Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 165/1292/21

провадження № 61-7048св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - начальник Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петренко Роман Юрійович,

заінтересована особа (боржник) - Державне підприємство «Шахта № 9 «Нововолинська»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 02 травня 2022 року у складі судді Ушакова М. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову начальника Іваничівського відділу державної виконавчої служби у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Іваничівський ВДВС) Петренка Р. Ю. про зупинення вчинення виконавчих дій, в якій просив визнати неправомірною та скасувати цю постанову, керуючись статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» від 09 лютого 2022 року, та зобов`язати його продовжити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 68385536. Скарга мотивована тим, що 05 січня 2022 року Нововолинським міським судом Волинської області видано виконавчий лист № 165/1292/21 про стягнення з Державного підприємства «Шахта № 9 «Нововолинська» (далі - ДП «Шахта № 9 «Нововолинська») на його користь 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. На підставі вказаного виконавчого листа Іваничівським ВДВС було відкрито виконавче провадження № 68385536. 09 лютого 2022 року начальник Іваничівського ВДВС Петренко Р. Ю. виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Вважає, що в державного виконавця не було підстав для винесення вищевказаної постанови, оскільки за положеннями статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» зупиненню підлягали виконавчі провадження, крім, зокрема рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14, відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, підпадає під інші види трудових виплат, що дає підстави для висновку, що таке відшкодування відноситься до виплат, які належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. Зупинення вчинення виконавчих дій порушує основоположні права особи на виконання судового рішення та відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 02 травня 2022 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що Закон України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» ввів тимчасовий мораторій на примусове виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, за винятком рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. В даному випадку державний виконавець правомірно зупинив виконавче провадження, оскільки рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 було видано виконавчий лист № 336/9595/14, стосується відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза О. В. залишено без задоволення, а ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 02 травня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14, оскільки у вказаній справі вирішувалося питання щодо повороту виконання рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, та надавалося тлумачення іншим нормам законодавства. Так, формулюючи висновок про те, що моральна шкода, завдана трудовим каліцтвом, є виплатою, яка випливає з трудових правовідносин, а тому згідно з частиною другою статті 382 Цивільно-процесуального кодексу України 1963 року не допускається поворот виконання рішення, Верховний Суд керувався змістом саме цієї норми, яка передбачала, що у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що виникають з трудових правовідносин, поворот виконання рішення не допускається незалежно від того, в якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або завідомо неправдивих відомостях позивача; тобто в цій нормі законодавець застосував поняття «інших виплат, що виникають з трудових правовідносин». Однак зміст статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» є дещо іншим. Визначаючи перелік виплат, виконавчі провадження щодо яких не підлягають зупиненню, законодавець конкретизував перелік виплат, що виникають з трудових правовідносин, та виокремив серед іншого виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, при цьому не відніс до зазначеного переліку відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом. Що стосується поняття інших виплат (компенсацій), які належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, то відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, хоч і є виплатою, але не охоплюється поняттям компенсації в розумінні норм трудового законодавства, в тому числі статей 72, 83 та норм глави VІІІ «Гарантії та компенсації» Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, оскаржувана постанова державного виконавця не порушує конституційну вимогу щодо обов`язковості судових рішень, оскільки не припиняє взагалі виконання рішення суду, а лише призупиняє його виконання на строк, встановлений законом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 02 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 .

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що оскаржувана постанова про зупинення виконавчого провадження порушує конституційну вимогу про обов`язковість судових рішень. В суб`єкта оскарження не було підстав для винесення вищевказаної постанови, оскільки за положеннями статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» зупиненню підлягали виконавчі провадження, крім, зокрема рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14, відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, підпадає під інші види трудових виплат, що дає підстави для висновку про те, що таке відшкодування відноситься до виплат, які належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Нововолинського міського суду Волинської області.

16 серпня 2022 року матеріали справи № 165/1292/21 в електронному вигляді надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 05 січня 2022 року Нововолинським міським судом Волинської області видано виконавчий лист № 165/1292/21 про стягнення з ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, на підставі якого Іваничівським ВДВС було відкрито виконавче провадження № 68385536.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Шахта №9 «Нововолинська» є вугледобувним підприємством.

Постановою начальника Іваничівського ВДВС Петренко Р. Ю. від 09 лютого 2022 року було зупинено вчинення виконавчих дій у вищевказаному виконавчому провадженні № 68385536 згідно з пунктом 14 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - у зв`язку наявністю підстав, передбачених статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств».

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатися ініціюванням виконавчих процедур.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України в зазначеному рішенні також наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі наявності підстав, передбачених статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» тимчасово, до 01 січня 2024 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_1 було видано виконавчий лист № 336/9595/14, стосується відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, тоді як за положеннями статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» примусове виконання рішення щодо державних вугледобувних підприємств допускається лише у випадку присудження судом відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що в даному випадку державний виконавець зупинив виконавче провадження у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».

Аргументи касаційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, підпадає під інші види трудових виплат, що дає підстави для висновку про віднесення такого виду відшкодування до виплат, які належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18) вказано, що поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення. Виняток становлять лише випадки, передбачені статтею 382 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року), а саме у разі скасування у зв`язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача. Аналіз частини першої статті 382 ЦПК України 2004 рокудає можливість дійти висновку, що поворот виконання не допускається, якщо відповідні правовідносини сторін характеризуються одночасною наявністю таких ознак: 1) виконане рішення постановлене за позовом про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи. При цьому мається на увазі як матеріальна, так і моральна шкода; 2) виконане рішення скасоване у зв`язку з нововиявленими обставинами. Тобто у разі скасування такого рішення в іншому порядку (наприклад, судом касаційної інстанції в порядку касаційного оскарження) поворот виконання допускається; 3) виконане рішення не було обґрунтовано на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. За відсутності хоча б однієї з вказаних ознак обмеження повороту виконання не діє. Положення частини другої статті 382 ЦПК України 2004 року встановлюють обмеження повороту виконання виключно щодо судових рішень, постановлених в одній з таких категорій справ: про стягнення аліментів; про стягнення заробітної плати; про стягнення інших, крім заробітної плати, виплат, що випливають з трудових правовідносин. Порядок, у якому було скасовано відповідні рішення у таких категоріях справ, значення не має. У взаємному співвідношенні норма частини першої статті 382 ЦПК України 2004 року є спеціальною щодо норми частини другої статті 382 ЦПК України 2004 року. Відтак, поворот виконання судового рішення про стягнення матеріальної чи моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи здійснюється на загальних підставах з обмеженнями, визначеними частиною першою, а не частиною другою статті 382 ЦПК України 2004 року. Суди вірно відмовили у задоволенні заяви про поворот виконання рішення суду, але при цьому не врахували, що у цій справі застосуванню підлягала частина друга, а не частина перша, статті 382 ЦПК України 2004 року, згідно з якою у справах про стягнення інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача. При цьому під виплатою слід розуміти не тільки форми оплати праці у вигляді заробітної плати та інших видів трудових виплат, а і інші трудові виплати, віднесені до обов`язку роботодавця. Так, рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 03 березня 2015 року, яким у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено і яке після скасування протилежних рішень судів апеляційної та касаційної інстанції про задоволення позову та його виконання, Верховним Судом України залишено без змін, мотивовано посиланням на норми КЗпП України, а саме статті 139, 159, 237-1 (трудові правовідносини). Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, у справах щодо стягнення моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, поворот виконання рішення суду не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення.

Разом з тим, на відміну від справи, яка переглядається, у справі № 336/9595/14 вирішувалося питання щодо повороту виконання рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, та надавалося тлумачення іншим нормам законодавства.

Так, роблячи висновок про те, що моральна шкода, завдана трудовим каліцтвом, є виплатою, що випливає з трудових правовідносин, а тому згідно з частиною другою статті 382 ЦПК України 2004 року не допускається поворот виконання рішення про таку виплату, Верховний Суд керувався змістом саме цієї норми, яка передбачала, що у справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання рішення не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або завідомо неправдивих відомостях позивача; тобто в цій нормі законодавець застосовав поняття «інших виплат, що випливають з трудових правовідносин».

Водночас зміст статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» є дещо іншим. Зокрема, виокремлюючи виплати, виконавчі провадження щодо яких не підлягають зупиненню, законодавець конкретизував їх перелік, та виділив серед іншого: виплату заробітної плати; вихідної допомоги; інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами; відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, при цьому не відніс до вказаного переліку відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої каліцтвом.

Що стосується поняття інших виплат (компенсацій), то відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом, хоч і випливає з трудових правовідносин, однак не охоплюється поняттям компенсації в розумінні норм трудового законодавства, в тому числі статей 72, 83 та норм глави VІІІ «Гарантії та компенсації» КЗпП України, про що правильно вказав апеляційний суд.

За іншого тлумачення статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» виокремлення в цій правовій нормі серед інших виплат, виконавчі провадження щодо яких не підлягають зупиненню, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, не мало б правового сенсу (за умови, що відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, охоплюється, як вважає заявник, іншими виплатами (компенсаціями), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами).

Оскаржувана постанова державного виконавця не порушує конституційну вимогу щодо обов`язковості судових рішень, оскільки не припиняє взагалі виконання рішення суду, а лише призупиняє його виконання на строк, встановлений законом.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданій постанові суду касаційної інстанції, на яку послався представник заявника, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справі № 336/9595/14.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича залишити без задоволення.

Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 02 травня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук