ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

справа №1640/3012/18

адміністративне провадження № К/9901/14065/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Стрелець Т.Г., Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хорольська» до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хорольська» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Чалого І.С., Перцової Т.С., Жигилія С.П. від 10.04.2019,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хорольська» (далі також ТОВ Агрофірма «Хорольська», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області (далі також Управління, відповідач), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 25.06.2018 №ПЛ1025/18/АВ/П/ПТ/ТД-ФС (далі також спірна, оскаржувана постанова).

2. Обґрунтовуючи позов, Товариство посилалося на те, що спірним рішенням відповідача порушено права позивача у сфері публічно-правових відносин через безпідставне застосування штрафних санкцій у зв`язку з допущенням працівників до роботи без укладення трудового договору, на підставі цивільно-правових угод про виконання робіт. При цьому, на думку Товариства, Управління Держпраці у Полтавській області не наділено повноваженнями щодо тлумачення цивільно-правових договорів, а відтак, висновки контролюючого органу про наявність у відповідних правочинів ознак трудового договору виходять за межі повноважень відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.11.2018 позов задоволено, а саме - визнано протиправною та скасовано спірну постанову.

4. Оскаржуваною у касаційному порядку постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у позові.

5. Ухвалюючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

6. Апеляційний суд, за результатами аналізу цивільно-правових договорів підряду, укладених між Товариством та фізичними особами, встановив, що: у зазначених договорах вказано посади робітників, однак не вказано обсяги роботи, тобто виконання процесу робіт; відносини за угодами тривалі; оплата здійснена не за результат праці, а щомісячно нараховувався розмір оплати за процес праці; роботи працівниками виконувались весь час однакові; між ТОВ Агрофірма «Хорольська» та працівниками постійно мали місце додаткові договори до договору підряду, проте в актах прийому робіт ураховувалась робота зазначена саме у первісних договорах, без урахування змін

7. У контексті встановлених у цій справі обставин апеляційний суд констатував, що у даному випадку правовідносини між позивачем та зазначеними громадянами носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником

8. Таким чином, відповідно до наведених у оскаржуваній постанові апеляційного суду мотивів, працівники згідно заключних цивільно-правових угод зобов`язані виконувати не індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій та виконують визначену трудову функцію у діяльності підприємства

9. Тому, оскільки позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 Кодексу Законів про працю України, за це встановлена відповідальність згідно абзацу 2 частини другої статті 265 цього ж Кодексу.

10. З цих підстав апеляційний суд констатував, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв правомірно, а тому, підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись з вищевказаною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 23.05.2018 по 04.06.2018 інспектором праці ОСОБА_1 проведено інспекційне відвідування ТОВ Агрофірма «Хорольська» з питань дотримання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, № ПЛ1025/19/АВ від 04.06.2018.

13. Перевіркою встановлено та зафіксовано в акті інспекційного відвідування факт використання ТОВ Агрофірма «Хорольська» праці п`ятнадцятьох найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України.

14. З акта інспекційного відвідування № ПЛ1025/19/АВ від 04.06.2018 встановлено, що в ході проведення заходу державного контролю інспектором праці виявлено порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України. Описом виявлених порушень підтверджено, що в низці випадків до моменту допуску працівників до роботи позивачем не укладено трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення органів ДФС про прийняття працівника на роботу.

15. Так, під час проведення інспекційного відвідування уповноваженою особою відповідача досліджені цивільно-правові договори, укладені між ТОВ Агрофірма «Хорольська» та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 на виконання робіт на ТОВ Агрофірма «Хорольська». З аналізу наданих до перевірки документів інспектор праці дійшов висновку, що вищевказані цивільно-правові договори фактично є трудовими, проте належне оформлення трудових відносин позивачем не забезпечено.

16. У матеріалах справи містяться копії договорів підряду від 17.01.2017 № 84/18-01/17 та від 28.04.2017 № 84/0414/16, укладених між ТОВ Агрофірма «Хорольська» (замовник) та гр. ОСОБА_17 (підрядник), а також від 12.01.2017 №84/17-01/17, укладеного між позивачем (замовник) та ОСОБА_3 (підрядник).

17. Пунктами 1.1 та 1.3 зазначених договорів передбачено, що підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботу оператора машинного доїння по виробничому підрозділу «СТ «Зоря»; Замовник зобов`язується своєчасно виплатити Підряднику грошову винагороду відповідно виконаним роботам.

18. З наявної в матеріалах справи копії договору підряду від 04.04.2017 № 84/0417/02, укладеного між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_5 (підрядник) встановлено, що підрядник бере на себе зобов`язання надати послуги машиніста холодильних установок у виробничому підрозділі Агрофірма «Перше травня» ТОВ Агрофірма «Хорольська» з оплатою відрядною, згідно виконаної роботи.

19. 01.01.2017 позивачем (замовник) з гр. ОСОБА_6 (підрядник) укладено договір підряду № 84/012017/22, з гр. ОСОБА_7 (підрядник) - договір підряду №84/012017/07, з гр. ОСОБА_15 (підрядник) - договір підряду №84/032017/9. За умовами вказаних договорів підрядники беруть на себе зобов`язання надати послуги з охорони певних виробничих підрозділів ТОВ Агрофірма «Хорольська».

20. Матеріалами справи також підтверджено, що 01.01.2017 між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_8 (підрядник) укладено договір підряду №84/012017/03, за умовами якого підрядник бере на себе зобов`язання надати послуги з електрогазозварювання з погодинною оплатою згідно тарифного окладу.

21. 11.04.2017 та 13.03.2017 між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_4 укладено договори підряду № 84/0417/4 та № 84/032017/5, відповідно до умов яких підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботу з догляду за тваринами у виробничому підрозділі ТОВ Агрофірма «Хорольська»; а замовник зобов`язується своєчасно виплатити підряднику грошову винагороду відповідно виконаним роботам.

22. 13.03.2017 між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_9 укладено договір підряду №84/032017/5, відповідно до умова якого підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботу з догляду за тваринами в одному з виробничих підрозділів ТОВ Агрофірма «Хорольська»; а замовник зобов`язується своєчасно виплатити Підряднику грошову винагороду відповідно виконаним роботам.

23. За умовами договорів підряду №84/012017/33, №84/012017/19, №84/012017/40, №84/012017/29 від 01.01.2017, укладених позивачем (замовник) з громадянами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (підрядники) підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботу з догляду за тваринами в одному з виробничих підрозділів ТОВ Агрофірма «Хорольська»; а замовник зобов`язується своєчасно виплатити підряднику грошову винагороду відповідно виконаним роботам .

24. Матеріалами справи також підтверджено, що 10.11.2017 між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_18 (підрядник) укладено договір підряду №84/12017/56, за умовами якого підрядник бере на себе зобов`язання надати послуги з сушіння зерна кукурудзи на зерносушарці РЕТКUS DU 400/20, а замовник зобов`язується виплатити підряднику винагороду в розмірі погодинної оплати праці зерносушильника 26,21 грн. згідно штатного розпису.

25. 01.01.2017 між позивачем (замовник) та гр. ОСОБА_16 (підрядник) укладено договір підряду №84/032017/7, за умовами якого підрядник бере на себе зобов`язання виконати роботу кочегара котельні господарства в одному з виробничих підрозділів ТОВ Агрофірма «Хорольська», а замовник зобов`язується виплатити підряднику винагороду в розмірі узгодженому сторонами в актах виконаних робіт.

26. 21.06.2018 контролюючим органом винесено припис про усунення виявлених порушень № ПЛ1025/19/АВ/П.

27. За результатами розгляду справи про накладення штрафу Управлінням Держпраці у Полтавській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ1025/19/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 25.06.2018, якою за порушення вимог частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 цього Кодексу на ТОВ Агрофірма «Хорольська» накладено штраф у розмірі 1675350,00 грн.

28. Не погодившись із таким рішенням, Товариство звернулось до суду з цим позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

29. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції без посилання на будь-які докази тобто безпідставно зазначив, що в договорах зазначено посади робітників, вказано обсяги роботи, тобто виконання процесу робіт, відносини за угодами тривалі, оплата здійснена за результат праці, а щомісячно нараховувався розмір оплати за процес праці, роботи працівника виконувались весь час однакові.

30. Позивач вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що працівники ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_18 , згідно укладених цивільно-правових угод зобов`язані виконувати не індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій та виконує визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

31. При цьому апеляційним судом не було взято до уваги та не надано оцінки тому, що позивач з усіх сум винагороди, яка була сплачена фізичним особам за укладеними договорами підряду сплатив єдиний соціальний внесок, військовий збір та податки у повному розмірі, визначеному законом.

32. Товариство наголошує, що виконавці за наведеними цивільно - правовими договорами не підкорялися правилам внутрішнього трудового розпорядку, організовували свою роботу самостійно і виконували її на власний ризик у слушний для них час, оскільки саме результат виконаних робіт, їх повнота і якість були предметом зазначених цивільно-правових правочинів; - оплата за договором підряду здійснювалася на підставі актів виконаних робіт; - той факт, що виплати за договором підряду проводилися частинами не може свідчити про наявність трудових відносин із фізичною особою, оскільки загальна сума винагороди була визначена договором підряду, а виплата її частинами здійснювалась за згодою сторін та не суперечить жодному з положень цивільного законодавства, договори укладені на певний строк, протягом якого достатній для виконання передбаченої договорами роботи та після виконання такої роботи правовідносини між сторонами припинились та більше не поновлювались.

33. Позивач звертає увагу на приписи статті 204 Цивільного кодексу України, якою закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Доказів наявності у цивільно-правових договорів підряду ознак нікчемних правочинів ані судом апеляційної інстанції не встановлено.

34. У зв`язку з цим, Товариство вважає, що непідтверджені належними доказами припущення відповідача безпідставно взяті до уваги апеляційним судом й не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між позивачем та фізичними особами згідно цивільно-правових договорів не є відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення частин першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України.

35. Суд же першої інстанції, на думку Товариства, належним чином дослідив і надав правову оцінку всім обставинам даної справи, правильно застосував норми матеріального права, й ухвалив законне та обґрунтоване рішення, висновки якого повністю відповідають обставинам справи та підтверджені належними та допустимими доказами.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

36. Так, відповідно до частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

37. На виконання частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України Кабінет Міністрів України постановою від 26.04.2017 №295 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який згідно із його пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

38. Згідно із пунктом 2, підпунктом 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Інспекційні відвідування проводяться, у тому числі за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

39. Пунктами 19, 20, 27, 28, 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

40. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

41. У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

42. Частиною першою статті 265 Кодексу Законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

43. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци перший, другий частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України).

44. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

45. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом Законів про працю України.

46. Зокрема, частиною першою статті 3 Кодексу Законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

47. Статтею 4 цього ж Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

48. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу Законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

49. Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

50. За приписами статті 23 Кодексу Законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

51. Статтею 24 Кодексу Законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

52. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

53. Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

54. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

55. За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

56. Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

57. За положеннями частини першої статті 854 Цивільного кодексу України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.

58. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

59. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

60. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

61. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

62. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

63. Аналогічний висновок неодноразово викладався у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18, від 19.09.2019 у справі №808/3092/17 та від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037.

64. Зміст вищевикладених положень законодавства дає підстави для висновку і про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

65. Характерними ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

66. Водночас, за висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19.05.2021 у справі №2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України.

67. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

68. Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

69. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

70. Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

71. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

72. У справі ж, що розглядається, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази, зокрема, наявні у матеріалах справи копії договорів підряду, укладених між Товариством та фізичними особами, зазначеними у акті інспекційного відвідування, установив, що:

у зазначених договорах вказано посади робітників, однак не вказано обсяги роботи, тобто виконання процесу робіт, конкретні терміни її виконання;

відносини за угодами є тривалими і систематичними;

оплата здійснена не за результат праці, а щомісячно у фіксованій величині нараховувався розмір оплати за процес праці;

працівниками упродовж тривалого часу виконувались однотипні роботи;

між ТОВ Агрофірма «Хорольська» та працівниками постійно мали місце додаткові договори до договору підряду, проте в актах прийому робіт ураховувалась робота зазначена саме у первісних договорах, без урахування змін.

73. Враховуючи вищезазначене правове регулювання трудових та цивільно-правових відносин та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду, які правильно визначили сутність правовідносин, що виникли між позивачем та наведеними вище фізичними особами, а саме - з наявністю ознаки відносин трудових, і повинні врегульовуватися за правилами Кодексу Законів про працю України.

74. Колегія суддів зазначає й про те, що попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, оскільки особи виконували конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною).

75. Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

76. Шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

77. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

78. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вирішив спір у відповідності з законом, правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

79. Висловлені ж у касаційній скарзі аргументи такого висновку не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому розумінні змісту норм законодавства і суті спірних правовідносин, не відповідають фактичним обставинам справи й не містять заснованих на об`єктивних фактах вагомих міркувань, які б дозволяли стверджувати про незаконність спірної постанови та могли б ставили під сумнів наведені у рішенні суду апеляційної інстанції мотиви по суті спору.

80. Колегія суддів критично ставиться до посилань касаційної скарги на приписи статті 204 Цивільного кодексу України, якою закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

81. З цього приводу колегія суддів відзначає, штрафні санкції накладено на позивача саме за фактичний допуск ним працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а не за неналежне виконання ним взятих на себе договірних зобов`язань за договорами підряду.

82. Таким чином, вказані аргументи позивача не впливають на висновок апеляційного суду щодо правомірності спірної постанови.

83. Оцінка ж викладених у касаційній скарзі окремих аргументів потребує повторного дослідження наявних у матеріалах цієї справи доказів, зокрема, договорів підряду, встановлення нових обставин справи і перевірку їх доказами, тобто зумовлює вихід за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, що, однак, унеможливлює їх оцінку Верховним Судом під час розгляду справи у касаційному порядку.

84. Здійснюючи касаційний розгляд справи, колегія суддів враховує Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

85. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, яке ухвалене відповідно до закону.

87. Керуючись статтями 340 341 344 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хорольська» залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Т.Г. Стрелець

В.М. Шарапа