Постанова

Іменем України

14 березня 2023 року

м. Київ

справа № 171/2164/17

провадження № 61-2666св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Грушівська сільська рада Апостолівського району Дніпропетровської області,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрістек Груп»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Грушівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрістек Груп», про визнання незаконним рішення щодо передачі земельної ділянки у власність

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Касьяна Миколи Степановича на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року у складі судді Семенової Н. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним та скасувати рішення Ленінської сільської ради від 10 липня 2015 року № 367/37-VI про затвердження ОСОБА_2 проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , площею 0,20 га, та надання у власність вказаної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що в 2016 році вона звернулася до Ленінської (перейменовано на Грушівську) сільської ради із заявою щодо надання дозволу на відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1 . Сільська рада відмовила їй у наданні дозволу на відведення у власність земельної ділянки з посиланням на те, що земельна ділянка відведена ОСОБА_2 .

Позивачка з`ясувала, що згідно з документами, наданими відділом Держгеокадастру в Апостолівському районі Дніпропетровської області, ОСОБА_2 подав на затвердження сільській раді в складі проєкту землеустрою акт визначення меж земельної ділянки та акт приймання передачі межових знаків на зберігання - завідомо підроблені документи, про що вона подала заяву про вчинення кримінального правопорушення. Станом на час подання позову досудове розслідування триває.

Вважає, що під час прийняття рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 посадові особи сільської ради належним чином не перевірили наданих документів, зокрема не перевірили факт відсутності погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами. У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 30 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є недоведеними, оскільки позивачка не надала доказів на підтвердження того, що оскаржуване рішення про надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 порушує її право чи інтерес, а також позивачка не довела, що вона має будь-яке право чи будь-який охоронюваний законом інтерес щодо спірної земельної ділянки.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу Касьяна М. С. як представника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Касьян М. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що під час прийняття спірного рішення сільська рада не перевірила належним чином проєкт землеустрою, що був поданий ОСОБА_2 , внаслідок чого прийняла незаконне рішення.

У травні 2022 року Грушівська сільська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначила, що позивачка не довела порушення її прав оспорюваним рішенням сільської ради.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 травня 2022 року справа № 171/2164/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року зупинено провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року поновлено провадження у справі.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Ленінської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком відділу Держземагентства в Апостолівському районі Дніпропетровської області погоджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,20 га на АДРЕСА_1 .

02 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінської сільської ради із заявою про затвердження зазначеного проєкту землеустрою.

Рішенням Ленінської сільської ради від 10 липня 2015 року № 367/37-VI ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 , площею 0,20 га та надано у власність зазначену земельну ділянку.

04 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Грушівської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 , загальною площею 0,20 га.

Згідно з протоколом засідання земельної комісії Грушівської сільської ради від 28 вересня 2016 року, зокрема, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або не визнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила про порушення її прав унаслідок передання сільською радою у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,20 га, яку сільська рада відмовилася надати їй у власність.

Тобто у спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність факту порушення прав ОСОБА_1 оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не надала доказів того, що це оспорюване рішення сільської ради порушує її права чи інтереси. Крім того, позивачка не довела, що вона має будь-яке право чи будь-який охоронюваний законом інтерес щодо спірної земельної ділянки.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачка не довела факту того, що при переданні у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки були порушені її права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, де зазначено, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність, - не заслуговують на увагу, оскільки у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), зазначено, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Касьяна Миколи Степановича залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов