№ 172/313/21 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 172/313/21

провадження № 61-8574св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - фермерське господарство «Росток 2020»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Росток 2020» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року фермерське господарство «Росток 2022» (далі - ФГ «Росток 2020») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ФГ «Росток 2020» заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 2 543 305,51 грн.

Позовна заява ФГ «Росток 2020» мотивована тим, що в період 2016-2017 років селянське фермерське господарство «Росток» (далі - СФГ «Росток»), назву якого змінено на ФГ «Росток 2020», на прохання ОСОБА_1 надавало йому кошти в борг на підставі договорів позики, а саме: від 05 лютого 2016 року № 02/2016-2 грошові кошти у розмірі 2 100 000,00 грн, які відповідно до пункту 4.1 цього договору він зобов`язався повернути до 05 лютого 2019 року; від 17 лютого 2017 року № 02/2017-2 грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн, які згідно з пунктом 4.1 цього договору він зобов`язався повернути до 17 лютого 2020 року; від 16 березня 2017 року № 03/2017-6 грошові кошти у розмірі 639 572,38 грн, які відповідно до пункту 4.1 цього договору він зобов`язався повернути до 16 березня 2020 року; від 06 вересня 2017 року № 09/2017-10 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн, які згідно з пунктом 4.1 цього договору він зобов`язався повернути до 06 вересня 2020 року.

Однак, зазначені умови договорів позики ОСОБА_1 належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 2 237 672,38 грн, яка підлягає поверненню.

Крім того, оскільки ОСОБА_1 прострочив виконання свого грошового зобов`язання, на вимогу кредитора він зобов`язаний сплатити 3 відсотки річних від простроченої суми заборгованості та борг з урахуванням індексу інфляції.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року, ухваленим у складі судді Битяка І. Г., позов ФГ «Росток 2020» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Росток 2020» заборгованість за договорами позики на загальну суму 2 543 305,51 грн, а саме:

- за договором позики від 05 лютого 2016 року № 02/2016-2 суму основного боргу в розмірі 1 098 100,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 119 583,09 грн, три відсотки річних від суми основного боргу в розмірі 71 391,54 грн;

- за договором позики від 17 лютого 2017 року № 02/2017-2 суму основного боргу в розмірі 400 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 30 120,00 грн, три відсотки річних від суми основного боргу в розмірі 13 615,18 грн;

- за договором позики від 16 березня 2017 року № 03/2017-6 суму основного боргу в розмірі 639 572,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 42 723,41 грн, три відсотки річних від суми основного боргу в розмірі 20 301,85 грн;

- за договором позики від 06 вересня 2017 року № 09/2017-10 суму основного боргу в розмірі 100 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 150,00 грн, три відсотки річних від суми основного боргу в розмірі 1 748,06 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Росток 2020» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 39 149,58 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що наявності достатніх підстав для стягнення заборгованості, оскільки ОСОБА_1 , отримані у позику грошові кошти у строк встановлений договорами позики не повернув.

У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко В. А. звернулася до суду із заявою про скасування заочного рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року.

Відповідно до розпорядження виконуючого обов`язки голови Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2021 року цивільну справу № 172/313/21 (2-п/172/6/21) за заявою ОСОБА_1 про скасування заочного рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року передано на розгляд до Покровського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року, визнавши причину пропуску строку поважною.

Прийнято заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко В. А. про скасування заочного рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року у справі № 172/313/21 за позовом ФГ «Росток 2020» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики. Призначено заяву до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2021 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко В. А. про скасування заочного рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року відмовлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ФГ «Росток 2020».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням, оформленим протоколом загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року № 5, членами СФГ «Росток» прийнято рішення про анулювання (пробачення) СФГ «Росток» боргу за договорами позики, укладеними між СФГ «Росток» та його членами, шляхом підписання додаткових угод до договорів позики.

Відповідно до додаткових угод укладених між СФГ «Росток» та ОСОБА_1 від 25 жовтня 2019 року: № 1 до договору позики № 02/2016-2 від 05 лютого 2016 року; № 1 до договору позики № 02/2017-2 від 17 лютого 2017 року; № 1 до договору позики № 03/2017-6 від 16 березня 2017 року; № 1 до договору позики № 09/2017-10 від 06 вересня 2017 року, сторони, керуючись статтею 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та протоколом № 5 загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року дійшли згоди про припинення зобов`язань позичальника ОСОБА_1 перед СФГ «Росток» шляхом прощення неповерненої частини позики. Сторони також дійшли згоди, що відповідні договори позики вважаються розірваними з дати підписання цих додаткових угод. Зазначені додаткові угоди до договорів позики підписані уповноваженою особою - головою СФГ «Росток» ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 . Зазначені додаткові угоди до договорів позики є чинними та їх недійсність у судовому чи іншому порядку не визнавалась, тому відсутні підстави для задоволення позову ФГ «Росток 2020» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 543 305,51 грн за договорами позики, які припиненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2023 року ФГ «Росток 2020» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просило суд скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ФГ «Росток 2020» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) прийняв у ОСОБА_1 додаткові докази, які не було долучено до матеріалів справи під час її розгляду в суді першої інстанції. Крім того, ці докази, зокрема рішення, оформлене протоколом загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року № 5, та додаткові угоди до договорів позики, є неналежними доказами, оскільки їх оригінали так і не було надано суду для огляду.

Також, суд апеляційної інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги висновок експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22, відповідно до якого на протоколі загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року № 5, та додаткових угодах до договорів позики не міститься печатка СФГ «Росток», яка знищена згідно з актом від 17 квітня 2020 року, а зображення печатки виготовлені на друкуючому пристрої (копіювальному апараті) з електрографічним (лазерним) способом друку, тобто по типу фотошопу.

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) та у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 924/70/18, від 18 березня 2020 року у справі № 927/986/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 569/22588/18 (провадження № 61-17986св19), від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, від 16 березня 2023 року у справі № 910/8155/20, а також посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема, не дослідження зібраних у справі доказів; необґрунтовано відхилення клопотання про витребування дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Андрієнко В. А., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року поновлено ФГ «Росток 2020» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договорів позики укладених між СФГ «Росток» та ОСОБА_1 :

- від 05 лютого 2016 року № 02/2016-2 з оговорених у договорі 2 400 000,00 грн, ОСОБА_1 надано безпроцентну позику в розмірі 2 100 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 05 лютого 2016 року № 26 та від 12 лютого 2016 року № 48, з терміном надання позики строком на 3 роки, з моменту підписання цього договору, тобто до 05 лютого 2019 року;

- від 17 лютого 2017 року № 02/2017-2 ОСОБА_1 надано безпроцентну позику в розмірі 400 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 17 лютого 2017 року № 37, з терміном надання позики строком на 3 роки, з моменту підписання цього договору, тобто до 17 лютого 2020 року;

- від 16 березня 2017 року № 03/2017-6 з оговорених у договорі 640 000,00 грн, ОСОБА_1 надано безпроцентну позику в розмірі 639 572,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 16 березня 2017 року № 110 та видатковим касовим ордером від 10 травня 2017 року, з терміном надання позики строком на 3 роки, з моменту підписання цього договору, тобто до 16 березня 2020 року;

- від 06 вересня 2017 року № 09/2017-10 ОСОБА_1 надано безпроцентну позику в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07 вересня 2017 року № 334, з терміном надання позики строком на 3 роки, з моменту підписання цього договору, тобто до 06 вересня 2020 року.

Відповідно до пунктів зазначених договорів позики після закінчення терміну, зазначеного в пункті 4.1 цих договорів, позичальник зобов`язується протягом 3 робочих днів повернути суму позики у визначеному порядку готівкою.

Згідно з розрахунку заборгованості позичальник станом на 06 квітня 2021 року має перед позикодавцем заборгованість за вищевказаними договорами позики, а саме: за договором від 05 лютого 2016 року № 02/2016-2 суму основного боргу в розмірі 1 098 100,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 119 583,09 грн, 3 % річних від суми основного боргу в розмірі 71 391,54 грн; за договором від 17 лютого 2017 року № 02/2017-2 суму основного боргу в розмірі 400 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 30 120,00 грн, 3 % річних від суми основного боргу в розмірі 13 615,18 грн; за договором від 16 березня 2017 року № 03/2017-6 суму основного боргу в розмірі 639 572,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 42 723,41 грн, 3 % річних від суми основного боргу в розмірі 20 301,85 грн; за договором від 06 вересня 2017 року № 09/2017-10 суму основного боргу в розмірі 100 000,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 150,00 грн, 3 % річних від суми основного боргу в розмірі 1 748,06 грн.

Рішенням, оформленим протоколом загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року № 5, членами СФГ «Росток» було прийнято рішення про анулювання (пробачення) СФГ «Росток» боргу за договорами позики, укладеними між СФГ «Росток» та його членами, шляхом підписання додаткових угод до договорів позики.

Відповідно до додаткових угод укладених між СФГ «Росток» та ОСОБА_1 від 25 жовтня 2019 року: № 1 до договору позики від 05 лютого 2016 року № 02/2016-2; № 1 до договору позики від 17 лютого 2017 року № 02/2017-2; № 1 до договору позики від 16 березня 2017 року № 03/2017-6; № 1 до договору позики від 06 вересня 2017 року № 09/2017-10, сторони, керуючись статтею 605 ЦК України та протоколом № 5 загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року дійшли згоди про припинення зобов`язань позичальника ОСОБА_1 перед СФГ «Росток» шляхом прощення неповерненої частини позики.

Сторони також дійшли згоди, що відповідні договори позики вважаються розірваними з дати підписання цих додаткових угод. Зазначені додаткові угоди до договорів позики підписані уповноваженою особою - головою СФГ «Росток» ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ФГ «Росток 2020» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Частиною першою статті 604 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Таке прощення є безумовним одностороннім правочином.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що рішенням, оформленим протоколом загальних зборів членів СФГ «Росток» від 25 жовтня 2019 року № 5, членами СФГ «Росток» було прийнято рішення про анулювання (пробачення) СФГ «Росток» боргу за договорами позики, укладеними між СФГ «Росток» та його членами, шляхом підписання додаткових угод до договорів позики.

Крім того, зазначені додаткові угоди до договорів позики є чинними та їх недійсність у судовому чи іншому порядку не визнавалась.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки між сторонами укладено додаткові угоди до договорів позики про припинення зобов`язань позичальника ОСОБА_1 перед СФГ «Росток» шляхом прощення неповерненої частини позики.

Колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого неприйняття судом апеляційної інстанції висновку експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22, з огляду на таке.

У пунктах 65-68 постанови Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що «висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.

Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду».

Отже, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що висновок експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновок суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі ФГ «Росток 2020» міститься клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання фермерського господарства «Росток 2020» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу фермерського господарства «Росток 2020» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець