Постанова

Іменем України

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 161/4222/19

провадження № 61-22553св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2»,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» про скасування протоколу засідання інвентаризаційної комісії та визнання результатів інвентаризації недійсними

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Здрилюк О. І., Шевчук Л. Я., та додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати протокол засідання інвентаризаційної комісії Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів № 2» (далі - ДП «Луцький КХП № 2») від 25 липня 2014 року, затверджений 25 липня 2014 року; визнати недійсними результати інвентаризації ДП «Луцький КХП № 2», проведеної на підставі наказу ДП «Луцький КХП № 2» від 07 липня 2014 року № 109П-А, зі змінами, внесеними наказом ДП «Луцький КХП № 2» від 09 липня 2014 року № 111/П-А, які оформлені протоколом засідання інвентаризаційної комісії ДП «Луцький КХП № 2» від 25 липня 2014 року, затвердженим 25 липня 2014 року, актом інвентаризації хлібопродуктів по елеватору № 1, затвердженим 24 липня 2014 року та актом інвентаризації хлібопродуктів по млину № 2, затвердженим 24 липня 2014 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що в період з 23 червня 2011 року до 07 серпня 2014 року він обіймав посаду директора ДП «Луцький КХП № 2». У період з 15 травня до 31 липня 2017 року він перебував на лікарняному та не виконував своїх посадових обов`язків на підприємстві. У 2018 році йому стало відомо, що в період з 07 липня до 25 липня 2014 року на підставі наказів ОСОБА_2 , який діяв як виконуючий обов`язки директора ДП «Луцький КХП № 2», проведено інвентаризацію. Зазначив, що наявність результатів інвентаризації є втручанням в його особисті немайнові права, зокрема заподіюють шкоду його діловій репутації. Вважає, що інвентаризація проведена та її результати оформлені з грубим порушенням вимог закону, оскільки: склад робочої комісії не відповідав вимогам пункту 12.2 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69 (далі - Інструкція № 69), яка була чинна на момент проведення інвентаризації; всупереч вимогам пункту 1.16 Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ, затвердженої наказом Головного управління Державного казначейства України від 30 жовтня 1998 року № 90 (далі - Інструкція № 90), яка втратила чинність 02 вересня 2014 року; за вихідні дані щодо залишків зерна прийнято акт звірки, який не є первинним документом, на підставі якого формуються дані бухгалтерського обліку; всупереч пунктам 16, 21 Інструкції про порядок інвентаризації зерна, продуктів його переробки, насіння олійних культур і трав на підприємствах хлібопродуктів Міністерства заготівель СРСР, затвердженої Наказом Міністерства заготівель СРСР від 10 липня 1981 року № 202 (далі - Інструкція № 202), яка з гідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 року № 1066 не застосовується на території України з 23 листопада 2016 року, перед проведенням інвентаризації не проведена обов`язкова зачистка зерна по складах і партіях; всупереч пункту 21 Інструкції № 202 у наказі про проведення інвентаризації від 07 липня 2014 року № 109П-А не визначено порядок проведення інвентаризації; всупереч пункту 12.2 Інструкції № 69, пункту 1.16 Інструкції № 90 ОСОБА_1 як директора ДП «Луцький КХП №2» не було включено до складу комісії з інвентаризації, не повідомлено про її проведення та не надано можливості взяти участі у її роботі; всупереч пункту 1.16 Інструкції № 90 при інвентаризації не була присутня та не підписала протокол один з членів комісії, а саме головний бухгалтер ОСОБА_3 та не підписала актів за результатами її проведення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 19 квітня 2019 року позов задовольнив частково. Визнав недійсними результати інвентаризації ДП «Луцький КХП № 2», проведеної на підставі наказу ДП «Луцький КХП № 2» від 07 липня 2014 року № 109П-А, зі змінами, внесеними наказом ДП «Луцький КХП № 2» від 09 липня 2014 року № 111/П-А, які оформлені протоколом засідання інвентаризаційної комісії ДП «Луцький КХП № 2» від 25 липня 2014 року, затвердженим 25 липня 2014 року, актом інвентаризації хлібопродуктів по елеватору № 1, затвердженим 24 липня 2014 року, та актом інвентаризації хлібопродуктів по млину № 2, затвердженим 25 липня 2014 року. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки перед проведенням інвентаризації не проведена обов`язкова зачистка зерна по складах і партіях; за вихідні дані щодо залишків зерна прийнято акт звірки, який не є первинним документом, на підставі якого формуються дані бухгалтерського обліку; склад робочої комісії не відповідав вимогам пункту 12.2 Інструкції № 69; в наказі про проведення інвентаризації від 07 липня 2014 року № 109П-А не визначено порядку проведення інвентаризації; член комісії ОСОБА_3 взагалі не брала участі у проведенні інвентаризації, оскільки перебувала на лікарняному, і не підписала ні акту інвентаризації, ні протоколу засідання інвентаризаційної комісії. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування протоколу засідання інвентаризаційної комісії ДП «Луцький хлібокомбінат № 2» від 25 липня 2014 року, суд виходив з того, що сам по собі протокол не тягне за собою будь-яких правових наслідків для позивача та не є правовстановлюючим документом, а тому немає необхідності його скасовувати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі, Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» (далі - ПАТ «Аграрний фонд») подало апеляційну скаргу. Зазначило, що суд першої інстанції помилково встановив, що при інвентаризації порушено пункт 21 Інструкції № 202 щодо зачистки зерна по складах і партіях, оскільки інвентаризаційна комісія складала акти за формою № 172 без складання актів зачистки за формою № 30. Помилковими є висновки суду першої інстанції і про те, що перебування одного із членів інвентаризаційної комісії на лікарняному є підставою для визнання результатів інвентаризації недійсними. Дані бухгалтерського обліку зерна підтверджувалися первинними документами, а саме складськими квитанціями, тому висновок суду першої інстанції і в цій частині є безпідставним. Суд першої інстанції залучив до участі в розгляді справи ПАТ «Аграрний фонд», хоча результати інвентаризації безпосередньо стосуються його прав.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 25 листопада 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Свою постанову апеляційний суд мотивував тим, що місцевий суд не встановив, яким чином порушено право ОСОБА_1 при проведенні та оформленні результатів інвентаризації зерна ПАТ «Аграрний фонд» та як обраний позивачем спосіб захисту, а саме скасування результатів проведеної інвентаризації, зможе забезпечити реальний та ефективний захист порушеного, на думку позивача, права. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Обраний спосіб захисту не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Також зазначив, що висновок суду про те, що ДП «Луцький КХП № 2» визнав позов, а тому він підлягає задоволенню, є безпідставним, оскільки власником зерна, яке було предметом інвентаризації, є ПАТ «Аграрний фонд», а тому визнання позову порушує його права і інтереси.

Волинський апеляційний суд додатковою постановою від 06 грудня 2019 року стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.

Додаткову постанову апеляційний суд мотивував тим, що під час ухвалення постанови від 25 листопада 2019 року суд не вирішив питання про судові витрати.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2019 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не врахував норми матеріального права, якими регулюється порядок проведення інвентаризації товарних цінностей, зокрема не звернув увагу на те, що інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи. Протокол та акти інвентаризації не підписала головний бухгалтер ОСОБА_3 , що є безумовною підставою для визнання недійсними результатів інвентаризації. Апеляційний суд не взяв до уваги того, що факт рівності результатів поточних зачисток та інвентаризаційних партій хлібопродуктів бухгалтерськими обліковими даними не доведений, що підтверджує той факт, що зачистки зерна не було, а процес інвентаризації відбувався з грубим порушенням встановленого порядку. Результати інвентаризації у вигляді нестачі зерна і хлібопродуктів, у разі притягнення його до цивільної відповідальності, можуть мати негативні наслідки для його прав та інтересів. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що обраний спосіб захисту його порушеного права є неналежним. Також зазначив, що апеляційним суд безпідставно стягнув з нього судовий збір, оскільки він є особою з інвалідністю і, відповідно, звільнений від сплати судового збору.

У січні 2020 року ПАТ «Аграрний фонд» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, посилаючись на те, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. При цьому зазначив, що предметом цього позову є скасування протоколу інвентаризаційної комісії за результатами проведення на ДП «Луцький КХП № 2» інвентаризації щодо фактичної наявності зерна, яке належить ПАТ «Аграрний фонд», а не захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, тому посилання позивача на норми матеріального права, які регулюють згадані правовідносини, є необґрунтованими та безпідставними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 січня 2020 року справа № 161/4222/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що між ПАТ «Аграрний фонд» та ДП «Луцький КХП № 2» був укладений договір складського зберігання від 01 листопада 2013 року № 118/05/13 та договір на переробку зерна від 05 грудня 2013 року № 321-03/13, на підставі яких на зерновому складі перебувало на зберіганні зерно та продукти переробки ПАТ «Аграрний фонд».

З 23 червня 2011 року до 07 серпня 2014 року ОСОБА_1 обіймав посаду директора ДП «Луцький КХП № 2».

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 червня 2014 № 248 ОСОБА_1 відсторонено від виконання обов`язків директора ДП «Луцький КХП № 2» та призначено виконуючим обов`язки директора ОСОБА_2 .

В період з 07 до 25 липня 2014 року на підставі наказів виконуючого обов`язки директора ДП «Луцький КХП № 2» Солов`я В. М. проведено інвентаризацію. Результати цієї інвентаризації були відображені в протоколі засідання інвентаризаційної комісії від 25 липня 2014 року, в акті інвентаризації хлібопродуктів по елеватору від 24 липня 2014 року № 1 та акті інвентаризації хлібопродуктів по млину від 25 липня 2014 року № 2. Із протоколу встановлено, що інвентаризація проводилася на підставі наказу ДП «Луцький КХП № 2» від 07 липня 2014 року № 109П-А, зі змінами, внесеними наказом ДП «Луцький КХП № 2» від 09 липня 2014 року № 111/П-А, з метою здійснення заходів щодо усунення недоліків, зазначених в акті перевірки позапланових заходів державного нагляду (контролю) за зверненням ПАТ «Аграрний фонд» від 02 липня 2014 року № 10390, Державного агентства резерву України від 02 липня 2014 року № 2438/0/4-14.

Оскільки протоколом засідання інвентаризаційної комісії на ДП «Луцький КХП № 2» встановлено розмір нестачі зерна та продуктів переробки ПАТ «Аграрний фонд», яка була допущена зерновим складом ДП «Луцький КХП № 2», ПАТ «Аграрний фонд» звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ДП «Луцький КХП № 2» про відшкодування завданих нестачею збитків.

З листа ДП «Луцький КХП № 2» від 18 липня 2014 року № 1/1-158 та довідки Державної інспекції сільського господарства у Волинській області (далі - ДІСГ у Волинській області) від 24 липня 2014 року встановлено, що ДІСГ у Волинській області, яка брала участь в інвентаризації, було відомо про факт відсутності первинних документів кількісно-якісного обліку зерна, у зв`язку з чим проведення зачистки партій зерна під час здійснення інвентаризації було неможливим.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга надійшла до Верховного Суду до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову ,апеляційний суд, зокрема, виходив з того, що суд першої інстанції не встановив, яким чином порушено право ОСОБА_1 при проведенні та оформленні результатів інвентаризації зерна ПАТ «Аграрний фонд» і як обраний позивачем спосіб захисту, а саме скасування результатів проведеної інвентаризації, зможе забезпечити реальний та ефективний захист порушеного, на думку позивача, права.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Складений протокол засідання інвентаризаційної комісії від 25 липня 2014 року та оскаржені акти інвентаризації є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення перевірки, а тому оскарження лише факту їх складення не встановлює для позивача будь-яких обов`язків.

Оскаржувані протокол та акти можуть бути визнані як докази (із наданням їм відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору), зокрема щодо відшкодування збитків (якщо такий буде пред`явлений), при вирішенні якого суд зобов`язаний дати оцінку цим документам, та інформації в них.

З огляду на зазначене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про помилковість висновку апеляційного суду про недоведеність позовних вимог.

У зв`язку з цим аргументи позивача про наявність порушень при проведені інвентаризації не мають правового значення для вирішення цього позову.

З урахуванням наведеного висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованими та такими, що зроблені на підставі повно і всебічно досліджених доказів та з урахуванням встановлених обставин справи.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року відповідає вимогам закону, й підстав для її скасування немає.

Водночас Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про неправомірне стягнення з нього апеляційним судом судового збору з огляду на таке.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною четвертою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний суд на судове засідання з вирішення питання про розподіл судових витрат учасників справи не викликав та не врахував того, що позивач на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а тому безпідставно поклав на нього обов`язок зі сплати судового збору.

Ухвалюючи додаткову постанову, апеляційний суд встановив, що ПАТ «Аграрний фонд» при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 1 152,60 грн, що підтверджується платіжним доручення від 03 вересня 2019 року № 4701, однак судовий збір сплачений на неналежний рахунок, тобто апеляційне провадження було відкрите за відсутності доказів сплати судового збору ПАТ «Аграрний фонд», у зав`язку з цим суд стягнув судовий збір на користь держави.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, щоапеляційний суд безпідставно стягнув з нього судовий збір, оскільки він є особою з інвалідністю ІІ групи, і відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, що підтверджується довідкою МСЕК від 23 листопада 2018 року серії 12 ААА № 768349.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», помилковим є висновок апеляційного суду про стягнення з нього на користь держави судового збору, оскільки у такому випадку судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку із цим додаткова постанова підлягає скасуванню на підставі статті 412 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2019 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун