ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 161/5528/19

провадження № 61-13054св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року у складі судді Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 із позовом про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Просила визнати спільною сумісною власністю подружжя: квартиру АДРЕСА_1 , площею 42,9 кв. м; автомобіль марки «Mitsubishi Pajero 3.2 DID», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 0722880700:03:001:6260, у с. Новостав Луцького району для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельну ділянку площею 0,13 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3735, у с. Гірка Полонка Луцького районі Волинської області для ведення особистого селянського господарства; тимчасову споруду на території Центрального парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки у м. Луцьку - дитячий майданчик та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; належної ОСОБА_2 до відчуження частки корпоративних прав Приватного підприємства «Зовнішпродторг» (далі - ПП «Зовнішпродторг»; стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості 1/2 частини майна: автомобіля марки «Mitsubishi Pajero 3.2 DID», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; належної ОСОБА_2 до відчуження частки корпоративних прав ПП «Зовнішпродторг»; визнати за нею право власності на 1/2 частини майна: земельну ділянку площею 0,13 га, кадастровий номер 0722881600:01:001:3735, у с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області для ведення особистого селянського господарства, тимчасової споруди на території Центрального парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки у м. Луцьку - дитячий майданчик та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Позов обґрунтований тим, що 08 червня 1996 року між сторонами укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області за № 485. У шлюбі народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Шлюбні відносини між нею та відповідачем припинилися, спільного господарства сторони не ведуть через істотну відмінність поглядів щодо суті та змісту сімейних відносин, подальше сімейне життя і збереження сім`ї є неможливим, у зв`язку із чим просила шлюб розірвати.

У зв`язку із припиненням фактичних шлюбних відносин виникла необхідність у поділі майна, набутого за час шлюбу.

У травні 2019 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що за час шлюбу за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру, гараж та підвальне приміщення у АДРЕСА_2 , загальною площею 148,3 кв. м. Крім того, у шлюбі ОСОБА_1 набуто у власність автомобіль марки «KIA Ceed», номерний знак НОМЕР_3 .

Просив визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири, гаража та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , та право власності на 1/2 частину автомобіля марки «KIA Ceed», державний номерний знак НОМЕР_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року первісний та зустрічний позови задоволені частково.

Шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Волинської області 08 червня 1996 року, актовий запис № 485, розірвано.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, гаража та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

В інших частинах первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року без змін.

Задовольнивши позови частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які були б достатніми для ствердження факту того, що один з подружжя відчужив чи використав майно на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, або приховав таке майно, тому таке майно не може враховуватися при поділі.

Транспортний засіб марки «MitsubishiPajero 3.2 DID», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , належав ОСОБА_1 та був відчужений нею через свого представника за довіреністю від 04 травня 2016 року за час шлюбу на користь ОСОБА_6 . Діючи на підставі довіреності, ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1 здійснював управління своїм власним майном та майном, яке було зареєстровано на позивачку. Відповідно вимога щодо стягнення компенсації з ОСОБА_2 вартості транспортного засобу є безпідставною.

Тимчасова споруда на території Центрального парку культури та відпочинку імені Лесі Українки в м. Луцьку - дитячий майданчик та кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» не перебуває у власності ОСОБА_2 , а використовується ним у підприємницькій діяльності та встановлена на підставі паспорту прив`язки, що виданий управлінням містобудування та архітектури № 82-б/н -1 (тс) від 15 березня 2019 року, за ним закріплено територію для комплексного благоустрою дитячого містечка «Диво» та групи малих архітектурних форм площею 9 400,0 кв. м із встановленою платою за користування строком на 10 (десять) років (сервітут).Враховуючи те, що вказане майно не є особистою приватною власністю відповідача, а перебуває в оренді для здійснення підприємницької діяльності, воно не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя та бути об`єктом поділу.

Належна ОСОБА_2 частка корпоративних прав у ПП «Зовнішпродторг» (код ЄДРПОУ 36959631) становила 50 % статутного капіталу підприємства. Згідно з копією протоколу засновників (учасників) ПП «Зовнішпродторг» № 1 від 13 лютого 2014 року за договором купівлі-продажу від 13 лютого 2019 року ОСОБА_2 відчужив належну йому частку засновника (учасника) приватного підприємства ОСОБА_6 , внаслідок чого ОСОБА_6 включено до складу засновників (учасників) ПП «Зовнішпродторг» з часткою у статутному капіталі в розмірі 350 000,00 грн, що становить 50 % статутного капіталу. Крім того, в матеріалах справи відсутня оцінка розміру частки ОСОБА_6 у статутному капіталі ПП «Зовнішпродторг» станом на 2022 рік.

ОСОБА_1 не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ОСОБА_2 вносив під час шлюбу кошти до статутного капіталу приватного підприємства для здійснення підприємницької діяльності за спільні кошти подружжя, а не за особисті кошти, в матеріалах справи відсутні достатні докази для спростування факту того, що ОСОБА_2 діяв виключно як суб`єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.

У період відчуження ОСОБА_2 частки у статутному капіталі підприємства діяла довіреність ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 від 04 травня 2016 року на представництво її інтересів з усіма необхідними повноваженнями у будь-яких органах, з усіх без винятку питань, що стосуватимуться розпорядження будь-яким належним їй нерухомим майном та/або рухомим, в тому числі, але не виключно корпоративними правами. Така довіреність не була оспорена, визнана недійсною, так само як і не було оспорено, визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав. Вищевказану частку у статутному капіталі ОСОБА_2 відчужив третій особі, яка не є учасником справи, а тому вирішення судом питання про майнові права останньої є неможливим без її безпосередньої участі у справі.

Щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості транспортного засобу марки «VolkswagenTransporter», 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , то право власності за ОСОБА_2 на вищевказаний транспортний засіб зареєстровано 19 січня 2011 року. Цей транспортний засіб придбав ОСОБА_2 для використання при здійсненні підприємницької діяльності. Доказів, які б спростовували зворотній факт чи обставини, ОСОБА_2 не надала. Надалі такий транспортний засіб також було відчужено на користь третьої особи - ОСОБА_6 . Доказів того, що цей транспортний засіб відчужено без згоди позивачки ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї позивачка не дала. Суд не встановив, коли саме було припинено шлюбні відносини між сторонами і про це у позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_1 не зазначила.

Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири, гаража та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , то будь-яких доказів на підтвердження того, що вказане майно придбано ОСОБА_1 за власні кошти зі згоди іншого з подружжя суду не надано. Майнові права й обов`язки подружжя в договірному порядку визначені не були. Враховуючи наведене та виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 суд визнав право власності на 1/2 частину квартири, гаража та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Щодо вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 , визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,13 га кадастровий номер 0722881600:01:001:3735, у с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області для ведення особистого селянського господарства, земельної ділянки в с. Новостав Луцького району та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля марки «KiaCeed», номерний знак НОМЕР_3 , що зареєстрований за ОСОБА_1 , то суд першої інстанції відмовив у цій частині позову, в цій частині рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та не переглядалося.

Суд першої інстанції, відмовляючи у вказаній частині позову, зазначив, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована в с. Новостав Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722880700:03:001:6260, станом на день розгляду справи зареєстроване за ОСОБА_6 , яка не є учасником справи. Суд позбавлений можливості станом на день розгляду справи вирішувати питання про визнання майна, що належить такій особі станом на день розгляду справи, спільною сумісною власністю сторін.

Щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,13 га кадастровий номер 0722881600:01:001:3735, у с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області для ведення особистого селянського господарства, суд зазначив, що не вбачає належних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання цієї земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частки у такому майні за ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що це майно є особистою власністю ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, просить скасувати судові рішення в частині часткового задоволення зустрічного позову, відмовити у задоволенні зустрічного позову; скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог, задовольнити її вимоги в частині поділу автомобіля марки «Mitsubishi Pajero 3.2 DID», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; належної ОСОБА_2 до відчуження частки корпоративних прав ПП «Зовнішпродторг»; тимчасової споруди на території Центрального парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки у м. Луцьку - дитячого майданчика та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20; у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18, від 03 лютого 2021 року у справі № 645/2078/18, провадження № 61-15621св19, від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, провадження № 61-24061св18, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18, провадження № 61-13000св19, від 23 лютого 2022 року у справі № 440/139/19, провадження 61-10709св21, від 19 січня 2022 року у справі № 199/8880/18/, провадження № 61-575св21, від 26 травня 2021 року у справі № 638/11812/15-ц, провадження № 61-4458св20, від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 320/4916/19, провадження № К/9901/8517/20, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, провадження № К/9901/8838/19, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17; у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15; відсутній правовий висновок касаційного суду щодо можливості прийняття доказів, поданих неналежним представником; суд прийняв неналежні докази та встановив обставини на підставі цих доказів, належним чином не дослідив всі докази у справі.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Майно, яке вона просить поділити, придбане у шлюбі та є спільною власністю подружжя. ОСОБА_2 такі обставини не спростував.

Суди неправомірно відмовили у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації 1/2 вартості відчужених автомобілів. У разі розпорядження одним із подружжя спільним майном інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Статутний капітал приватного підприємства є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу. Належна ОСОБА_2 до відчуження частка корпоративних прав ПП «Зовнішпродторг» підлягає поділу між сторонами, адже сформована за рахунок коштів подружжя.

Суд вирішив позовну вимогу про поділ тимчасової споруди на території Центрального парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки у м. Луцьку - дитячого майданчика та кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі недопустимих доказів. Договір оренди торгівельного павільйону та групи літніх майданчиків поданий представником відповідача адвокатом Кушніруком А. В., якого за її клопотанням суд визнав неналежним представником. Тому суд не міг приймати докази, подані неналежним представником відповідача.

У справі відсутня ухвала про прийняття зустрічного позову до розгляду та об`єднання позовів. Суд не перевірив прийнятність зустрічної позовної заяви.

Копія інформаційної довідки № 165122877 від 26 квітня 2019 року, з якої суд встановив, що квартира, гараж та підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані за нею, не містить засвідчувального напису.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що 04 травня 2016 року ОСОБА_1 видала на його ім`я нотаріально посвідчену довіреність для управління майном.

Правову оцінку довіреності надано в інших справах, зокрема № 161/20876/19, 161/809/20, 161/20878/19.

На підставі цієї довіреності він відчужив автомобіль марки «MitsubishiPajero 3.2 DID», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 . Автомобіль марки «Volkswagen Transporter», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , придбаний за його особисті кошти для використання у господарській діяльності. Тимчасова споруда на території Центрального парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки у м. Луцьку - дитячий майданчик та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перебуває в нього на праві оренди, а не власності. Суд не визнавав його представника неналежним, оскільки повноваження адвоката підтверджуються відповідними документами. В матеріалах справи відсутня оцінка розміру частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ПП «Зовнішпродторг» та не підтверджено формування цього капіталу внесенням коштів подружжя.

Належна йому частка корпоративних прав у ПП «Західзовнішторг» становила 50,0 % статутного капіталу підприємства.

За договором купівлі-продажу від 13 лютого 2019 року він здійснив відчуження належної йому частки засновника (учасника) приватного підприємства ОСОБА_6 , внаслідок чого ОСОБА_6 було включено до складу засновників (учасників) ПП «Західзовнішторг» з часткою 50,0% статутного капіталу.

На сьогодні згідно з договором купівлі-продажу частку у статутному капіталі ПП «Західзовнішторг» відчужено ОСОБА_7 за 1000,00 грн , про що внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Статутний капітал ПП «Західзовнішторг» є декларативним, так і не був сформований, відповідно подружжя спільних коштів не вносило.

Зустрічна позовна заява прийнята протокольною ухвалою суду, законність якої підтверджується ухвалою Волинського апеляційного суду від 24 січня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у розмірі 23 052,00 грн до ухвалення судового рішення у цій справі, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів тавимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_8 перебувають у шлюбі з 08 червня 1996 року.

У шлюбі народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

04 травня 2016 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність № 891 на представництво інтересів з усіма необхідними повноваженнями у будь-яких органах, з усіх без винятку питань, що стосуватимуться розпорядження будь-яким належним їй нерухомим майном та/або рухомим, в тому числі, але не виключно корпоративними правами строком до 03 равня 2019 року (т. 2, а. с. 52-54).

На підставі цієї довіреності ОСОБА_2 продав ОСОБА_6 автомобіль марки «Mitsubishi Pajero 3.2 DID», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_1 в період шлюбу.

Належна ОСОБА_2 частка корпоративних прав у ПП «Зовнішпродторг» (код ЄДРПОУ 36959631) становила 50 % статутного капіталу підприємства. Згідно з копією протоколу засновників (учасників) ПП «Зовнішпродторг» № 1 від 13 лютого 2014 року, за договором купівлі-продажу від 13 лютого 2019 року ОСОБА_2 відчужив належну йому частку засновника (учасника) приватного підприємства ОСОБА_6 , внаслідок чого ОСОБА_6 включено до складу засновників (учасників) ПП «Зовнішпродторг» з часткою в статутному капіталі в розмірі 350 000 грн, що становить 50 % статутного капіталу.

Право власності на нерухоме майно, а саме квартиру, гараж та підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 у період шлюбу, а саме 20 лютого 2009 року, що стверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 165122877 від 26 квітня 2019 року (т. 1, а. с. 92-93).

Суд апеляційної інстанції встановив, що подані в апеляційний суд декларації про майновий стан та доходи ОСОБА_1 за 2019 та 2020 роки не свідчать про здійснення купівлі-продажу майна без отримання коштів, оскільки кошти у власність набуває продавець, яким є ОСОБА_1 , а не її представник. Жодного доказу, який би підтверджував, що не відбулося реальної передачі коштів від ОСОБА_6 і її неспроможність придбати майно вона не надала. Суд не встановив жодних несприятливих наслідків для ОСОБА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/20878/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська М. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та квартири, застосування наслідків недійсності цих договорів, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 не оспорювала довіреність, зловмисної домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 суд не встановив.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18, від 03 лютого 2021 року у справі № 645/2078/18, провадження № 61-15621св19, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, та врахований судами при вирішенні справи.

Стосовно компенсації вартості 1/2 частини автомобілів

ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості 1/2 частини майна: автомобіля марки «Mitsubishi Pajero 3.2 DID», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіля марки «Volkswagen Transporter», 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди виходили з того, що автомобіль «MitsubishiPajero 3.2 DID», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , відчужений ОСОБА_1 на підставі довіреності від 04 травня 2016 року в інтересах сім`ї; транспортний засіб марки «VolkswagenTransporter», 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , придбаний відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, надалі відчужений на користь третьої особи - ОСОБА_6 . Доказів того, що цей транспортний засіб відчужено без згоди ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї, вона не надала.

Незгоду із судовими рішеннями щодо відмови у стягненні компенсації вартості 1/2 частини транспортних засобів ОСОБА_1 у касаційній скарзі мотивувала посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, провадження № 61-24061св18, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18, провадження № 61-13000св19, від 23 лютого 2022 року у справі № 440/139/19, провадження 61-10709св21.

Верховний Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанови Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц, провадження № 61-24061св18, від 25 березня 2020 року у справі № 161/79/18, провадження № 61-13000св19, від 23 лютого 2022 року у справі № 440/139/19, провадження 61-10709св21, об`єднує загальний правовий висновок про те, що у разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При вирішенні спору суди виходили з того, що відсутність згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном є підставою стягнення на його користь компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна.

Такий правовий висновок суди застосували відповідно до встановлених у справі обставин про те, що автомобіль марки «MitsubishiPajero 3.2 DID», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , належав ОСОБА_1 та був відчужений нею через свого представника за довіреністю від 04 травня 2016 року. Діючи на підставі довіреності, ОСОБА_2 як представник ОСОБА_1 здійснював управління своїм власним майном та майном, яке було зареєстровано на ОСОБА_1 .

Враховуючи встановлені у справі обставини про уповноваження ОСОБА_2 дружиною на продаж автомобіля за довіреністю, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості автомобіля «MitsubishiPajero 3.2 DID» є безпідставною.

Довіреність від 04 травня 2016 року спростовує посилання ОСОБА_1 на відчуження майна проти її волі.

Щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості транспортного засобу марки «VolkswagenTransporter», 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , то суди встановили, що право власності за ОСОБА_2 на вищевказаний транспортний засіб зареєстровано 19 січня 2011 року. Цей транспортний засіб був придбаний ним для здійснення підприємницької діяльності. Доказів, які б спростовували цей факт ОСОБА_1 не надала. Надалі цей транспортний засіб також було відчужено на користь третьої особи - ОСОБА_6 . Доказів того, що цей транспортний засіб відчужено без згоди ОСОБА_1 та не в інтересах сім`ї, вона не надала.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про належність автомобіля марки «VolkswagenTransporter», 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , до майна подружжя зводяться до переоцінки встановлених обставин у справі та доказів у справі.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Щодо частки у статутному капіталі

Суди відмовили у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частини належної ОСОБА_2 до відчуження частки корпоративних прав ПП «Зовнішпродторг».

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що статутний капітал приватного підприємства є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу. Належна ОСОБА_2 до відчуження частка корпоративних прав ПП «Зовнішпродторг» підлягає поділу між сторонами, адже сформована за рахунок коштів подружжя. Посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20; постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 199/8880/18, провадження № 61-575св21, від 26 травня 2021 року у справі № 638/11812/15-ц, провадження № 61-4458св20; постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20, зазначено, що статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка та утворилося за рахунок спільного майна подружжя.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 199/8880/18, провадження № 61-575св21, від 26 травня 2021 року у справі № 638/11812/15-ц, провадження № 61-4458св20.

Врахувавши дію довіреності ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 від 04 травня 2016 року на момент відчуження ним частки у статутному капіталі приватного підприємства, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача компенсації вартості частини належної ОСОБА_2 до відчуження частки корпоративних прав ПП «Зовнішпродторг».

Верховний Суд зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про ненадання ОСОБА_1 жодного належного та допустимого доказу на підтвердження про внесення ОСОБА_2 під час шлюбу коштів до статутного капіталу приватного підприємства для здійснення підприємницької діяльності за спільні кошти подружжя, а не за особисті кошти, не відповідає правилам розподілу обов`язку доказування. Проте цей висновок не вплинув на вирішення справи по суті з огляду на те, що ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_2 відчужив частку у статутному капіталі приватного підприємства не в інтересах сім`ї.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Щодо поділу іншого майна

ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі на те, що суд вирішив на підставі недопустимих доказів позовну вимогу про поділ тимчасової споруди на території Центрального парку культури та відпочинку ім. Лесі Українки у м. Луцьку - дитячого майданчика та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Договір оренди торгівельного павільйону та групи літніх майданчиків поданий представником відповідача - адвокатом Кушніруком А. В., якого за її клопотанням суд визнав неналежним представником. Тому суд не мав приймати докази, подані неналежним представником відповідача. Копія інформаційної довідки № 165122877 від 26 квітня 2019 року, з якої суд встановив, що квартира, гараж та підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані за нею, не містить засвідчувального напису. У цій частині суди не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20, від 14 квітня 2021 року у справі № 320/4916/19, провадження № К/9901/8517/20, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, провадження № К/9901/8838/19, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Суди встановили, що тимчасова споруда на території Центрального парку культури та відпочинку імені Лесі Українки в м. Луцьку - дитячий майданчик та кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» не перебуває у власності ОСОБА_2 , а використовується ним у підприємницькій діяльності. Ці обставини суд встановив на підставі паспорту прив`язки, що виданий управлінням містобудування та архітектури №82-б/н -1 (тс) від 15 березня 2019 року, за ним закріплено територію для комплексного благоустрою дитячого містечка «Диво» та групи малих архітектурних форм площею 9 400.0 кв. м. із встановленою платою за користування строком на 10 (десять) років (сервітут) (а. с.183-208, том 1).

Пославшись на те, що договір оренди торгівельного павільйону та групи літніх майданчиків, поданий представником відповідача - адвокатом Кушніруком А. В., якого за її клопотанням суд визнав неналежним представником, ОСОБА_1 не надала доказів, якими підтверджується належність ОСОБА_2 дитячого майданчика та кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » саме на праві власності, а не на підставі іншого речового права.

Верховний Суд зазначає, що вказана вище обставина встановлена на підставі й інших доказів у справі, які суд оцінив в їх сукупності.

Враховуючи те, що вказане майно не є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а перебуває в оренді для здійснення підприємницької діяльності, воно не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя та бути об`єктом поділу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22, зазначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19) У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/800/19) (пункти 130, 132).

Доводи заявниці про неналежність повноважень представника ОСОБА_2 - адвоката Кушнірука А. В. спростовуються висновками суду апеляційного інстанції щодо оцінки доказів у їх сукупності, крім того, заявниця не обґрунтувала відсутність висновку суду касаційної інстанції з урахуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22, враховуючи, що в цивільному процесуальному законі закріплені аналогічні норми щодо такої підстави касаційного оскарження судових рішень як відсутність висновку.

Верховний Суд також зазначає, що згідно з матеріалами справи представник ОСОБА_2 - адвокат Кушнірук А. В. брав участь у справі в суді першої та апеляційної інстанцій, що випливає із змісту судових рішень у справі. Тому посилання заявниці на відсутність відповідного висновку є необґрунтованими.

Щодо посилання на доктрину «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), сформульовану Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», то Верховний Суд зазначає, що в Україні вищезазначена доктрина має своє правове втілення в положеннях частини першої статті 87 КПК України. Так, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті з істотним порушенням прав та свобод людини. Отже, відповідна доктрина не застосовується у цивільному процесі.

Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири, гаража та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , суди виходили з того, що будь-яких доказів на підтвердження того, що вказане майно придбано ОСОБА_1 за власні кошти зі згоди іншого з подружжя суду не надано. Майнові права й обов`язки подружжя в договірному порядку визначені не були. Враховуючи наведене та виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, суди обґрунтовано визнали за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, гаража та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку поділу майна подружжя.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтею 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20 зазначено, що порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55.

Пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, яка проставляється нижче підпису. Підпис відповідальної особи засвідчують на документі відбитком печатки організації, який ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії. У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 320/4916/19, провадження № К/9901/8517/20, від 08 травня 2019 року у справі № 160/7887/18, провадження № К/9901/8838/19, від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У цій справі не встановлено підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Обставини про те, що право власності на нерухоме майно, а саме квартиру, гараж та підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_1 , підтверджуються сукупно: копією довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 165122877 від 26 квітня 2019 року, свідоцтвом про право власності від 17 лютого 2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21943332 від 20 лютого 2009 року.

З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність допустимими доказами обставин належності їй квартири, гаражу та підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , є необґрунтованими.

Стосовно доводів про процесуальні порушення, допущені судами

Заявниця зазначає, що у справі відсутня ухвала про прийняття зустрічного позову до розгляду та об`єднання позовів. Суд апеляційної інстанції не перевірив прийнятність зустрічної позовної заяви.

Верховний Суд вважає наведені доводи безпідставними.

Відповідно до статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

Згідно із частиною першою статті 191 ЦПК України відзив подається у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Згідно із частиною другою статті 197 ЦПК України упідготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина друга статті 189 ЦПК України).

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Протокольною ухвалою суду від 20 травня 2019 року до спільного розгляду із первісним позовом судом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Ухвалою суду від 23 липня 2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 год 00 хв. 24 вересня 2020 року (а. с. 214, том 5).

24 вересня 2020 року розпочато розгляд справи по суті (а. с. 240, том 5).

Таким чином, питання щодо прийняття до розгляду зустрічного позову вирішено судом першої інстанції з дотриманням процесуального закону.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи та необхідності переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що з урахуванням предмета та підстав позову суди надали відповідь на твердження та аргументи сторін, що випливає зі змісту оскаржуваних рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішення суду першої інстанції в переглянутій судом апеляційної інстанції частині та постанови апеляційного суду без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за подання касаційної скарги на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у розмірі 23 052,00 грн до ухвалення судового рішення у цій справі, судовий збір підлягає стягненню в дохід держави.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року в переглянутій судом апеляційної інстанції частині та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в розмірі 23 052 (двадцять три тисячі п`ятдесят дві) грн 00 коп за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерський район/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд.055)»; символ звітності банку: 207.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

В. В. Сердюк