Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 175/3322/16-ц

провадження № 61-17095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараш А. А., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в складі судді Борисова С. А. від 18 жовтня 2016 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області в складі суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В., від 21 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ПАТ «Акцент-Банк» (далі - банк) звернулось до суду до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості, визнання недійсним довіреності, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу, реєстрації транспортного засобу.

Позов обґрунтовано тим, що заявою про приєднання до Умов та правил надання фінансового лізингу №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року ОСОБА_3 висловив своє бажання щодо приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на веб-сайті банку. Вказані заява і Умови та правила надання банківських послуг, а також відповідні Тарифи разом складають Договір фінансового лізингу №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ПАТ «Акцент-Банк» у платне користування автомобіль марки Hyundai, модель I20, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та зобов`язався сплачувати щомісячні платежі, пов`язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених у Графіку лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу після закінчення строку виконання договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором лізингу 25 вересня 2015 року між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено два окремих договори поруки №AB00A+00730067, відповідно до умов яких останні зобов`язались відповідати за виконання ОСОБА_3 умов договору фінансового лізингу.

Внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань, у ОСОБА_3 станом на 16 серпня 2016 року утворилась заборгованість за фактичний строк користування предметом лізингу в розмірі 292 943,57 грн.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 , діючи від імені ПАТ «Акцент-Банк», на підставі довідки-рахунку №ААЕ930798 від 13 листопада 2015 року перереєстрував предмет фінансового лізингу - автомобіль марки Hyundai, модель I20, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 на відповідача ОСОБА_5 .

Позивач зазначав, що ОСОБА_4 та особа, яка підписала довіреність № 14 від 23 вересня 2015 року, не є співробітниками ПАТ «Акцент-Банк» і їх дії вчинені на перереєстрацію предмету фінансового лізингу є незаконними.

У зв`язку з чим та із врахуванням поданих уточнень до позовної заяви, ПАТ «Акцент-Банк» просило суд: стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за Договором фінансового лізингу №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року у розмірі 229 569,60 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за Договором фінансового лізингу №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року, за Договорами поруки №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року суму боргу у розмірі 1 000 грн; визнати недійсною довіреність № 14 від 23 вересня 2015 року, видану від імені ПАТ «Акцент-Банк» на ім`я ОСОБА_4 з моменту її вчинення; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля на ім`я ОСОБА_5 ; скасувати державну реєстрацію прав власності на спірний автомобіль та визнати недійсним Свідоцтво серії НОМЕР_9 від 13 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_5 ; скасувати державну реєстрацію прав власності на спірний автомобіль; визнати недійсним Свідоцтво серії НОМЕР_8 від 15 березня 2016 року на ім`я ОСОБА_6 ; витребувати у ОСОБА_6 вказаний транспортний засіб, передати його представникам ПАТ «Акцент-Банк» та зареєструвати за позивачем, надавши повноваження представникам ПАТ «Акцент-Банк» в будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію спірного автомобіля; покласти на відповідачів судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 рокупозовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором фінансового лізингу № AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року у розмірі 229 569,60 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість за договором фінансового лізингу № AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року, за договорами поруки №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року суму боргу у розмірі 1 000 грн.

Визнано недійсною довіреність № 14 від 23 вересня 2015 року, видану від імені ПАТ «Акцент-Банк» на ім`я ОСОБА_4 з моменту її вчинення.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Hyundai, модель: I20, 2014 року випуску, тип ТЗ: седан-В, код кольору-колір: 8-сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 оформлений довідкою-рахунком, серії № НОМЕР_4 виданою 13 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_5

Скасовано державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки Hyundai, модель: I20, 2014 року випуску, тип ТЗ: седан-В, код кольору-колір: 8-сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 та визнано недійсним Свідоцтво серії СХТ № НОМЕР_5 від 13 листопада 2015 року, видане Центром 8047 м. Київ про реєстрацію вказаного транспортного засобу на ім`я ОСОБА_5

Скасовано державну реєстрацію прав власності на автомобіль марки Hyundai, модель: I20, 2014 року випуску, тип ТЗ: седан-В, код кольору-колір: 8-сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_6 та визнано недійсним Свідоцтво серії СХТ № НОМЕР_7 від 15 березня 2016 року про реєстрацію вказаного транспортного засобу видане на ім`я ОСОБА_6 ;

Витребувано у ОСОБА_6 автомобіль марки Hyundai, модель I20, 2014 року випуску, тип ТЗ: седан-В, код кольору-колір: 8-сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_6 та передано вказаний транспортний засіб представникам ПАТ «Акцент-Банк».

Зареєстровано спірний автомобіль за ПАТ «Акцент-Банк» - надавши повноваження представникам банку в будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки Hyundai, модель: I20, 2014 року випуску, тип ТЗ: седан-В, код кольору-колір: 8-сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_3 .

Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати в розмірі 3 443,54 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір фінансового лізингу, умови якого останній не виконував, у зв`язку із чим сума боргу підлягає стягненню з боржника, а також поручителів у відповідній частині. Банк не видавав довіреність на ім`я ОСОБА_4 , зокрема, щодо розпоряджання спірним автомобілем, який належав банку, у зв`язку із чим указана довіреність та договір купівлі-продажу автомобіля, за яким автомобіль був відчужений на ім`я ОСОБА_5 підлягають визнанню недійсними. Також, суд вважав за необхідне скасувати державну реєстрацію прав власності та свідоцтво про реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_5 , а також останнього власника автомобіля - ОСОБА_6 , оскільки останні, кожен у свій час відповідно, незаконно були власниками спірного автомобіля. Спірний автомобіль витребувано у ОСОБА_6 , як останнього незаконного володільця на користь власника - банку. Автомобіль зареєстровано за ПАТ «Акцент-Банк» із наданням представникам банку повноважень в будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію спірного автомобіля.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2016 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині, яка переглядалась апеляційним судом, а саме: в частині задоволених позовних вимог ПАТ «Акцент-Банк» щодо визнання недійсної довіреності виданої на ім`я ОСОБА_4, як представника ПАТ «Акцент-Банк», визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля та його подальшої державної реєстрації на ім`я ОСОБА_5 , скасування державної реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_6 , витребування та передачі автомобіля представникам ПАТ «Акцент-Банк» із його подальшою реєстрацією за банком - відповідають вимогам закону, обставини справи в цій частині встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення в частині позовних вимог ПАТ «Акцент-Банк» щодо визнання недійсною довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_4 як представника банку, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля та скасування державної реєстрації на ім`я ОСОБА_5 , скасування державної реєстрації транспортного засобу за ОСОБА_6 , витребування та передачі автомобіля представникам ПАТ «Акцент-Банк» із його подальшою реєстрацією за банком, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в указаних частинах.

В іншій частині справа не була предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про задоволення позову, в частині, яка переглядається. Суди невірно оцінили докази у справі та помилково визнали недійсною довіреність на ім`я ОСОБА_4 як представника банку на відчуження спірного автомобіля. Договір фінансового лізингу не було посвідчено нотаріально, у зв`язку із чим суди безпідставно вказали на необхідність волевиявлення банку на відчуження автомобіля та встановили відсутність такого волевиявлення. У матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу спірного автомобіля, укладений між представником банку ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , що унеможливлює встановлення обставин його укладення. Крім того, судами проігноровані пояснення ОСОБА_6 про те, що вимоги позову про реєстрацію транспортного засобу не відносяться до компетенції суду цивільної юрисдикції, а при поданні даного позову в частині скасування державної реєстрації транспортного засобу банк не указав відповідний орган, до повноважень якого належить вчинення цих дій.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2018 року до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, із посиланням на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У червні 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами в частині, яка переглядається

Судами встановлено, що заявою про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року ОСОБА_3 висловив своє бажання щодо приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Спірний договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений.

Позивач указував на те, що за домовленістю між банком та ОСОБА_3 останній отримав від ПАТ «Акцент-Банк» у платне користування автомобіль марки Hyundai, модель I20, 2014 року випуску, тип ТЗ: Седан/Лифтбек, код кольору-колір: 8-сірий, № кузова/шасі: НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 та зобов`язався сплачувати щомісячні платежі, пов`язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, встановлених у Додатку 2 «Графік лізингових платежів», з переходом права власності на предмет лізингу після закінчення строку виконання договору.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію зазначений автомобіль належить на праві власності ПАТ «Акцент-Банк».

Установлено, що спірний автомобіль марки Hyundai, модель I20, 2014 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 є предметом фінансового лізингу за договором №AB00A+00730067 від 23 вересня 2015 року.

На підставі довідки-рахунку №ААЕ930798 від 13 листопада 2015 року ОСОБА_4 від імені ПАТ «Акцент-Банк» перереєстрував шляхом продажу вказаний транспортний засіб на ОСОБА_5 .

Установлено, що згодом державну реєстрацію прав власності на спірний автомобіль марки Hyundai, модель: I20, 2014 року випуску та видачу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу здійснено на ім`я ОСОБА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права в частині, яка переглядається

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Щодо вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та довіреності, скасування державної реєстрації та зобов`язання здійснити реєстрацію

Відповідно до статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У матеріалах справи є довіреність від 23 вересня 2015 року № 14, яка видана від ПАТ «Акцент-Банк» на ім`я ОСОБА_4 .

Указана довіреність підписана керівником споживчого кредитування.

Прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка підписала довіреність не зазначено.

Вихідного номеру та будь-яких реквізитів, які б указували на видачу даної довіреності банком указана довіреність не містить.

за змістом довіреності ОСОБА_4 уповноважений на отримання цінностей, а саме: документів про перереєстрацію автомобіля спірного автомобіля; транзитних номерів.

Зміст указаної довіреності досліджувався судами попередніх інстанцій, унаслідок чого суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_4 не був наділений будь-якими повноваження щодо розпорядження вказаним автомобілем від імені ПАТ «Акцент-Банк».

Зазначений висновок суду учасниками справи не спростовано.

Разом з тим, порушуючи питання про визнання недійсною спірної довіреності з підстав її підроблення та відсутності у позивача волевиявлення саме на відчуження спірного автомобіля, позивач не указував, хто наділений правом видачі відповідної довіреності від імені банку та чий підпис у довіреності позивач вважає підробленим. Також, позивач не звертався до суду із заявою про проведення судової почеркознавчої експертизи для з`ясування питання про те, чи належить підпис керівнику споживчого кредитування банку.

Надана ПАТ «Акцент-Банк» заява про те, що банк не видавав довіреність ОСОБА_4 , також не містить прізвище, ім`я та по-батькові особи, яка підписала таку заяву, інших реквізитів банку та інформації по суті спору. У заяві зазначено виключно те, що банк вважає підпис і печатку на документах підробленими.

Крім того, в матеріалах справи відсутній оспорений позивачем договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_4 від імені ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_5 , а також інші договори, за якими згідно посилань позивача було відчужено спірний автомобіль і які банк просить визнати недійсним.

Без дослідження відповідного договору купівлі-продажу не можливо встановити факт, на який посилається ПАТ «Акцент-Банк», а саме незаконне відчуження спірного автомобіля ОСОБА_4 без згоди банку на користь ОСОБА_5 .

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.

Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей та документів, які містять фактичні данні для правильного вирішення даного спору, а також проведення передбачених вимогами чинного законодавства відповідних експертиз, позивачем не порушувалось.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції помилково залишив без уваги, що спірна довіреність, яка оскаржувалася банком з підстав відсутності волевиявлення на розпоряджання майном банку, не містить повноважень ОСОБА_4 на розпоряджання таким майном. Крім того, суд не дослідив чи надано позивачем сам оспорений договір купівлі-продажу, який останній вважає незаконним. Тобто апеляційний суд належним чином не перевірив чим позивач доводить свої відповідні вимоги.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу

Справа в указаній частині не була предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, оскільки, як вказано апеляційним судом, в цій частині не оскаржена сторонами.

Однак, відповідно до вимог частини четвертої статті 367 ЦПК України в редакції станом на момент розгляду справи апеляційним судом суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В цій частині справи Верховний Суд зауважує наступне.

Правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 («Лізинг») Глави 58 («Найм (оренда»)) ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи аналіз норм чинного цивільного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативними положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Спірний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчений не був, тобто є нікчемним і не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Висновки суду відповідають позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15), від 19 жовтня 2016 року (справа № 6-1551цс16), від 18 січня 2017 року (справа № 6-648цс16).

Такий правовий висновок наведений і у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 340/196/17 (касаційне провадження № 61-30199св19), від 21 березня 2019 року у справі № 148/159/17 (касаційне провадження № 61-25725св18), від 22 липня 2019 року у справі № 728/150/17-ц (касаційне провадження № 61-24387св18), від 29 липня 2019 року у справі № 547/1220/16-ц (касаційне провадження № 61-36246св18).

Аналогічного висновку в справі з тотожними обставинами дійшов Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 175/3297/16-ц (провадження № 61-9809св18).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

В зазначеній частині даної справи апеляційний суд не виконав вимоги частини четвертої статті 367 ЦПК України у відповідній редакції та не перевірив наявність підстав для стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу з ОСОБА_3 , як сторони цього договору, та з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як поручителів.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд апеляційної інстанції цю обставину не врахував, положення статті 216 ЦК України про двосторонню реституцію не застосував, що не може вважатися обґрунтованим вирішенням даної справи за наявності очевидного недотримання сторонами договору вимог норм матеріального права.

Крім того, позивачем заявлені взаємовиключні вимоги щодо стягнення вартості предмета лізингу та витребування автомобіля у порядку 388 ЦК України, що також не було оцінено апеляційним судом.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (в редакції до набрання чинності Законом від 15 січня 2020 року № 460-IX) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на зазначене, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 400 409 411 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик