Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 175/3416/16

провадження № 61-16203св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу та реєстрації транспортного засобу.

На обґрунтування позову посилалося на таке. Відповідно до заяви про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу від 17 березня 2016 року № К500А!00000110 ОСОБА_3 отримав від ТОВ «Автокредит Плюс» у платне користування автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Pajero Wagon», рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал-в, код кольору-колір: 1-чорний, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та зобов`язався сплачувати щомісячні платежі, пов`язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, що встановлені у додатку 2 графіка лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу після закінчення строку виконання договору. Зазначений автомобіль відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс».

Того ж дня укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_1 поручився перед ТОВ «Автокредит Плюс» за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за договором від 17 березня 2016 року № К500А!00000110.

Взятих на себе зобов`язань ОСОБА_3 не виконав, у зв`язку з чим станом на 26 серпня 2016 року утворилась заборгованість за договором у розмірі 330 047,91 грн.

Надалі позивач дізнався, що 26 березня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв від імені позивача на підставі довіреності відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 144/01/8043-2016, продав спірний автомобіль ОСОБА_5 .

Зазначений договір купівлі-продажу завірений Територіальним сервісним центром 8043 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві. Спірний автомобіль переданий ОСОБА_5 на підставі акта приймання-передачі транспортного засобу від 26 березня 2016 року.

Позивач як власник транспортного засобу, відчуженого ОСОБА_4 від імені позивача на користь ОСОБА_5 , не мав жодного відношення до самого правочину, не мав волі до укладання договору купівлі-продажу та не бажав настання наслідків у вигляді переходу права власності на транспортний засіб до третіх осіб. Позивач не отримав вартості майна і не погоджується із його вартістю згідно з договором купівлі-продажу.

Отже, при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля порушені вимоги частин третьої, п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а дотримання вимог зазначеної статті є необхідними для чинності правочину.

Оскільки довіреність від 25 березня 2016 року № К5002157636558 не видавалась ОСОБА_4 та не була підписана позивачем, тому не є такою, що відповідає його волевиявленню та не вчинена у формі, встановленій законом. Оскільки договір купівлі-продажу автомобіля вчинений за довіреністю, яка не відповідає нормам ЦК України та яка підлягає скасуванню, то не дотримана встановлена законом форма договору, відсутнє волевиявлення власника (повноважного представника) на відчуження майна, тому цей договір також є недійсним.

З огляду на те, що на цей час спірний автомобіль перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 11 травня 2016 року серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_6 , позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння спірне майно та зареєструвати право власності на автомобіль за ним.

З урахуванням наведеного просив стягнути з ОСОБА_3 та солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 заборгованість за договором фінансового лізингу, визнати недійсними довіреність та договір купівлі-продажу, скасувати державну реєстрацію права власності на спірний автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видані на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , витребувати транспортний засіб у ОСОБА_6 та зареєструвати транспортний засіб на позивача.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсною довіреність від 25 березня 2016 року № K5002157636558, видану від імені ТОВ «Автокредит Плюс» на ім`я ОСОБА_4 , з моменту її вчинення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 26 березня 2016 року № 144/01/8043-2016 транспортного засобу - автомобіля марки «Mitsubishi», модель «Pajero Wagon», рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал-в, код кольору-колір: 1-чорний, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , оформлений на ім`я ОСОБА_5 . Скасовано державну реєстрацію права власності на спірний автомобіль та визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 26 березня 2016 року серії НОМЕР_4 , видане сервісним центром МВС України в м. Києві № 8043, про реєстрацію спірного транспортного засобу на ім`я ОСОБА_5 . Скасовано державну реєстрацію прав власності на спірний автомобіль та визнано недійсним свідоцтво від 11 травня 2016 року серії НОМЕР_3 , видане сервісним центром МВС України в м. Івано-Франківську, про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_6 . Витребувано у ОСОБА_6 спірний транспортний засіб. Ухвалено зареєструвати спірний транспортний засіб за ТОВ «Автокредит Плюс», надавши повноваження представникам ТОВ «Автокредит Плюс» у будь-якому сервісному центрі МВС України отримати (відновити) свідоцтво про реєстрацію автомобіля марки «Mitsubishi», модель: «Pajero Wagon», рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал-в, код кольору-колір: 1-чорний, № кузова/шасі: НОМЕР_1 . У задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу, оскільки сторони при укладенні зазначеного договору не дотримались вимог законодавства щодо його нотаріального посвідчення, а тому такий договір є нікчемним та не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони. Водночас суд встановив, що ТОВ «Автокредит Плюс» не відчужувало спірний автомобіль, який вибув із його власності поза його волею, а тому транспортний засіб підлягає витребуванню в останнього власника ОСОБА_6 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний договір фінансового лізингу є нікчемним і не створює правових наслідків для сторін. Позовні вимоги в частині визнання недійсною довіреності та недійсним договору купівлі-продажу у вигляді довідки-рахунку не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право власності позивача на спірний автомобіль. Встановлені обставини свідчать, що відчуження автомобіля ОСОБА_5 здійснено працівниками ТОВ «Автокредит Плюс», а тому підстави для визнання недійсними довіреності та укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу, а також для витребування автомобіля на користь банку у ОСОБА_6 відповідно до вимог статей 203 215 388 ЦК України відсутні. Відповідно немає підстав для задоволення похідних вимог щодо реєстрації права власності на автомобіль.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ТОВ «Автокредит Плюс»звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував наслідки недійсності нікчемного правочину та не врахував, що з лізингоодержувача на користь лізингодавця необхідно стягнути грошові кошти за користування предметом лізингу. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що відчуження автомобіля здійснено працівником ТОВ «Автокредит Плюс», не дослідив наявні у матеріалах справи докази на підтвердження того, що відчуження автомобіля відбулось на підставі підроблених документів, ТОВ «Автокредит Плюс» не видавав, не підписував та не уповноважував від імені товариства ОСОБА_4 на продаж автомобіля, а тому оспорювані довіреність та договір купівлі-продажу є недійсними. Апеляційний суд також помилково зазначив, що товариство не надало доказів на підтвердження того, що воно є власником автомобіля, оскільки у матеріалах справи наявне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 23 березня 2016 року, яке підтверджує, що ТОВ «Автокредит Плюс» є належним власником автомобіля. Тому товариство як власник автомобіля має право на підставі статті 388 ЦК України витребувати своє майно від останнього набувача.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанціївисновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 140/1464/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц, недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У лютому 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_6 , від імені якого діє адвокат Мар`ян Іван Степанович, просить касаційну скаргу ТОВ «Автокредит Плюс» залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних довіреності та договору купівлі-продажу спірного автомобіля, оскільки ТОВ «Авкторедит Плюс» добровільно передало транспортний засіб, укладаючи договір від 17 березня 2016 року, то відсутні підстави для витребування автомобіля від добросовісного набувача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Автокредит Плюс» на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що заявою про приєднання до публічного договору від 17 березня 2016 року № K500A!00000110 ОСОБА_3 надав свою згоду на приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, що розміщені на веб-сайті. (т. 1, а. с. 6).

ОСОБА_3 згідно з умовами договору отримав від ТОВ «Автокредит Плюс» у платне користування автомобіль марки «Mitsubishi», модель «Pajero Wagon», рік випуску: 2008, тип ТЗ: універсал-в, код кольору-колір: 1-чорний, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та зобов`язався сплачувати щомісячні платежі, пов`язані з виконанням договору лізингу, у строк та у розмірі, що встановлені у додатку 2 графіка лізингових платежів, з переходом права власності на предмет лізингу після закінчення строку виконання договору.

Зазначений автомобіль відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить на праві власності ТОВ «Автокредит Плюс».

Зобов`язання за вказаним договором від 17 березня 2016 року № K500A!00000110 забезпечено двома договорами поруки у розмірі 1 000 грн (т. 1, а. с. 8, 30), укладеними з ОСОБА_1 (договір поруки від 17 березня 2016 року № K500A!00000110) та ОСОБА_2 (договір поруки від 17 березня 2016 року № K500A!00000110).

Взятих на себе зобов`язань ОСОБА_3 не виконав, у зв`язку з чим станом на 26 серпня 2016 року утворилась заборгованість за договором у розмірі 330 047,91 грн, а саме: 291 872,85 грн - заборгованість із залишку вартості предмета лізингу; 29 524,58 грн - заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу; 4 858,88 грн - заборгованість за винагородою за проведення моніторингу предмета лізингу; 3 791,60 грн - заборгованість за пенею.

26 березня 2016 року ОСОБА_4 , який діяв від імені позивача на підставі довіреності, та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 144/01/8043-2016 перереєстрували спірний транспортний засіб на ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 220-221)

Зазначений договір купівлі-продажу завірений Територіальним сервісним центром 8043 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві.

Спірний автомобіль передано ОСОБА_5 на підставі акта приймання-передачі транспортного засобу від 26 березня 2016 року (т. 1, а. с. 222).

На цей час власником спірного транспортного засобу значиться ОСОБА_6 , що підтверджується довідкою сервісного центру МВС в Івано-Франківської області від 29 червня 2017 року № 31/9/1627, де вказано що відповідно до Єдиного державного реєстру МВС України автомобіль марки «Mitsubishi», модель: «Pajero Wagon», рік випуску: 2008, № кузова/шасі: НОМЕР_1 зареєстровано 11 травня 2016 року в територіальному центрі 2641 МВС України в Івано-Франківській області на підставі договору купівлі-продажу від 11 травня 2016 року № 2544/01/2641(т. 2, а. с. 30-34).

Згідно із заявою директора ТОВ «Автокредит Плюс» ОСОБА_9 товариство не формувало і не видавало довіреність від 16 жовтня 2014 року № 1, у якій ОСОБА_4 уповноважується для отримання документів про перереєстрацію автомобіля «Mitsubishі Pajero», ЗНГ, 2008 р/в, універсал він-код НОМЕР_1 та отримання транзитних номерів. Вказаний співробітник не працював у штаті компанії та підпис і печатка на документах підроблені (т. 1, а. с. 29).

Відповідно до повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 18 січня 2017 року, про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру від 10 листопада 2016 року, слідчим Шевченківського управління юстиції Головного управління Національної поліції у м. Києві Сорокою Д. Є. проводиться досудове розслідування (внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 червня 2016 року за №12016100100007125) за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України) щодо ОСОБА_8 за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, передбачених частинами третьою, четвертою статті 358 КК України, та щодо ОСОБА_4 за фактом підроблення документів за попередньою змовою групою осіб, використання завідомо підробленого документа та підроблення документів повторно (т. 1, а. с.127-153).

Щодо стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу

Правовідносини, які виникають у зв`язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 («Лізинг») глави 58 («Найм (оренда»)) ЦК України та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи аналіз норм чинного цивільного законодавства України, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правила статті 628 ЦК України.

За імперативними положеннями статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

З урахуванням того, що оспорюваний договір фінансового лізингу у вигляді заяви про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу від 17 березня 2016 року укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що такий договір є нікчемним і не створює будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Аналогічні висновки щодо нікчемності договору фінансового лізингу викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 148/159/17 (провадження № 61-25725св18), від 22 липня 2019 року у справі № 728/150/17 (провадження № 61-24387св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 175/3297/16 (провадження № 61-9809св18), від 18 березня 2020 року у справі № 175/3322/16 (провадження № 61-17095св18).

Отже, з урахуванням зазначених фактично встановлених обставин справи, норм права, які регулюють спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду правильним по суті є рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у позові товариства про стягнення з ОСОБА_3 та солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 заборгованості за договором фінансового лізингу, оскільки зазначений договір є нікчемним, а, отже,не створив будь-яких правових наслідків, пов`язаних з умовами цього правочину.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні зазначеної позовної вимоги.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу від 17 березня 2016 року року, мають певні особливості, а саме з моменту виникнення між сторонами спірних правовідносин ОСОБА_3 користувався предметом лізингу, а тому відповідачі мають сплатити платежі, які за своєю правовою природою є кондикційними.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках(частина перша статті 13 ЦПК України).

Зважаючи на предмет та підстави позову (стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 заборгованості за договором фінансового лізингу з підстав невиконання умов договору), вимоги і доводи касаційної скарги про необхідність стягнення відповідних платежів, які виникають із кондикційних зобов`язань, є безпідставними, оскільки позивач не заявляв вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Тому із зазначених мотивів Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 288/383/15-ц (провадження

№ 61-6009св18).

Щодо вимог про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу та реєстрації транспортного засобу

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач стверджував, що волевиявлення товариства на відчуження спірного автомобіля не було, довіреності на продаж автомобіля позивач не видавав, тому ця довіреність і вчинений на підставі неї договір та наступні договори купівлі-продажу є недійсними, автомобіль підлягає витребуванню в останнього набувача із вчиненням необхідних реєстраційних дій.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відмовивши у позові в частині визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу автомобіля, скасування державної реєстрації прав власності на автомобіль, визнання недійсними свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, витребування автомобіля у ОСОБА_6 , реєстрації права власності за позивачем, суд апеляційної інстанції виходив лише з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право власності позивача на автомобіль. Крім того, апеляційний суд зазначив, що встановлені обставини свідчать, що відчуження автомобіля ОСОБА_5 здійснено працівниками ТОВ «Автокредит Плюс», а тому підстави для визнання недійсним довіреності та укладеного з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу, а також витребування автомобіля відсутні.

Відповідно до частин першої, другої та третьої 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (частина п`ята статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції на виконання ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2018 року Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві направив на адресу суду оригінали витребуваних документів: договір купівлі-продажу від 26 березня 2016 року, укладений між ТОВ «Автокредит Плюс» в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності № К5002157636558; акт приймання-передачі транспортного засобу від 26 березня 2016 року; протокол наради від 25 березня 2016 року № К5002157636558, наказ від 25 березня 2016 року № К5002157636558, довіреність від 25 березня 2016 року № К5002157636558, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 23 березня 2016 року НОМЕР_5 .

Відповідно до зазначених правочинів випливає, що під час продажу автомобіля інтереси позивача представляв ОСОБА_4 на підставі довіреності, наказу та протоколу наради.

Водночас згідно з висновком експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 листопада 2018 року № 28/1.1/565 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_9 у «Довіреності № К5002157636558» від 25 березня 2016 року, в останньому рядку «Довіреності», яка була видана від імені ТОВ «Автокредит Плюс», виконані не ОСОБА_9 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_9 у «Наказі № К5002157636558» від 25 березня 2016 року, в останньому рядку «Наказі № К5002157636558», який був виданий від імені ТОВ «Автокредит Плюс», виконані не ОСОБА_9 , а іншою особою; підпис від імені директора ТОВ «Автокредит Плюс» ОСОБА_9 у «Протокол совещания № К5002157636558» від 25 березня 2016 року, в останньому рядку «Протокол совещания № К5002157636558» , який виданий від імені ТОВ «Автокредит Плюс», виконані не ОСОБА_9 .

Відповідно до частини третьої статті 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Результат оцінки доказів, встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин суд апеляційної інстанції зазначає у мотивувальній частині постанови суду за результатами розгляду апеляційної скарги (стаття 382 ЦПК України).

Спір, який виник у справі, зокрема, стосується дійсності документів, на підставі яких відбулося відчуження спірного автомобіля, та перевірки наявності волевиявлення ТОВ «Автокредит Плюс» на таке відчуження автомобіля.

На порушення вимог процесуального закону суд апеляційної інстанції не надав у мотивувальній частині постанови суду жодної оцінки витребуваним з Регіонального сервісного центру МВС України у м. Києві оригіналам та копіям документів, які долучено до матеріалів справи, та не надав оцінки висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22 листопада 2018 року № 28/1.1/565.

Обмежившись висновком про ненадання товариством належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та непідтвердження наявності права власності на спірний автомобіль, суд апеляційної інстанції у спосіб, встановлений цивільним процесуальним законом, по суті не переглянув рішення суду першої інстанції щодо вимог про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу автомобіля, скасування державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсними свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, витребування у ОСОБА_6 автомобіля, реєстрацію права власності на нього за позивачем.

Суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів належним чином не з`ясував, чи вибув автомобіль у ТОВ «Автокредит Плюс» поза його волею, чи є належним способом захисту порушеного права одночасно визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу автомобіля та витребування транспортного засобу, а також чи є належним способом захисту позовна вимога про зобов`язання зареєструвати за позивачем транспортний засіб, оскільки вирішення цього питання не відноситься до компетенції суду, а є способом виконання судового рішення. Без з`ясування вказаних обставин і встановлення фактичних обставин справи, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог товариства про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на спірний автомобіль та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданих на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , витребування транспортного засобу у ОСОБА_6 та реєстрацію транспортного засобу на позивача.

Оскільки встановлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до повноважень суду касаційної інстанції, то постанова суду апеляційної інстанції у зазначеній частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на наявність обов`язкової підстави для скасування рішення у вказаній частині з направленням справи на новий розгляд, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом

висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 759/13986/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 140/1464/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5328/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц, оскільки вони стосуються як вирішення спору по суті, так і скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд (справи № 759/13986/17-ц, № 140/1464/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення в частині вирішення вимог товариства про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на спірний автомобіль та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданих на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , витребування транспортного засобу у ОСОБА_6 та реєстрацію транспортного засобу на позивача з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи у зазначеній частині апеляційний суд має належним чином дослідити наявні у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх підставі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суду необхідно врахувати, що зважаючи на положення статті 388 ЦК України та суть спірних правовідносин у цій справі, позивач може претендувати на витребування спірного автомобіля з чужого незаконного володіння у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України (якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом). Зокрема, необхідно з`ясувати у який спосіб та з чиєї волі спірний автомобіль вибув з володіння ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги у зазначеній частині без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення окремих вимог з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в частині вирішення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації, витребування транспортного засобу та реєстрації транспортного засобу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко