№ 175/4139/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 175/4139/18

провадження № 61-7879св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

правонаступник відповідача - ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Перфілова Олена Анатоліївна, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 вересня 2018 року між ним та його тещею ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. та зареєстровані у реєстрі за №№ 3337, 3343, за умовами яких він передав у власність ОСОБА_2 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) розташовану за вказаною адресою. Продаж житлового будинку вчинено за 49 544,00 грн, що відповідало його оціночній вартості зазначеній у звіті про незалежну оцінку майна (ідентифікатор за базою ФДМУ 3316721_02072018_180702-111) від 02 липня 2018 року, сформованому ТОВ «Мегаполіс і партнери», оцінювач ОСОБА_5 . Продаж земельної ділянки вчинено за ціною 49 597,00 грн, що відповідало її оціночній вартості, зазначеній у звіті про експерту грошову оцінку (вих. S180702-001, ідентифікатор за базою ФДМУ 3318534_02072018_180702-001) від 02 липня 2018 року, сформовану ТОВ «Мегаполіс і партнери», оцінювач ОСОБА_5

07 вересня 2018 року між ним та ОСОБА_2 також укладений договір купівлі-продажу прав засновника (власника) Приватного підприємства «АЛМИРА ГРУПП» (далі - ПП «АЛМИРА ГРУПП»), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрований у реєстрі за № 3349, за умовами якого ОСОБА_2 передала йому у власність зазначене приватне підприємство.

Підписання між сторонами усіх зазначених вище договорів було взаємопов`язано, однак після фактичної передачі йому ПП «АЛМИРА ГРУПП» він виявив, що перед укладенням зазначеної угоди відповідач перевела з рахунків підприємства усі кошти, зникло обладнання та інші активи підприємства, що унеможливлює його подальшу діяльність.

Посилаючись на те, що відповідач ввела його в оману та порушила домовленості, частиною яких є підписання ним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 07 вересня 2018 року, позивач просив визнати недійсними з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені 07 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстровані у реєстрі за № 3337 та № 3343.

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, просив визнати недійсними оспорювані правочини на підставі статей 225 233 ЦК України, посилаючись на те, що підписання ним оспорюваних договорів вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, а також в момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Позовні вимоги мотивував тим, що його теща ОСОБА_2 була власником корпоративних прав ПП «АЛМИРА ГРУПП», а він тривалий час (починаючи з 2010 року) працював на зазначеному підприємстві, оскільки це був родинний бізнес. На момент вчинення оспорюваних правочинів, відносини між ним та ОСОБА_2 були напруженими, між ними тривали часті суперечки та виникали непорозуміння, які ґрунтувалися на погіршенні його особистих взаємостосунків з дружиною ОСОБА_3 , що призвело до розпаду сім`ї та розірвання шлюбу (рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2019 року).

ОСОБА_2 почала шантажувати його тим, що вона здійснить відчуження сімейного бізнесу ПП «АЛМИРА ГРУПП» будь-якій іншій особі, а він залишиться без засобів до існування. На виконання своїх погроз вона змусила його написати заяву про звільнення та рішенням від 14 серпня 2018 року призначила директором ОСОБА_7 , що спонукало його сприймати її погрози реально. Відповідач вимагала документально оформити на неї житловий будинок та земельну ділянку, а вона зобов'язалася оформити на нього корпортивні права ПП «АЛМИРА ГРУПП» та не втручатися у діяльність підприємства.

Зазначені обставини змусили його діяти під впливом ОСОБА_2 та за її вказівкою з`явитися до нотаріуса для підписання оспорюваних договорів купівлі-продажу на вкрай невигідних умовах, оскільки вартість відчуженого ним нерухомого майна є значно вищою, від зазначеної у договорах купівлі-продажу.

Факт можливої втрати ПП «АЛМИРА ГРУПП» та грошових коштів, які він інвестував у розвиток підприємства, призвів до того, що внаслідок цієї тяжкої обставини він тривалий час перебував у стані сильного стресу, що позбавило можливості реально розуміти значення своїх дій та керувати ними, наслідком якого стало відчуження належного йому будинку та земельної ділянки на вкрай невигідних умовах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 листопада 2019 року до участі у справі залучено ОСОБА_8 ) як спадкоємицю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнанонедійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 168,6 кв. м, житловою площею 58,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 3337.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 1221486200:05:007:0319, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрований в реєстрі за № 3343. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив про доведеність позивачем того, що вартість відчуженого ним майна: житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу була значно заниженою, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 10 червня 2020 року № 2285/2286-20. Зважаючи на наведене, суд вважав обгрунтованими доводи позивача про введення його відповідачем в оману щодо обставин, які мають істотне значення, та відповідно до статті 230 ЦК України є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, ОСОБА_1 було достовірно відомо про вартість житлового будинку та земельної ділянки, а тому він розумів наслідки укладення оспорюваних договорів. Посилання позивача на не усвідомлення ним власних дій, тяжкі обставини та невигідні умови під час укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу не знайшли свого підтвердження, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження зазначених фактів. Про свідоме та добровільне укладення позивачем договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, свідчить і наступне укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , який діяв від імені ОСОБА_2 , договорів про розірвання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 17 вересня 2018 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що апеляційний суд:

- застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 2-259/07 щодо недійсності правочину у зв`язку з його вчиненням під впливом тяжкої обставини (пункт 1 частини другої статті 389 ЦК України);

- порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази; та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 2-259/07 щодо підстав визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом тяжкої обставини, а саме, що «відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах. Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Щодо підстав визнання недійсним правочину у зв'язку з його вчиненням під впливом обману, Верховний Суд у зазначеній постанові вказав, що «відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). На підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Виключно у разі встановлення таких обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважатимуться правильно застосованими. Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 10 ЦПК України 2004 року наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України».

Апеляційний суд розглянув справу не дослідивши усі наявні у справі докази, чим порушив вимоги частини першої-другої статті 367 ЦПК України, не вказав мотиви відхилення наданих ним доказів, а саме: оригіналу заяви ОСОБА_5 від 04 березня 2021 року; копії протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 04 листопада 2020 року та інших доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зокрема, з наданих ним документів можна зробити висновок, що оцінювач ОСОБА_5 не складала і не підписувала звітів про оцінку житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а отже, звіт про незалежну оцінку майна, ідентифікатор ФДМУ 3316721_02072018_180702-111 від 02 липня 2018 року, а також звіт про експерту грошову оцінку, ідентифікатор ФДМУ 3318534_02072018_180702-001 від 02 липня 2018 року є недопустимим доказами. Наведене дає підстави для висновку, що вартість всього нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу є незаконною, а тому укладені угоди про продаж житлового будинку і земельної ділянки підлягали визнанню їх судом недійсними.

Зауважив, що суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення як доказу висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 10 червня 2020 року № 2285, яким підтверджується, що вартість житлового будинку була фактично занижена майже у сто двадцять дев`ять разів, а вартість земельної ділянки - у п`ятнадцять разів, що очевидно вказує на наявність підстав для застосування для спірних правовідносин положень статті 233 ЦК України.

Висновки апеляційного суду про те, що йому було відомо про вартість житлового будинку та земельної ділянки, а тому він розумів наслідки укладення оспорюваних ним договорів є безпідставними, оскільки він не знав про факт підроблення звітів про оцінку майна та взагалі не отримував грошові кошти за укладеними договорами, однак був вимушений їх підписати під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

У липні 2021 року від ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Лихопьок Д. П., та ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Бродська А. В., надійшли відзиви на касаційну скаргу, в якому вони вказували на необґрунтованість доводів заявника, та законність оскаржуваного ним судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_10 , укладений договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 168,6 кв. м, житловою площею 58,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрований у реєстрі за № 3337.

Згідно з пунктом 2 вказаного вище договору, продаж житлового будинку вчинено за 49 544,00 грн, які покупець сплатив продавцю, а продавець отримав до підписання вищевказаного договору. Вартість житлового будинку підтверджена звітом про незалежну оцінку майна, ідентифікатор ФДМУ 3316721_02072018_180702-111 від 02 липня 2018 року, сформований ТОВ «Мегаполіс і партнери», про що також зазначено у пункті 3 договору.

07 вересня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О.А. зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрованого в реєстрі за № 3337 (право власності № 27821312).

07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_10 , укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 1221486200:05:007:0319, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О.А., зареєстрований в реєстрі за № 3343.

Згідно з пунктом 2 вказаного вище договору, продаж земельної ділянки вчинено за 49 597,00 грн, які покупець сплатив продавцю, а продавець отримав до підписання вказаного вище договору. Вартість земельної ділянки була підтверджена звітом про експертну грошову оцінку, ідентифікатор ФДМУ 3318534_02072018_180702-001 від 02 липня 2018 року, сформований ТОВ «Мегаполіс і партнери», про що також зазначено у пункті 3 договору.

07 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_10 , підписаний договір купівлі-продажу прав засновника (власника) ПП «АЛМИРА ГРУПП», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрованого в реєстрі за № 3349.

27 вересня 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Семенухою І. О. здійснено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 1221486200:05:007:0319, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава припинення: договір про розірвання договору купівлі-продажу від 17 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , який діяв від імені ОСОБА_2 , у простій письмовій формі.

27 вересня 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Семенухою І. О. зареєстровано право власності за ОСОБА_1

28 вересня 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Дем`янішиним А. В. на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2018 року № 6, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі, посвідченого Товарною біржею «Січеславська, Правова», акта приймання-передачі нерухомого майна від 28 вересня 2018 року, посвідченого Товарною біржею «Січеславська, Правова», та свідоцтва члена біржі Товарної біржі «Січеславська, Правова» від 28 вересня 2018 року (право власності № 28146712) зареєстрований перехід права власності на користь ОСОБА_4

27 вересня 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Семенухою І. О. проведено державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 168,6 кв. м, житловою площею 58,6 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава припинення: договір про розірвання договору купівлі-продажу від 17 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , який діяв від імені ОСОБА_2 , у простій письмовій формі.

28 вересня 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Дем`янішиним А. В. на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2018 року № 6, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі, посвідченого Товарною біржею «Січеславська, Правова», акта приймання-передачі нерухомого майна від 28 вересня 2018 року , посвідченого Товарною біржею «Січеславська, Правова», та свідоцтва члена біржі Товарної біржі «Січеславська, Правова» від 28 вересня 2018 року (право власності № 28147503) зареєстрований перехід права власності на користь ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Спадкоємицею померлої, а отже правонаступником всіх прав та обов`язків після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , є її дочка ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 10 червня 2020 року № 2285/2286-20, ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 1221486200:05:007:0319, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 162922112214), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 07 вересня 2018 року складала 729 888,00 грн; ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 45411612214), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 07 вересня 2018 року складала 6 358 857,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є доводи заявника про те, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.

Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України пов`язане з доведеністю наявності чи відсутності волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, на яких він був укладений.

Подібний за змістом правовий висновок щодо недійсності правочину у зв`язку з його вчиненням під впливом тяжкої обставини, викладений Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 2-259/07.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно зазначив, що укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, ОСОБА_1 як продавець нерухомого майна був обізнаний з ціною за якою відчужувалися житловий будинок та земельна ділянка, та не довів наявність тяжкої обставини, що змусила його укласти оспорювані ним правочини на вкрай невигідних умовах, а тому розумів наслідки укладення таких договорів. Зокрема, відповідно до письмових пояснень приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Перфілової О. А., оригінали звітів про експерту оцінку житлового будинку та земельної ділянки (дата оцінки 02 липня 2018 року) були наданій їй 04 липня 2018 року саме ОСОБА_1 .

Посилання заявника на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 10 червня 2020 року № 2285/2286-20, яким підтверджуються його доводи про те, що продаж житлового будинку та земельної ділянки відбувся за значно заниженою ціною є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 як продавець зазначеного майна не довів, що погоджена між сторонами ціна договору була наслідком впливу на позивача саме тяжких обставин, а не з інших мотивів, зокрема з метою зменшення розміру податків, що підлягають сплаті від реалізації такого майна.

Крім того, в обґрунтування вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, позивач у первісній позовній заяві посилався на те, що укладення зазначених договорів відповідало його інтересам, зважаючи на досягнуту між сторонами домовленість про те, що укладенню оспорюваних договорів буде кореспондувати обов`язок ОСОБА_2 укласти з ним договір купівлі-продажу прав засновника (власника) ПП «АЛМИРА ГРУПП».

Натомість, в уточнених позовних вимогах, зазначаючи про те, що він відчужив житловий будинок та земельну ділянку на користь ОСОБА_2 за її вказівкою, усвідомлюючи реальність її погроз про відчуження нею корпоративних прав ПП «АЛМИРА ГРУПП» будь-якій іншій особі, унаслідок чого він би залишився без засобів до існування, а також вкладених у розвиток цього підприємства грошових коштів, ОСОБА_1 не вказав, що одночасно з укладенням оспорюваних договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, між ним та ОСОБА_2 , за їх попередньою домовленістю, був укладений договір купівлі-продажу прав засновника (власника) ПП «АЛМИРА ГРУПП», посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А., зареєстрований у реєстрі за № 3349, за умовами якого ОСОБА_2 передала йому у власність зазначене приватне підприємство за ціною 200,00 грн (пункт 4.1. договору).

Зважаючи на установлені судом фактичні обставини у зазначеній справі, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що оспорювані ОСОБА_1 договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки були укладені ним свідомо та добровільно. Таким чином, висновки апеляційного суду щодо застосування до спірних правовідносин статті 233 ЦК України не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 2-259/07.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані аргументи заявника про безпідставне неприйняття апеляційним судом нових доказів на стадії апеляційного розгляду, зокрема оригіналу заяви ОСОБА_5 від 04 березня 2021 року, копії протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 04 листопада 2020 року, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тоді як ОСОБА_1 надав до суду апеляційної інстанції нові докази за відсутності поважних причин ненадання їй до суду першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини другої вказаної статті), у разі відмови в позові - на позивача (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Оскільки за результатами перегляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, понесені заявником судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко