Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 173/2312/18

провадження № 61-7088св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Верхньодніпровський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (місто Дніпро),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народився син ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження запис про батька внесено на підставі статті 135 СК України, оскільки вона на час народження дитини не перебувала у зареєстрованому шлюбі і була відсутня спільна заява про визнання батьківства. Батьком дитини зазначений ОСОБА_4 .

Вказувала, що на час народження сина вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, проживали разом однією сім`єю й останній фактично визнавав себе батьком дитини.

Посилаючись на те, що на теперішній час ОСОБА_2 відмовляється визнавати себе батьком її сина, просила суд:

- визнати ОСОБА_2 батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини в сумі 5 000,00 грн, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня подачі позову і до повноліття дитини;

- стягнути з ОСОБА_2 аліменти за попередній період з 12 вересня 2017 року до 18 вересня 2018 року на утримання сина в сумі 61 166,67 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі 3 000,00 грн, з наступною щорічною індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи стягнення з 25 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2021 року вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу.

Дійшовши висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання ОСОБА_2 батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , суд першої інстанції врахував усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Також суд вважав, що наявні підстави для стягнення аліментів, оскільки відповідач у добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на утримання дитини.

Вирішуючи питання про розмір стягуваних аліментів, суд виходив із того, що відповідач займається підприємницькою діяльністю, здійснює транспортні перевезення, в тому числі і за кордон, відповідно має прибуток та можливість сплачувати аліменти. Суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина в твердій грошовій сумі 3 000,00 грн із наступною щорічною індексацією відповідно до закону, зазначивши, що стягнення аліментів в даній сумі буде необхідним та достатнім для гармонійного розвитку дитини даного віку та не буде обтяжливим для батька дитини.

Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів за попередній період.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2021 року змінено в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі зменшивши їх розмір з 3 000,00 грн до 1 310,00 грн щомісячно з наступною щорічною індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Додаткове рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2021 року залишено без змін.

Зменшуючи розмір стягнутих аліментів з відповідача на користь позивача, апеляційний суд виходив із відсутності доказів на підтвердження працевлаштування відповідача або ж отримання ним будь-яких доходів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_6 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 червня 2022 року в справі № 175/1713/20, від 07 квітня 2021 року в справі № 755/17900/18, від 19 серпня 2020 року в справі № 2-13112/10, від 21 квітня 2021 року в справі № 2-3897/10, від 13 квітня 2021 року в справі № 308/4214/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 310/1881/20, від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення вимоги про стягнення аліментів, в іншій частині не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні заяви.

Призначення аліментів у розмірі меншому, ніж фактичний розмір прожиткового мінімуму, для дитини відповідного віку створює соціальне напруження в державі та порушує права незахищених верств населення, а саме дітей.

Суд апеляційної інстанції обмежився лише встановленням рівня доходу платника аліментів, не враховуючи розмір аліментів, який має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та не врахував, що належних доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі не надано.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційні скарги не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року.

Відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 173/2312/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Верхньодніпровський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (місто Дніпро), про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу № 173/2312/18 призначено до судового розгляду.

Обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте не надає матеріальної допомоги на утримання неповнолітнього сина, який проживає з матір`ю ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача аліменти на неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі позову і до повноліття дитини.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 червня 2022 року в справі № 175/1713/20, від 07 квітня 2021 року в справі № 755/17900/18, від 19 серпня 2020 року в справі № 2-13112/10, від 21 квітня 2021 року в справі № 2-3897/10, від 13 квітня 2021 року в справі № 308/4214/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 310/1881/20, від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з частинами першою, другою статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 523/2927/18 (провадження № 61-13820св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) зазначено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Тобто, визначення способу (в твердій грошовій сумі чи частці) залежить тільки від вибору одержувача аліментів. При цьому для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі не має значення, що, зокрема: платник аліментів одержує заробіток (дохід) повністю або частково в іноземній валюті; або має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі.

Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України).

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції з урахуванням обставин, які підлягають з`ясуванню при визначенні розміру аліментів (зокрема, з урахуванням віку, стану здоров`я, матеріального становища платника аліментів), потреб дитини даного віку, встановивши, що відповідач займається підприємницькою діяльністю, здійснює транспортні перевезення, в тому числі і за кордон, відповідно має прибуток та можливість сплачувати аліменти, з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, обґрунтовано стягнув з відповідача аліменти на неповнолітнього сина в розмірі 3 000,00 грн.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що останній не має можливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Апеляційний суд, не спростувавши встановлені місцевим судом обставини, дійшов висновку про зменшення розміру аліментів, при цьому посилався на відсутність доказів на підтвердження отримання відповідачем будь-яких доходів.

При цьому суд залишив поза увагою інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення, не врахував, що батько зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів із метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку дитини, оскільки він не є непрацездатною особою.

Схожий за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 664/252/19-ц.

Тому постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу частково, постанову апеляційного суду в частині стягнення аліментів скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Керуючись статтями 400 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів скасувати.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов