєно 3 розряд, встановлено відрядно-преміальну систему оплати праці, наказом від 10 січня 2017 року № 1 визначено тарифну ставку у розмірі 15,09 грн/год.

Наказами ПАТ «Електротермометрія» від 26 жовтня 2017 року № 82,

від 14 листопада 2017 року № 84, від 26 грудня 2017 року № 87, від 26 грудня 2017 року № 88, від 31 січня 2018 року № 5, у зв`язку зі складним фінансовим становищем на підприємстві та значним скороченням обсягів виробництва, встановлено вихідні дні для працівників підрозділів, які не зайняті на виконанні оплаченої продукції, до яких була включена і ОСОБА_1 .

Відповідно до табелів обліку використання робочого часу, ОСОБА_1 за листопад 2017 року - лютий 2018 року, не працювала.

Згідно з довідками про доходи від 18 січня 2018 року № 04/028 та від 06 лютого 2018 року № 04/050, ОСОБА_1 протягом листопада 2017 року - січня

2018 року заробітна плата не нараховувалася та не виплачувалася, крім оплати

у грудні 2017 року тимчасової непрацездатної за рахунок Фонду соціального страхування України.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (частина перша статті 3-1 Закону України «Про оплату праці»).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці (частина четверта статті 3 Закону України «Про оплату праці»).

Частиною першою статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

За змістом статті 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Позовні вимоги про зобов`язання ПАТ «Електротермометрія» нарахувати та виплатити їй заробітну плату, ОСОБА_1 вказувала на те, що у період

з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, вона не працювала з вини роботодавця, який не забезпечив її роботою та не попередив її у встановленому законом порядку про зміну істотних умов праці. Встановлення відповідачем додаткових неробочих днів на підприємстві фактично є простоєм, а тому вважала наявними підстави для оплати часу простою з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Згідно з частинами першою та другою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у спірний період на ПАТ «Електротермометрія» простій не оголошувався, а ОСОБА_1 не працювала, тобто не виконувала норми виробітку, зважаючи на те, що на підприємстві було встановлено неробочі дні, накази про що позивач у встановленому законом порядку не оспорила, а тому на вказані правовідносини не поширюється дія статей 111 113 КЗпП України.

Водночас, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися положення статті 67 КЗпП України, якою передбачено, що при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п`ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Наведене дає обгрунтовані підстави вважати, що встановлення наказам ПАТ «Електротермометрія» від 26 жовтня 2017 року № 82, від 14 листопада

2017 року № 84, від 26 грудня 2017 року № 87, від 26 грудня 2017 року № 88,

від 31 січня 2018 року № 5, режиму неповної зайнятості для працівників підрозділів, які не зайняті на виконанні оплаченої продукції (додаткових неробочих днів понад їх кількість визначену статтею 67 КЗпП України), до числа яких увійшла і ОСОБА_1 , призвело до зміни істотних умов праці таких працівників, яка відбулася з порушенням порядку визначеного частиною третьою статті 32 КЗпП України. Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув увагу, що за наслідками перевірки звернення ОСОБА_1 щодо можливих порушень законодавства про працю керівництвом ПАТ «Електротермометрія», Управління держпраці у Волинській області (повідомлення від 21 травня 2018 року № Д-153-з/06-06) констатувало порушення роботодавцем положень частини третьої статті 32 КЗпП України щодо попередження працівників про зміну істотних умов праці (встановлення наказами ПАТ «Електротермометрія» режиму неповної зайнятості працівників) не пізніше ніж за два місяці.

З матеріалів справи убачається, що не бажаючи настання правового наслідку у формі оплати часу простою, що виник не з вини працівника, з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розрядку (окладу), відповідач у зв`язку зі складним фінансовим становищем на підприємстві та значним скороченням обсягів виробництва, своїми наказами встановив вихідні дні для працівників підрозділів, які не зайняті на виконанні оплаченої продукції у період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, до яких була включена і ОСОБА_1 . Згоду на надання вихідних днів, понад їх кількість, що визначена статтею 67 КЗпП України ОСОБА_1 не надавала. Зазначене підтверджує доводи заявника про те, що у спірний період фактично мав місце простій структурного підрозділу підприємства, у якому вона працювала, з огляду на, що мають бути дотримані гарантії, передбачені частиною першою статті 113 КЗпП України, щодо оплати часу простою не з вини працівника. Посилання суду першої інстанції, як на одну з підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , на те, що вона не оскаржувала накази про надання вихідних днів у вказаний вище період (з яким погодився апеляційний суд) є помилковим. Позовні вимоги ОСОБА_1 про виплату їй заробітної плати за вказаний період, виходячи з розміру двох третин тарифної ставки за встановленим їй розрядом, позивач обгрунтовувала, зокрема тим, що відповідач не забезпечивши її належними умовами для роботи, в порушення встановлених статтями 111 113 КЗпП України гарантій щодо виплати заробітної плати, повідомив про встановлення непередбачених законодавством вихідних днів, а тому вирішуючи зазначений спір, суди зобов`язані були надати правову оцінку наказам відповідача щодо встановлення у роботі підприємства вихідних днів у період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року

Суди також не перевірили та не надали оцінки обгрунтованості наданого ОСОБА_1 розрахунку заробітної плати, що підлягає стягненню на її користь з роботодавця за час простою не з вини працівника. Зазначене свідчить про не встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, які мав процесуальну можливість, але не усунув суд апеляційної інстанції, тоді як у силу вимог чинного цивільного процесуального законодавства суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні, чи відкинуті ним (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Зважаючи на те, що апеляційний суд не усунув неповноту з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, які зобов`язаний здійснити в силу наданих йому процесуальним законом повноважень, не перевірив та не навів мотивів відхилення наведених у апеляційній скарзі аргументів заявника, не надав належної оцінки усім наявним у справі доказам, оскаржуване рішення апеляційного суду не може вважатись законним та обгрунтованим, а тому в силу статті 411 ЦПК України воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко