Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 165/3472/21

провадження № 61-441св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 листопада 2021 року у складі судді Василюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, посилаючись на те, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Наразі вона перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 , разом з ними проживають її діти: син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після припинення ведення спільного господарства ОСОБА_2 продовжує здійснювати стосовно неї та її старшої дочки ОСОБА_7 психологічне насильство, яке проявляється у постійних словесних образах, нецензурній лайці, приниженні, погрозах фізичною розправою, залякуванні тощо. На підставі її заяв заінтересована особа неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Крім того, рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 червня 2020 року щодо ОСОБА_2 вже видавався обмежувальний припис, однак його дія закінчилася. Вона переконана, що існує реальна загроза продовження домашнього насильства стосовно неї і дітей з боку заінтересованої особи та існують ризики настання більш тяжких наслідків для їх психічного, а можливо й фізичного здоров`я. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила видати щодо ОСОБА_2 обмежувальний припис на строк шість місяців з покладенням на нього таких обов`язків: заборонити ОСОБА_2 перебувати з нею за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вести телефонні переговори з нею, контактувати через інші засоби зв`язку та третіх осіб; обмежити спілкування ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 метрів до місця її проживання, роботи та інших місць частого відвідування постраждалої особи.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 02 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 терміном на 6 (шість) місяців з дня ухвалення цього рішення. Встановлено такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладено на нього такі обов`язки: 1) заборонено наближатися ближче ніж на 100 (сто) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) заборонено перебувати в місці проживання (перебування) потерпілих за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_1 та малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 3) заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; 4) обмежено спілкування з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 надала належні та допустимі докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 щодо неї та їх малолітнього сина ОСОБА_4 психологічного насильства, що є підставою для видачі обмежувального припису. Разом з тимрешта заявлених вимог не підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо дочки заявника - ОСОБА_7 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тертичного Ю. В. задоволено частково. Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 листопада 2021 року змінено, виключено з абзацу третього резолютивної частини рішення: з пункту другого слова: «та малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » та пункт четвертий. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_4 вчиняє дії, які в розумінні вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» свідчать про наявність психологічного насильства стосовно заявника. Разом з тим матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_4 насильства щодо малолітнього сина, а тому місцевий суд безпідставно обмежив батька в реалізації своїх прав стосовно дитини.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 листопада 2021 року повністю, а постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року - в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, від 14 січня 2019 року у справі № 539/132/18, від 30 травня 2019 року у справі № 159/5880/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/26496/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). На момент розгляду справи про видачу обмежувального припису він вже не перебував на профілактичному обліку як кривдник. Сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) не підтверджує факт вчинення ним насильства, що є необхідною умовою застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Крім цього, ОСОБА_2 зазначив, що місцевий суд не повідомив його завчасно про розгляд справи 02 листопада 2021 року (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Нововолинського міського суду Волинської області.

07 квітня 2022 року справа № 165/3472/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, який спрямований на забезпечення безпеки дітей заявника, не оскаржуються, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

09 січня 2021 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_5 , у зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

Малолітній ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

З приводу участі у вихованні сина між заявником та заінтересованою особою постійно виникають конфлікти.

Рішенням Виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 05 травня 2020 року № 127 було визначено спосіб участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_4 , а саме один тиждень через тиждень (з правом ночівлі) за місцем проживання батька.

Рішенням Виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 18 березня 2021 року № 105 визначено ОСОБА_2 інший спосіб участі у вихованні дитини: щотижня кожного понеділка та середи з 17 по 20 год.; субота, неділя з 10 по 20 год. через тиждень; щорічно у літній період (червень-серпень) протягом не більше 14 календарних днів підряд з обов`язковим попереднім повідомленням ОСОБА_1 не менше як за 10 календарних днів; день народження ОСОБА_2 та дні народження близьких родичів ОСОБА_2 до 22 год. з обов`язковим попереднім повідомленням ОСОБА_1 не менше як за 5 календарних днів.

Судами також встановлено, що рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 червня 2020 року було видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 терміном на 6 (шість) місяців, яким йому заборонено наближатися ближче ніж на 100 метрів до ОСОБА_1 , її дочки ОСОБА_7 , а також - в будь-який спосіб контактувати із заявником.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 10 липня 2020 року у справі № 165/931/20 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування) Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Потерпіла особа - ОСОБА_1 .

Протягом 2020-2021 років ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами з приводу вчинення щодо неї ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства. На підставі цих звернень працівниками поліції було розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за № 12021035520000687, № 12020035050000055, № 12021035520000058, № 12021035520000336.

Повідомленням в. о. начальника Відділення поліції № 1 (місто Нововолинськ) від 23 березня 2021 року № 1139/52/1/02-21 підтверджується, що ОСОБА_2 перебуває в поліції на профілактичному обліку як кривдник.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Частково задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд дійшли висновку про наявність підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , оскільки наведені заявником обставини містять ознаки застосування відносно неї заінтересованою особою психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

В постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 14 січня 2019 року у справі № 539/132/18 (провадження № 61-22098св18), від 30 травня 2019 року у справі № 159/5880/18 (провадження № 61-5273св19), від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/26496/18 (провадження № 61-8819св19), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19), від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 (провадження № 61-15016св19), від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19 (провадження № 61-13080св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19 (провадження № 61-1585св20), від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20), на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 756/2072/18: видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявника та малолітніх дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому. Натомість судами встановлено наявність між батьками спору про визначення місця проживання дітей та порядку участі у їх вихованні, що не може розцінюватись як насильство в сім`ї;

- у справі № 539/132/18: заінтересована особа у жодному разі не є кривдником щодо своєї малолітньої дитини, жодного насильства у будь-якій формі вона не мала наміру вчиняти та не створює ризиків для шкоди її здоров`ю. Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяви за відсутністю доказів, що малолітня донька є особою, яка зазнала домашнього насильства у формі психологічного тиску зі сторони матері чи загрози вчинення такого психологічного тиску;

- у справі № 159/5880/18: під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Оскільки у справі, яка переглядається, судами не встановлено випадків домашнього насильства стосовно заявника, а також ризиків настання насильства у майбутньому, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Також суди правильно відхилили як доводи вчинення заінтересованою особою насильства щодо заявника, оскільки наявність кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за зверненням заявника, не є доказом вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;

- у справах № 640/23804/18, № 756/11732/18, № 755/5273/19, № 336/5627/19, № 635/4854/19-ц, № 761/49109/19: сам факт звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

- у справі № 760/26496/18: встановивши відсутність даних про те, що до заявника зі сторони заінтересованих осіб вчинялося домашнє насильство, суди дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави для застосування обмежувального припису щодо заінтересованих осіб у вигляді тимчасового обмеження у праві користування будинком, співвласником якого є заявник. Доводи касаційної скарги про наявність домашнього насильства, яке триває з 2011 року є безпідставними, оскільки проведеними правоохоронними органами перевірками не встановлено в діях заінтересованих осіб ознак кримінального чи адміністративного правопорушення, а факт проведення з ними правоохоронцями профілактичної бесіди не може свідчити про систематичне насильство. Вказані обставини були предметом дослідження судів та їм надано належну правову оцінку;

- у справі № 545/744/19: встановивши, що у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою фізичного, психологічного або економічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Сам факт звернення до суду, наявність рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2019 року, в якому, зокрема, встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті, свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

- у справі № 753/8626/19: правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт неодноразового звернення заявника до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Оскільки заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні вказаного Закону, а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявника та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник у касаційній скарзі, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що саме по собі звернення ОСОБА_1 до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 відносно заявника насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

При цьому у справі, яка переглядається, посилаючись на наявність постанови Нововолинського міського суду Волинської області від 10 липня 2020 року, якою ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, суди не врахували, що вказане правопорушення мало місце 17 лютого 2020 року та стосувалося невиконання заінтересованою особою встановленого щодо нього Нововолинським відділом поліції Володимир-Волинського Відділення поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області термінового заборонного припису (порушення заборони в будь-який спосіб контактувати з ОСОБА_1 ), тобто згадане правопорушення було вчинене ще до ухвалення Нововолинським міським судом Волинської області рішення від 22 червня 2020 року, яким було видано обмежувальний приписстосовно ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після видачі судом обмежувального припису ОСОБА_2 продовжував вчиняти стосовно неї домашнє насильство, у зв`язку з чим існують обґрунтовані ризики подальшого застосування заінтересованою особою насильства у будь-якому його прояві, що є її процесуальним обов`язком у силу положень статей 12 81 ЦПК України.

Таким чином, надані ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених вимог докази не вказують безумовно на вчиненняОСОБА_2 домашнього насильства стосовно неї, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявника, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

З огляду на викладене, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Разом з тим, посилання ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції не повідомив його завчасно про розгляд справи 02 листопада 2021 року, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи довідкою та розписками, згідно з якими через перебування головуючого судді в нарадчій кімнаті судове засідання, призначене на 29 жовтня 2021 року, не відбулося, у зв`язку з чим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були повідомлені про розгляд справи 02 листопада 2021 рокупід розписку (а. с. 40-42). Отже, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованою.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в частині вирішення заяви про видачу обмежувального припису, спрямованого на забезпечення безпеки ОСОБА_1 , встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 02 листопада 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в частині задоволення заяви про видачу обмежувального припису, спрямованого на забезпечення безпеки ОСОБА_1 із встановленням відповідних заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов`язків, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук