ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 161/5317/18

провадження № 61-3189 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Координаційний центр з надання правової допомоги,

третя особа - Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року в складі судді Кихтюка Р. М. та на постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року в складі колегії суддів Здрилюк О. І., Карпук А. К., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

06 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги та просив поновити його на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області, а також стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що наказом Координаційного центру з 07 листопада 2012 року він призначений на посаду директора Волинського обласного центру із надання безоплатної вторинної правової допомоги, а з 01 квітня 2015 року - переведений на посаду директора Регіонального центру з надання безоплатної правової допомоги у Волинській області.

12 березня 2018 року директор Координаційного центру повідомив ОСОБА_1 , що згідно з приписом Національного агентства з питань запобігання корупції в його діях наявний конфлікт інтересів, який полягає в укладенні контрактів із сином ОСОБА_2 і дочкою ОСОБА_3 як адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, а також вручено ОСОБА_1 лист із пропозицією про переведення його на іншу посаду з метою вжиття заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Листом від 13 березня 2018 року позивач повідомив Координаційний центр, що не вбачає в наданих йому службових повноваженнях конфлікту інтересів при укладенні контрактів із дочкою та сином як адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, а також повідомив, що згоду чи відмову на переведення на інші посади він надасть після отримання відповідних роз`яснень від НАЗК.

15 березня 2018 року на адресу Регіонального центру надійшла копія наказу директора Координаційного центру з надання правової допомоги № 61-к від 12 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Регіонального центру в зв`язку з наявністю конфлікту інтересів на підставі пунтку 9 частини першої статті 36 КЗпП України та пунтку 6 статті 29 Закону України «Про запобігання корупції».

Позивач уважав указаний наказ незаконним, оскільки він не містить обґрунтування підстави звільнення з посиланням на норму матеріального права. Сам по собі факт укладення контрактів та угод з дочкою та сином Регіональним центром не може свідчити про наявний конфлікт інтересів. Встановлені статтею 27 Закону України «Про запобігання корупції» обмеження спільної роботи близьких осіб не поширюються на посадових осіб публічного права. Такі обмеження стосуються виключно державних органів, а Регіональний центр таким не є. Крім того, його діти не перебувають в його прямому підпорядкуванні. Вони як адвокати перебували в цивільно-правових відносинах із Регіональним центром, а не безпосередньо з ОСОБА_1 як директором цього центру.

Позивач також указував, що порушення його прав у зв`язку з незаконним звільненням призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків, і потребує для нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що в діях позивача наявний потенційний конфлікт інтересів, який має постійний характер, тому відповідно до частини третьої статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про конфлікт інтересів відповідач прийняв рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомив позивача, проте ОСОБА_1 не надав свою згоду на переведення на запропоновані Координаційним центром інші посади, а тому роботодавець правомірно застосував такий захід для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів як звільнення.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

08 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року та на постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указає, що наявність у його діях конфлікту інтересів не встановлена в передбаченому законом порядку, НАЗК не надавало свої роз`яснення щодо підстав звільнення позивача з посади, а роботодавець не дав йому можливість самостійно врегулювати відповідний конфлікт, а також не дочекався згоди чи відмови позивача на переведення на іншу посаду.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні та травні 2019 року до Верховного Суду надійшли відзиви Координаційного центру та Регіонального центру на дану касаційну скаргу, в яких вони просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Указували, що суди зробили обґрунтований висновок про законність застосування до позивача такого крайнього заходу врегулювання конфлікту інтересів як звільнення, оскільки згідно з приписом Національного агентства з питань запобігання корупції в діях ОСОБА_1 наявний конфлікт інтересів, і він не надав свою згоду на переведення на іншу посаду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щона підставі наказу Координаційного центру від 07 листопада 2012 року № 82-г ОСОБА_1 з 07 листопада 2012 року працював на посаді директора Волинського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Із 01 квітня 2015 року наказом Координаційного центру від 30 березня 2015 року № 57-к ОСОБА_1 переведений на посаду директора Регіонального центру з наданням безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області.

Листом від 13 лютого 2018 року № 2 0255-34-18/21 Координаційний центр звернувсядо НАЗК для отримання роз`яснень щодо наявності чи відсутності конфлікту інтересів (потенційного/реального) в діях ОСОБА_1 як директора Регіонального центру.

Листом НАЗК від 02 березня 2018 року № 45-12/8840/18 Координаційний центр повідомлено, що « ОСОБА_1 , будучи директором Волинського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Волинській області, від імені вказаних юридичних осіб укладав з адвокатами, які є його донькою та сином, як такими, що надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та додаткові угоди до цих контрактів. Таким чином, у діях ОСОБА_1 вбачажється наявність потенційного конфлікту інтересів, який полягає у виконанні ОСОБА_1 наданих йому службових повноважень директора Волинського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, Регіонального центру під впливом приватного інтересу, зумовленого сімейними стосунками, в зв`язку з укладенням контрактів та угод із донькою та сином».

Координаційний центр листом від 12 березня 2018 року № 0448-34-18/5 запропонував ОСОБА_1 вакантні посади, які за своїми характеристиками відповідають його особистим і професійним якостям, а саме:

-посаду заступника директора Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

-посаду заступника директора Володимир-Волинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

-посаду заступника директора Ковельського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Із указаними листом і переліком ОСОБА_1 ознайомлений 12 березня 2018 року, проте свою згоду на переведення не надав.

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 12 березня 2018 року № 61-к ОСОБА_1 звільнений із посади директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 12 березня 2018 року на підставі пунтку 9 частини першої статті 36 КЗпП України та пунтку 6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції» в зв`язку з наявністю конфлікту інтересів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтями 15, 16 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» суб`єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги, є неприбутковими організаціями, користуються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням та фінансуються з Державного бюджету України, інших не заборонених законодавством джерел.

Положенням про центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги визначено, що Регіональний центр очолює директор, який призначається на посаду і звільняється з посади директором Координаційного центру (пункт 10).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону є, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.

Ураховуючи викладене, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що Регіональний центр є юридичною особою публічного права, а його директор як посадова особа цієї установи є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Згідно з частиною четвертою статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов`язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

Частиною першою статті 29 цього Закону встановлено, що зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом: 1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; 2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; 3) обмеження доступу особи до певної інформації; 4) перегляду обсягу службових повноважень особи; 5) переведення особи на іншу посаду; 6) звільнення особи.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про запобігання корупції» переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи на іншу посаду у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу та за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи. Переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи.

Звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу (частина друга статті 34 Закону України «Про запобігання корупції»).

Установивши, що в діях ОСОБА_1 наявний потенційний конфлікт інтересів, який має постійний характер, роботодавець із дотриманням вимог Закону України «Про запобігання корупції» вжив заходи щодо зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів і запропонував позивачеві переведення на наявні вакантні посади, однак ОСОБА_1 не надав свою згоду на переведення, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що такий крайній захід як звільнення для врегулювання конфлікту інтересів застосований Координаційним центром до ОСОБА_1 законно.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук