Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 161/7898/16-ц

провадження № 61-11545св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне казначейство України,

третя особа - прокуратура Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року, ухваленого у складі судді Олексюка А. В., та постанову Апеляційного суду Волинської області

від 10 січня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В.,

Русинчука М. М., Федонюк С. Ю., та касаційну скаргу заступника прокурора Волинської області на постанову Апеляційного суду Волинської області

від 10 січня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Русинчука М. М., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що органами досудового слідства прокуратури міста Луцька Волинської області його було звинувачено у вчиненні низки злочинів, у зв`язку з чим 04 жовтня 2007 року його було взято під варту, де він перебував до 03 березня 2009 року, а потім протягом ще п`яти років знаходився на підписці про невиїзд. Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 березня 2013 року, який залишено без змін апеляційною і касаційною інстанціями, його за частиною другою статті 166, частиною другою статті 172 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (у редакції 1960 року), частиною другою статті 308, частиною другою статті 307, частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368, частиною третьою статті 364 КК України виправдано. Вказував, що в результаті незаконного затримання та арешту, безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності за тяжкі і особливо тяжкі злочини, тривалого перебування під вартою в умовах слідчого ізолятора та інших подальших обмежень прав і свобод, він зазнав значних моральних страждань.

Позивач просив суд відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України завдану йому моральну шкоду незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, стягнувши з держави Україна, шляхом списання у безспірному порядку коштів з державного бюджету з рахунку Державного казначейства України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 9 264 320,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 113 600 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 166, частиною другою статті 172 КК України

(в редакції Закону 1960 року), за частиною другою статті 307, частиною другою статті 308 КК України виправдано за недоведеністю вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за частиною третьою статті 364, частиною другою статті 368 КК України виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину, наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури і суду. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 113 600 грн, суд першої інстанції застосував пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн. На думку суду, під поняття «інші виплати», які визначені у Законі

№ 1774-VIII, відносяться і виплати, передбачені Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу Державного казначейства України залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року у цій справі у частині визначення розміру моральної шкоди змінено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1

600 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 10 листопада 2017 року залишено без змін.

Частково змінюючи розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. Суд апеляційної інстанції, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди виходив із того, що розмір мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи апеляційним судом становить 3 723 грн. Позивач перебував під слідством та судом з моменту порушення прокуратурою міста Луцька стосовно нього кримінальної справи та його затримання правоохоронними органами до моменту набрання законної сили вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, яким його було виправдано, 71 повний місяць. Тому суд дійшов висновку про те, що виходячи з вимог закону, відшкодування позивачу моральної шкоди не може становити менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто 264 333 грн (3 723 х 71 = 264 333). Однак, остаточно визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції врахував також, тривалість перебування позивача під слідством та судом (майже 6 років), глибину переживань ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини, незаконного взяття і тримання під вартою, обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, погіршення стану здоров`я внаслідок незаконного тривалого тримання під вартою, тривалості характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення, тяжкість вимушених змін у його житті і стосунках

з оточуючими та збільшив суму відшкодування моральної шкоди до

600 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2018 року заступник прокурора Волинської області (далі - прокурор) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року, залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди змінити, визначивши цей розмір у сумі 9 264 320 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року повернуто заявнику, оскільки станом на 03 вересня 2018 року ним не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 12 березня 2018 року про залишення касаційної скарги без руху.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступника прокурора Волинської області мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що на момент розгляду справи судом першої інстанції діяв Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Заявник стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції щодо незаконного тримання під вартою не відповідають обставинам справи, а тому не можуть бути підставою для збільшення судом розміру відшкодування моральної шкоди щодо мінімального розміру відшкодування, передбаченого статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури

і суду»

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції відшкодування моральної шкоди визначив у мінімальному розмірі та не взяв до уваги висновки експертизи в цілому як головного доказу у справі. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом апеляційної інстанції, в повній мірі не відображає розмір спричинених страждань. Кримінальне переслідування відбувалося протягом шести років до його виправдання, однак жоден працівник не поніс відповідного покарання.

Вважає, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги частини сьомої статті 147 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) 2004 року, статей 89, 110, частин першої, п`ятої статті 263 ЦПК України щодо оцінки доказів та обґрунтованості прийнятого рішення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року прокурор Волинської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року, яке ухвалено без порушення норм матеріального та процесуального права.

Звернув увагу на ту обставину, що ним оскаржується в касаційному порядку судове рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене у вказаній справі.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2018 року в складі судді

Карпенко С. О. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Волинської області на постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року, витребувано матеріали справи

№ 161/7898/16-ц із Луцького міськрайонного суду Волинської області, зупинено виконання постанови Апеляційного суду Волинської області

від 10 січня 2018 року.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року у складі судді

Карпенко С. О. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року.

У квітні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У вересні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Лідовцю Р. А.,

Луспенику Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що постановою прокурора міста Луцька від 04 жовтня

2001 року порушено кримінальну справу № 31-011-02 стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 166, частиною першою статті 172 КК України 1960 року.

10 жовтня 2003 року старшим слідчим прокуратури міста Луцька винесено постанову про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів, яка 20 вересня 2007 року скасована постановою прокурора міста Луцька.

02 жовтня 2007 року постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури міста Луцька порушено кримінальну справу стосовно

ОСОБА_1 за фактом отримання хабаря, шляхом зловживання владою, за ознаками складу злочинів, передбачених частиною другою статті 368, частиною третьою статті 364 КК України. 02 жовтня 2007 року ОСОБА_1 затримано, що підтверджується протоколом затримання від 02 жовтня 2007 року.

Постановою Луцького міськрайонного суду від 12 жовтня 2007 року

ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу - взяття під варту.

Постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури міста Луцька від 18 жовтня 2007 року порушено кримінальну справу щодо

ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 308, частиною першою статті 307, частиною другою статті 368 КК України та об`єднано з кримінальною справою № 31-193-07 в одне провадження.

Вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

від 11 березня 2013 року у справі № 1-167/11/14-к ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 166 172 КК України 1960 року та статтями 307 308 КК України - визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вини, за статтями 364 368 КК України, визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з відсутністю

в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 вересня 2013 року вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

від 11 березня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 03 квітня 2014 року вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 березня 2013 року та ухвала Апеляційного суду Рівненської області від 10 вересня 2013 року залишені без змін.

На виконання ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 07 грудня 2016 року, якою задоволено клопотання позивача, Львівський науково-дослідний інститут судових експертиз 18 серпня 2017 року склав висновок судово-психологічної експертизи № 6280, яким встановлено, що глибина та інтенсивність суб`єктивних переживань ОСОБА_1 внаслідок дій і рішень у зв`язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності за особливо тяжкі злочини, визначаються суб`єктивною значимістю для ОСОБА_1 події, особливостями характеру, структури особистості, соціального статусу та суб`єктивного стилю сприйняття ним психотравмувальних подій. Внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності з обвинуваченням у скоєнні тяжких злочинів, тримання під вартою, обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд виникли зміни у емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах ОСОБА_1 , які перешкоджають активному функціонуванню його як особистості. ОСОБА_1 спричинені психологічні страждання як правова основа поняття моральної шкоди. Орієнтовно рекомендована сума компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 2895,1 мінімальних заробітних плат (розмір мінімальної заробітної плати

в Україні на момент винесення рішення судом 3 723 грн), що складає 9 264 320,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та прокурора не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в не змінній частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176

ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України (стаття 4 вказаного Закону).

Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року

№ 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат.

Розмір відшкодування слід розраховувати виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 3 200 грн (станом на момент вирішення справи).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 вересня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2014 року.

Змінюючи рішення суду першої інстанції та визначаючи розмір морального відшкодування, апеляційний суд, на підставі належної оцінки поданих сторонами доказів, врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом 71 місяця під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 600 000 грн, яка визначена з урахуванням конкретних обставин справи.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом суд апеляційної інстанції визначив у розмірі, співмірному

з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, тобто на момент розгляду справи, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року

у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

За таких обставин доводи касаційної скарги прокурора про необхідність визначення суми відшкодування моральної шкоди у мінімальному розмірі

є необґрунтованими та спростовуються встановленими у цій справі обставинами, яким суд апеляційної інстанції дав належну оцінку, висновки щодо якої обґрунтовано сформулював у мотивувальній частині прийнятої

у справі постанови.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що судами не враховано, що на момент розгляду справи судом першої інстанції діяв Закон України

від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, є необґрунтованими, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до спірних правовідносин відсутні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів

і обставин в тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для стягнення на його користь за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди у більшому розмірі.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400

ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня

2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18 ).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду та суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін,

а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції

у не зміненій апеляційним судом частині, постанову апеляційної інстанції - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 14 березня 2018 року було зупинено виконання постанови апеляційного суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання постанови Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2017 року у не зміненій апеляційним судом частині та постанову Апеляційного суду Волинської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Волинської області

від 10 січня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк