Постанова

Іменем України

09 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 161/7515/15-ц

провадження № 61-22505св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Крупінської С. С., та постанову Апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -

АТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги АТ «Універсал Банк» мотивовані тим, що 03 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі -

ВАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 022-2008-792 про надання кредиту на суму 94 800 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом та терміном повернення кредиту

в строки, визначені договором.

ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав, станом на 24 квітня 2015 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 87 118, 07 доларів США.

Банк просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 87 118, 07 доларів США та понесені судові витрати.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до

АТ «Універсал Банк» про визнання недійсним пунктів кредитного договору.

ОСОБА_1 свої вимоги мотивував тим, що згідно з пунктом 1.1 кредитного договору укладеного 03 квітня 2008 року між ним та

АТ «Універсал Банк» на позичальника покладено обов`язок погасити кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,45% річних (базова процентна ставка) у порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Пунктом 1.1.1 кредитного договору передбачено, що за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 37,35% річних. Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника.

Вважав, що кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 022-2008-792 (пункт 1.1.1 договору) покладений на нього обов`язок сплати процентів за порушення ним строків сплати чергового платежу, слід розцінювати як жорсткі обов`язки, в той час, як виконання умов даного правочину

АТ «Універсал Банк» обумовлене лише власним його розсудом. Це призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків йому на шкоду як споживачу. За таких обставин, оскаржувана частина правочину

є несправедливою умовою кредитного договору.

Позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним пункт 1.1.1 кредитного договору № 022-2008-792, який укладено між АТ «Універсал Банк» та ним 03 квітня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року позовні вимоги АТ «Універсал Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 022-2008-792 у розмірі

87 118,07 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» сплачений судовий збір у розмірі 3 654 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позов АТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив

з того, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору від 03 квітня 2008 року. Виконавши вимоги пункту 5.2.5 кредитного договору, банк звернувся з вимогою до боржника про дострокове повернення кредиту, яке боржником було отримано, однак не виконано, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення боргу.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторонами при укладенні кредитного договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов цього договору, про що свідчить підписаний сторонами договір та його часткове виконання. Банк ознайомив позивача

в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, попередив про те, що позивач несе валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором, позивачу надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості позичальника за кредитом та процентами за користування ним, а позивач підтвердив це своїм підписом, та відповідно погодився зі всіма умовами кредитного договору, підписавши його та додаткову угоду до такого. Договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для визнання недійсним пункту 1.1.1 кредитного договору

від 03 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та

ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції на підставі наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором правильно встановив, що ОСОБА_1 свої зобов`язання перед банком не виконав, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 87 118,07 доларів США станом на

24 квітня 2015 року. При цьому встановив, що збільшення процентної ставки відбулося в порядку, передбаченому пунктом 2.12 кредитного договору та дійшов висновку, що викладена в пункті 1.1.1 умова договору не суперечить положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2018 року, ухвалити судове рішення, яким зустрічний позов задовольнити, у частині вирішення позову АТ «Універсал банк», справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи допущено порушення норм процесуального права. Так суд першої інстанції безпідставно відмови у задоволенні клопотань про проведення почеркознавчої експертизи підпису на документі під назвою «Графік платежів», який надано позивачем, оскільки за результатами візуального огляду вказаного документу вбачається, що він підписаний не ним. Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи

в задоволенні клопотання про призначення судово-економічної експертизи, мотивував свою відмову лише відсутністю арифметичних розрахунків заперечень. Судом апеляційної інстанції порушено вимоги статті 365

ЦПК України, оскільки за результатами підготовчого судового засідання не вирішено клопотання про призначення експертиз (клопотання викладено

в апеляційній скарзі), чим порушено його право на доступ до суду.

Суд першої інстанції у порушення вимогам статті 169 ЦПК України 2004 року розглянув справу за відсутності позивача за зустрічним позовом.

Заявник стверджує, що судами попередніх інстанцій на підтвердження доказів надання банком йому суми кредиту взято до уваги недопустимий доказ, а саме: меморіальний ордер, оформлений не у відповідності до вимог нормативно-правових актів Національного Банку України. Тобто судами не встановлено обставини, які мають суттєве значення для встановлення вирішення справи, чим допущено порушення вимог статей 85, 367

ЦПК України.

Під час вирішення позову, суди неправильно застосували норми матеріального права. За вимогою статті 533 ЦК України зобов`язання повинно бути виконано в гривнях. Сума, що підлягає сплаті в доларах США, визначається за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу, тобто позичальник повинен повернути кредитору долари США у сумі, що еквівалентна 478 740 грн за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу.

На думку заявника, кредитний договір суперечить вимогам статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» статей 6 627 ЦК України, оскільки положення підпункту 1.1.1договору є несправедливим, суперечить принципам добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків, погіршення становища споживача, з урахуванням тих обставин, що визначений у кредитному договорі розмір підвищеної процентної ставки 37,35% річних перевищує розумну межу плати за послуги, яка встановлена законом.

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при оцінці доказів, вказує, що судами не наведено мотиви щодо прийняття одних доказів та відхилення інших, що є порушенням вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року АТ «Універсал Банк» подало відзив на касаційну скаргу,

в якому просить касаційний скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, як такі, що ухвалені без порушень норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 травня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Мартєва С. Ю. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 03 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 022-2008-792.

За умовами кредитного договору банк видав ОСОБА_1 кредит у сумі 94 800 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом

у розмірі 12,45% річних, або зі сплатою підвищеної процентної ставки - 37,35% річних (за користування кредитом понад встановлений строк), зі строком повернення до 01 квітня 2038 року (підпункт 1.1.,1.2. кредитного договору).

Підпунктом 5.2.5 кредитного договору передбачено, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту

і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту. Зокрема, у переліку обставин для зміни терміну погашення кредиту, які сторони домовилися вважати істотним порушенням умов договору

є прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад 2 місяців.

14 жовтня 2014 року АТ «Універсал Банк» попередньо звертався до відповідача з вимогою, яка була отримана ним 29 жовтня 2014 року та просив негайно сплатити прострочену заборгованість, попереджав, що

у випадку невиконання вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги. ОСОБА_1 вимоги банку не виконав.

Згідно з додатком № 2 до кредитного договору «Графіком платежів» позичальник зобов`язався сплачувати кожного місяця грошові кошти

у розмірі, визначеному в графіку, остаточно погасити кредит до 01 квітня 2038 року.

Пунктом 2.12 кредитного договору передбачена можливість збільшення банком процентної ставки за користування кредитними коштами. При цьому про зміну процентної ставки кредитор має повідомити позичальника письмово за 15 календарних днів до дати зміни процентної ставки та протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності новим розміром процентної ставки. Письмова форма повідомлення передбачає направлення кредитором відповідного письмового повідомлення позичальнику поштою або шляхом розміщення відповідних повідомлень на дошках оголошень

у приміщеннях установ кредитора або іншим шляхом.

30 червня 2008 року (за 15 днів до збільшення відсоткової ставки) банк направив позичальнику повідомлення про збільшення відсоткової ставки (протягом семи днів до збільшення), а збільшивши її з 15 липня 2008 року, надіслав про це повідомлення 20 липня 2008 року.

Встановлено, що з 15 липня 2008 року банк збільшив процентну ставку з 12,45 процентів до 13,75 процентів річних, ставка підвищених процентів у разі прострочення платежу збільшилася з 37,35% до 40,35% річних. Таким чином, збільшення процентної ставки відбулося в порядку, передбаченому пунктом 2.12 кредитного договору.

З виписки за особовим рахунком позичальника, яка деталізує кожен платіж та є первинним банківським документом, встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання перед банком не виконав, у зв`язку із чим його заборгованість станом на 24 квітня 2015 року складала 87 118,07 доларів США, з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 3 159,96 доларів США, сума дострокового стягнення кредиту - 72 680,28 доларів США, відсотки -

10 621,12 доларів США; підвищені відсотки - 656,71 доларів США.

Із банківської виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , заяви на відкриття поточного рахунку, заяви про видачу готівки, платіжних доручень встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти та до 01 квітня

2014 року здійснював їх повернення банку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та без порушень норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Відповідно до частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови

в договорах, зокрема положення, згідно з якими: установлюються обов`язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надаються продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору

є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які

є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2 постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» встановлено, що ці правила регулюють порядок надання банками споживачу повної необхідної, доступної достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту, з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Відповідно до пункту 3.1 цієї постанови банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Згідно частини першої та третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що перед укладенням кредитного договору банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю інформацію щодо кредитування, сторони погодили усі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, річну відсоткову ставку, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, позичальник особистим підписом кожного аркуша кредитного договору та переліку вартості супутніх послуг, засвідчив отримання зазначеної інформації та те, що погодився з умовами договору.

Таким чином, банк, перед укладанням договору, виконав усі вимоги, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів» та постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

При цьому банком виконано вимоги пункту 2.12 кредитного договору

від 03 квітня 2008 року щодо порядку зміни банком процентної ставки за користування кредитними коштами, що встановлено судами та не спростовано позивачем за зустрічним позовом.

Позивач за зустрічним позовом на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, а з позовом про визнання його недійсним звернувся лише після позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» статті 628

ЦК України, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 526, частини першої статті 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановлено, що АТ «Універсал Банк» свої обов`язки за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 022-2008-792 виконав, надавши кредитні кошти ОСОБА_1 , який зобов`язався повертати кредит

з процентами періодичними платежами до 01 квітня 2038 року.

У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у разі порушення відповідачем зобов`язань щодо повернення чергової частини суми кредиту, позивач має право достроково вимагати повернення усієї суми кредиту.

Банк просив стягнути із ОСОБА_1 борг за кредитним договором,

у розмірі 87 118,07 доларів США, з яких: прострочена заборгованість по кредиту - 3 159,96 доларів США, сума дострокового стягнення кредиту -

72 680,28 доларів США, відсотки - 10 621,12 доларів США; підвищені відсотки - 656,71 доларів США, яка утворилась станом на 24 квітня 2015 року.

Задовольняючи позов банку, суди попередніх інстанцій встановили, що банком, до звернення до суду з позовом, виконано вимоги підпункту 5.2.5 кредитного договору, направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату простроченої заборгованості, яку боржник отримав 29 жовтня 2014 року. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що із ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року у розмірі 87 118,07 доларів США.

Доводи касаційної скарги про те, що законодавством не врегульовано цивільні відносини при визначенні зобов`язань в іноземній валюті

з одночасним визначенням еквівалента в національній валюті, тому позичальник повинен повернути кредитору долари США у сумі, обмеженій пунктом 1.1 кредитного договору, тобто з урахуванням обмежень у сумі еквівалентній у гривнях за курсом на день укладення кредитного договору, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі 464/3790/16-ц (провадження

№ 14-465цс18) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що позичальник повинен повернути кредит у доларах у сумі, що еквівалентна 478 740 грн за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу, є довільним трактуванням норм закону з боку заявника.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій порушено його право на доступ до суду, оскільки необґрунтовано відмовлено

в задоволенні клопотань про проведення почеркознавчої та судово-економічної експертиз не заслуговують на увагу, оскільки суди попередніх інстанцій вирішили заявлені клопотання та ухвалили вмотивовані судові рішення. Крім того, оскільки судом апеляційної інстанції вирішені в судовому засіданні клопотання заявника про призначення експертиз, то не можна вважати порушенням його права на доступ до правосуддя відсутність судового рішення за результатами підготовки справи до апеляційного перегляду щодо заявлених клопотань.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статті 169 ЦПК України 2004 року внаслідок розгляду справи за відсутності представника позивача за зустрічним позовом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом першої інстанції визнано неповажною неявку в судове засідання представника позивача за зустрічним позовом, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ( том 2, а с 39).

Доводи ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з посиланням на те, що прийняття одних доказів та відхилення інших без належного мотивування означає ігнорування справедливості, яка гарантується Конвенцією, суд вважає необґрунтованими, оскільки ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так

і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник