ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року
м. Київ
справа № 169/521/16-а
адміністративне провадження № К/9901/45353/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Бучик А.Ю.,
суддів Мороз Л.Л., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Турійського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року (суддя Тітівалов Р. К.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року (колегія суддів: Нос С. П., Кухтей Р. В., Яворський І. О.) у справі за позовом керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах неповнолітньої дитини-сироти ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2016 року керівник Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах неповнолітньої дитини-сироти ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправною бездіяльності Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку та зобов`язання Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» в розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку - 9186 грн.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що неповнолітній ОСОБА_1 є дитиною-сиротою, у 2016 році закінчив 11 клас Турійської ЗОШ І-ІІІ ступенів, у зв`язку з чим він має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, однак відповідач протиправно не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу неповнолітньому ОСОБА_1 .
Постановою Турійського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львіського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області щодо невиплати випускнику навчального закладу дитині-сироті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Зобов`язано відділ освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для дітей віком від 6 до 18 років з урахуванням положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що судами не надано належної правової оцінки тому факту, що законодавством не передбачено надання одноразової грошової допомоги дітям - сиротам при закінченні ними 11 класу загальноосвітнього навчального закладу при не перебуванні у ньому на повному державному утриманні.
Від ОСОБА_2 - піклувальниці ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона вказала, що заперечує проти касаційної скарги та просить залишити судові рішення в силі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що неповнолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку зі смертю батьків надано статус дитини-сироти з 01 липня 2015 року. Піклувальником неповнолітнього призначено ОСОБА_2 .
У 2016 році ОСОБА_1 закінчив 11 клас Турійської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
З 01 вересня 2016 року зарахований до Луцького національного технічного університету і навчається на першому курсі машинобудівного факультету денної форми навчання за державним замовленням.
Також встановлено, що неповнолітньому ОСОБА_1 , як випускнику навчального закладу. одноразова грошова допомога не виплачувалася.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушених прав останнього.
Частково задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що неповнолітній ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для дітей віком від 6 до 18 років.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до положень статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Так, 02.02.2005 набрав чинності Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005р. №2342-IV (далі - Закон №2342-IV), який визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень цього Закону, Закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом статті 3 Закону №2342-IV одним із основних принципів державної політики в частині соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є захист майнових, житлових та інших прав і інтересів таких дітей, а також забезпечення соціально-правових гарантій.
Статтею 4 Закону №2342-IV передбачено, що Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа встановлюються незалежно від того, де така дитина або особа перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №2342-IV держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа.
За такого правового регулювання, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування незалежно від форми їх утримання та виховання гарантовано перебувають на повному державному утриманні.
Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 , як випускник ЗОШ І-ІІІ ступенів смт. Турійськ, не перебував на повному державному утриманні, суперечать закріпленим на законодавчому рівні соціально-правовим гарантіям особи зі статусом дитини, позбавленої батьківського піклування, і не можуть бути підставою для відмови у виплаті такій дитині передбаченої законом грошової допомоги.
За правилами частини 3 статті 4 Закону №2342-IV державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються, серед іншого, щодо мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу.
Відповідно до частини 7 статті 8 цього Закону випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Оскільки Закон не конкретизує, який саме навчальний заклад має закінчити дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування, то, за змістом наведеної норми, право на отримання грошової допомоги мають усі випускники навчальних закладів (в т.ч. не інтернатного типу) з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 у 2016 році закінчив 11 класів ЗОШ І-ІІІ ступенів смт. Турійськ та набув статус випускника навчального закладу.
Так, ОСОБА_1 не навчався у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а формою його влаштування як дитини, позбавленої батьківського піклування, було призначення піклувальником ОСОБА_2 .
Водночас, ОСОБА_1 , у 2016 році набус статус випускника навчального закладу, в зв`язку з чим має право на отримання передбаченої частиною 7 статті 8 Закону №2342-IV одноразової грошової допомоги, виплату якої здійснює відповідач, як установа, яка наділена бюджетними повноваженнями щодо розпорядження коштами навчального закладу, випускником якого є позивач.
Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постанові від 05 червня 2019 року у справі №158/1684/16-а.
Суд також враховує, що відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Не дають підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій також інші, зазначені у касаційній скарзі, аргументи відповідача, позаяк вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів судів.
Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі "Проніна проти України" зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов`язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст.ст. 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відділу освіти, молоді та спорту Турійської районної державної адміністрації Волинської області залишити без задоволення.
Постанову Турійського районного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
Л.В. Тацій