Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 164/2138/19

провадження № 61-13799св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах недієздатної ОСОБА_2 ,

відповідачі: Маневицька селищна рада Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі судді Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути в солідарному порядку з Маневицької селищної ради Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на свою користь та на користь недієздатної ОСОБА_2 300 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди.

Розпорядженням в. о. голови Маневицького районного суду Волинської області цивільну справу 164/2138/19 передано на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області у зв`язку самовідводами суддів та неможливістю утворити новий склад суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 22 січня 2020 року справу повернув до Маневицького районного суду Волинської області як помилково надіслану.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що цивільна справа була помилково надіслана до Луцького міськрайонного суду Волинської області, який не є найбільш територіально наближеним до Маневицького районного суду Волинської області, а тому її слід повернути.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Волинський апеляційний суд ухвалою від 16 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року повернув особі, яка її подала.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що ухвала місцевого суду про повернення справи як помилково надісланої не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по суті спору заперечення на ухвалу про повернення справи.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала апеляційної інстанції суперечить чинному законодавству. Зокрема, апеляційний суд не врахував того, що ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 січня 2020 року підлягала апеляційному оскарженню на підставі пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки за своєю суттю вона є ухвалою про передачу справи на розгляд іншого суду, а тому підлягає окремому оскарженню від рішення суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 грудня 2020 року справа № 164/2138/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що розпорядженням в. о. голови Маневицького районного суду Волинської області справу 164/2138/19 передано на розгляд до Луцького міськрайонного суду Волинської області у зв`язку самовідводами суддів та неможливістю утворити новий склад суду.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 22 січня 2020 року справу повернув до Маневицького районного суду Волинської області як помилково надіслану.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Водночас апеляційний суд не дотримав основних принципів цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, також якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Повертаючи апеляційну скаргу особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений статтею 353 ЦПК України, де процесуальне рішення з повернення матеріалів справи до суду, з якого вони надійшли, не передбачений, а тому, оскільки заявник подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, що не підлягає оскарженню, апеляційна скарга підлягає поверненню апелянту.

З такими висновками суду апеляційної інстанції Верховний Суд не погоджується повною мірою з таких мотивів та передбачених законом підстав.

Результат аналізу правових позицій Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 27 січня 2010 року у справі № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року у справі № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року у справі № 18-рп/2010, від 02 листопада 2011 року у справі № 13-рп/2011, від 22 квітня 2014 року у справі № 4-рп/2014, свідчить, що при тлумаченні пунктів 2, 10, 12, 18, 28 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року), суд враховує такі обставини: (а) зміст (особливість) процесуального рішення, що оскаржується; (б) стадію цивільного судочинства, що обумовлює процесуальну можливість особи поновити свої права виключно шляхом оскарження відповідної ухвали.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після задоволення відводів (самовідводів ) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи.

Частиною четвертою статті 31 ЦПК України визначено, що передача справи з підстави, передбаченої пунктом другим частини статті 31 цього Кодексу, здійснюється на підставі розпорядження голови суду на розгляд суду, найбільш територіально наближеного до цього суду.

Згідно зі статтею 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що повернення справи, яка передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, не передбачено процесуальним законом, оскільки така справа повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Водночас Луцький міськрайонний суд Волинської області, ухвалою від 22 січня 2020 року повернувши справу 164/2138/19 до Маневицького районного суду Волинської області, фактично повернув її на розгляд цього суду.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду (пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України).

Оскільки ухвалою суду першої інстанції фактично вирішено питання передачі справи на розгляд іншого суду (її повернення в інший суд), то, враховуючи пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України, така ухвала підлягає самостійному апеляційному оскарженню.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 369/10040/17.

За таких обставин доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, оскільки висновки апеляційного суду про те, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, не відповідають нормам процесуального закону.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 16 березня 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду(вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун