№ 175/1386/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 175/1386/18

провадження № 61-22927св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Дніпровської районної державної адміністрації в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації в Дніпропетровській області, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона з відповідачем перебувала у шлюбі, від якого у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, впродовж останніх років не цікавився їхнім життям, здоров`ям, ніякої участі у вихованні та утриманні дітей не брав, має заборгованість зі сплати аліментів. На засідання комісії з приводу позбавлення його батьківських прав відповідач не надав жодних доказів того, що він приймає участь у вихованні дітей. Крім того, він неодноразово застосовував до дітей насильство психологічного характеру, що негативно вплинуло на моральний стан доньок. З урахуванням наведеного, позивачка вважала, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, тому, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2019 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданий висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх доньок, який є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дітей, систематичність та тривалий, винний, свідомий характер невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, безрезультатність попередньо вжитих до нього заходів для заохочення виконання своїх батьківських обов`язків та безперспективність зміни його поведінки в кращий бік у майбутньому, є підставами для захисту інтересів малолітніх дітей та задоволенню заявлених вимог про позбавлення відповідача батьківських прав щодо його малолітніх доньок, оскільки встановлені обставини є достатніми для виправдання його застосування як крайнього заходу втручання у сімейне життя.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав щодо малолітніх доньок, позивачка не надала. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільних дітей, а також те, що батько дітей проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги надані нею докази на підтвердження заявлених позовних вимог, рішення суду не мотивоване. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів та помилково зазначив, що відповідач сплачує аліменти вчасно, також помилково взяв до уваги довідку про щомісячну заробітну плату відповідача, яка суперечить відомостям, що зазначені у довідці Пенсійного фонду України. Позивачка з дітьми була вимушена виїхати з власного будинку з причин домашнього насильства з боку відповідача до неї та дітей. Діти постійно проживають з нею та на її утриманні. Відповідач не цікавиться ні фізичним, ні духовним розвитком дітей, не бере участі у вихованні, не виконує батьківських обов`язків, не спілкується з дітьми. Також відповідач створює перешкоди у виїзді дітей за межі України на відпочинок та оздоровлення. Проте ці обставини апеляційний суд проігнорував.

У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Бутенко О. О. просив касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Крім того, посилаючись на те, що копію ухвали Верховного Суду від 02 січня 2020 року про відкриття касаційного провадження відповідач отримав лише 31 січня 2020 року, представник відповідача - адвокат Бутенко О. О. просив продовжити строк для подання відзиву.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника відповідача - адвоката Бутенка О. О. про продовження процесуального строку для подачі відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Також у відзиві представник відповідача - адвокат Бутенко О. О. просив стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 7 500 грн за складання відзиву на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від ІНФОРМАЦІЯ_3 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 16 серпня 2003 року між сторонами укладено шлюб, від якого у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2014 року справа № 175/6070/13-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано.

03 вересня 2014 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у розмірі 1/3 частини усіх видів доходу щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 травня 2014 року та до повноліття дітей.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого головою Дніпропетровської районної державної адміністрації, є доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо його дітей з мотивів: ухилення батька дітей від виконання своїх обов`язків, його агресивної поведінки щодо дітей, нецензурної лайки та провокування бійки; встановлення обставин, які стали психологічним стресом для дітей, що призвело до необхідності звернення до психологів та надання професійної допомоги (висновок психолога від 22 травня 2017 року, у якому зазначені рекомендації щодо подальшої роботи з психологом, щадний режим дня, тривалі прогулянки, консультація невролога, психокорекцій на робота зі страхами, корекційна робота спрямована на зниження рівня тривоги, уникнення стресових ситуацій (зокрема, спілкування з біологічним батьком, який лякає дівчат) та висновок психолога від 09 жовтня 2017 року, у якому зазначені рекомендації щодо подальшої роботи з психологом, корекційна робота спрямована на зниження рівня тривоги, уникнення стресових ситуацій (зокрема, спілкування з біологічним батьком, який лякає дітей)).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України)передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Крім того, суд апеляційної інстанції правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вважав недоведеним факт самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У матеріалах справи наявне рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 року справа № 175/5605/14-ц, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми задоволено частково. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про встановлення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми задоволено частково. Усунено перешкоди, складені матір`ю ОСОБА_5 батькові ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено час спілкувань батька ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надавши можливість ОСОБА_2 регулярних побачень та спілкувань з дітьми, а саме: кожної першої та третьої суботи місяця з 15 до 19 год.,ІНФОРМАЦІЯ_3 щорічно з 09 до 15 год. за місцем проживання чи перебування дітей, або в місцях відповідно до віку та розвитку дітей, не порушуючи режиму дня дітей у присутності матері ОСОБА_5 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 року залишено без змін.

Відповідач заявою від 14 грудня 2016 року (вх. № 129) повідомляв голову Дніпровської райдержадміністрації та органу опіки та піклування про те, що ОСОБА_1 відмовляється виконувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2016 року.

Факти неодноразових його звернень безпосередньо до ОСОБА_1 щодо надання йому можливості побачитись з доньками підтверджується неодноразовими повідомленнями, які надсилались із застосуванням засобів поштового зв`язку (т. 1, а. с.130).

ОСОБА_2 заперечував проти позбавлення його батьківських прав, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання.

Апеляційний суд обґрунтовано не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер.

У рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.

Доводи заявника щодо відсутності зацікавленості відповідача у спілкуванні з дітьми були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, а тому окремого аналізу не потребують.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції факту застосування відповідачем до дітей психологічного тиску. Як позивачкою так і судом першої інстанції не наведено конкретних доведених належними доказами випадків навмисного психічного насильства відповідачем щодо дітей, застосування ним недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дитини тощо.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Щодо витрат на правову допомогу

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами другою, третьою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12 46 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд, вирішуючи питання про відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про надання правової допомоги від 05 червня 2018 року № 19-рд/207.1/2018, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро Бутенка Олексія «Бі Ей СЕП - Груп» та акт передання-прийому юридичних послуг від 14 лютого 2020 року, відповідно до якого адвокат Бутенко О. О. витратив на складання відзиву 5 год., година роботи адвоката становить 1 500 грн, тому сума до сплати становить 7 500 грн (5 х 1 500), не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у матеріалах справи відсутні платіжні документи про оплату таких послуг, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бутенка Олексія Олександровича про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний