№ 1740/2115/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 1740/2115/18

адміністративне провадження № К/9901/3837/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №1740/2115/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 (суддя Дорошенко Н.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 (головуючий суддя Іщук Л.П., судді: Обрізко І. М., Онишкевича Т.В.),

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.03.2018 №0033408/5202-1705, яким позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 9571,20грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі №1740/2115/18 за касаційною скаргою позивача.

Ухвалою суду від 14.11.2022 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 15.11.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу на праві власності належить об`єкт нежитлової нерухомості - столярний цех, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 299,1 кв.м.

20.03.2018 Головним управлінням ДФС у Рівненській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №0033408/5202-1705, яким позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік на суму 9571,20грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

В обґрунтування вимог позивач вказував на помилковість нарахування контролюючим органом податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, зважаючи на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до місцевих податків і встановлений рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 16.02.2017 №332, а тому його застосування у податковому періоді - 2017 рік є протиправним.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016 №1791-VIII для органів місцевого самоврядування відсутні законодавчі обмеження щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів та їх елементів, а тому позивач зобов`язаний сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від часу прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів, розрахунок якого здійснено відповідачем обґрунтовано.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що спір у даній справі подібний до спору в справі №808/144/18. Поряд з цим, Верховний Суд ухвалою від 11.12.2018 у справі №825/1496/17 вирішив відступити від висновків щодо незастосування у правовідносинах положень, встановлених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Заявник касаційної скарги вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин принципу правомірності дій платника податків, закріпленого у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 12.3.4 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків або змін до них офіційно оприлюднюються до 15 липня року, що передує бюджетному періоду в якому планується застосування встановлених податків або змін. В іншому випадку відповідні рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Згідно з пунктом 12.5 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевого податку або змін до нього є нормативно-правовим актом, який набирає чинності з урахуванням строків передбачених пунктом 12.3.4. цього Кодексу. Також, позивач зазначає, що судами не надано вмотивованої оцінки по кожному наведеному у позовній заяві та апеляційній скарзі аргументу по справі та мотивів відхилення таких аргументів відповідно до норм законодавства. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким податкове повідомлення-рішення скасувати на суму 7510грн., що перевищує податкові зобов`язання при застосуванні ставки оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки за рішенням Дубровицької міської ради від 27.01.2015 №947 з урахуванням мінімальної заробітної плати 1378грн.

Податковий орган скористався правом заперечити проти доводів і вимог касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі норм діючого податкового законодавства, а отже є законним та не підлягає скасуванню. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 7 Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01.01.2016, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Ухвалюючи рішення у цій справі, судами попередніх інстанцій враховано, що рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 27.01.2015 №947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено на території міста Дубровиці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з додатками 1-3, відповідно до яких встановлено ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - інші будівлі (приміщення) в розмірі 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2015 року, за 1 кв.м. площі об`єкта.

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 04.02.2016 №82 внесено зміни до рішення Дубровицької міської ради Рівненської області від 27.01.2015 №947, визначивши нову ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку - 2 відсотки від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області "Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця" від 14.07.2016 №185 встановлено на території м. Дубровиця податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, підпунктом 1.3. пункту 1 вказаного рішення визначено ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо), які використовуються без отримання прибутку - 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр бази оподаткування.

16.02.2017 Дубровицькою міською радою Рівненської області прийнято рішення №332 "Про внесення змін до рішення міської ради від 14.07.2016 №185 "Про встановлення місцевих податків і зборів на території м.Дубровиця", яким зменшено ставку податку на інші будівлі нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, до 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Суд визнає, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в касаційній скарзі, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Суд враховує, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Поряд з цим, позивач вказує, що Верховний Суд ухвалою від 11.12.2018 у справі №825/1496/17 вирішив відступити від висновків щодо незастосування у правовідносинах положень, встановлених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Як слідує з ухвали у справі №825/1496/17, Суд вважав за необхідне відступити від висновку, який викладено у постанові від 08.05.2018 щодо незастосування у правовідносинах положень, встановлених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №825/1496/17 (провадження №9901/1259/17) на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу.

У вже згадуваній постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 Верховний Суд у складі колегії суддів палати не вважав за необхідне відступати від висновку, який викладено у постанові від 08.05.2018 щодо незастосування у правовідносинах положень, встановлених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Суд вказав, що вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності застосування відповідачем рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого на виконання Закону №909-VІІІ, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству», статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, Суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення.

Разом з тим, як слідує, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №808/144/18. У цій справі Суд надав оцінку доводам учасників справи і висновкам судів та зазначив, що Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. У 2016 році фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об`єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку. Враховуючи наведені положення, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику житлових будинків, що є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов`язання за 2016 рік з урахуванням положень підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.

Також, позивач у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано вмотивованої оцінки по кожному наведеному у позовній заяві аргументу по справі та мотивів відхилення таких аргументів відповідно до норм законодавства, що на думку позивача є однією з підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

У цій справі необхідно врахувати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За вказаних обставин, постановлені у справі оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню.

Відповідно до положень частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2018 у справі №1740/2115/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду