Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 175/4895/16-ц

провадження № 61-4717св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунальне підприємство «Керуюча компанія «Перспектива» Слобожанської селищної ради»,

треті особи: ОСОБА_5 , відділ у справах сім`ї, дітей та молоді Слобожанської селищної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , комунального підприємства «Керуюча компанія «Перспектива» Слобожанської селищної ради» (далі - КП «Керуюча компанія «Перспектива» Слобожанської селищної ради»), за участю третіх осіб - ОСОБА_5 , відділу у справах сім`ї, дітей та молоді Слобожанської селищної ради, про зміну договору найму житлового приміщення, визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні спільними приміщеннями.

Указувала, що вона є донькою ОСОБА_2 та проживає з матір`ю на АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі фактично мешкають: у кімнаті площею 11,7 кв. м її бабуся ОСОБА_5 , яка на підставі рішення суду приватизувала 32/100 частини квартири; у кімнаті площею 9.8 кв. м мешкає вона з донька ОСОБА_7 та чоловіком ОСОБА_8 ; у кімнаті площею 18.7 кв. м проживає ОСОБА_2 та її співмешканець ОСОБА_3 .

Зазначала, що відповідач ОСОБА_2 добровільно не погоджується поступитися їй більшою кімнатою, порушує правила добросусідства, не приймає участі у сплаті комунальних послуг, ОСОБА_3 не приймає участі у сплаті комунальних послуг, веде антисоціальний спосіб життя, з приводу його поведінки вона зверталася з відповідними заявами до поліції.

На підставі викладеного просила суд: змінити договір найму квартири АДРЕСА_2 ; визначити порядок користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_2 наступним чином: ОСОБА_2 виділити в користування житлову кімнату № 6 площею 9,8 кв. м, виділити в спільне користування їй, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 житлову кімнату № 4 площею 18,7 кв. м; коридор, кухню, вбиральню та ванну кімнату залишити у загальному користуванні усіх мешканців спірної квартири; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди мешканцям спірної квартири у користуванні коридором та однією коморою; зобов`язати Житлово-експлуатаційну контору № 1 Дніпровського району Дніпропетровської області укласти з нею окремий договір найму житлового приміщення і відкрити на її ім`я окремий особовий рахунок на кімнату 18,7 кв. м; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення; стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надання ОСОБА_1 окремої кімнати жилою площею 18,7 кв. м., а ОСОБА_2 кімнати площею 9,8 кв. м. призведе до штучного погіршення житлових умов ОСОБА_2 та зумовить необхідність постановки її на облік, а також значно погіршить житлові умови відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; відсутні перешкоди щодо виконання позивачем своїх обов`язків щодо оплати комунальних послуг, оскільки ОСОБА_1 має можливість сплачувати ту суму, яку вона вважає необхідною, з врахуванням інших проживаючих у спірному житлі осіб; позивач не надала суду належних доказів того, що відповідач ОСОБА_3 вселився у спірну квартиру самоправно, оскільки є чоловіком ОСОБА_2 та проживає разом з дружиною однією сім`єю; вимоги позовної заяви в частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні коридором та коморою є необґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції; ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги: змінити договір найму квартири АДРЕСА_2 ; виділити у користування ОСОБА_1 та її малолітній доньці ОСОБА_7 житлову кімнату № 4 площею 18,7 кв. м; виділити ОСОБА_2 у користування житлову кімнату № 6 площею 9,8 кв. м; підсобні приміщення: коридор, кухню, вбиральню та ванну кімнату залишити у загальному користуванні усіх мешканців спірної квартири; зобов`язати КП «Керуюча компанія «Перспектива» Слобожанської селищної ради» укласти із ОСОБА_1 окремий договір найму житлового приміщення; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено докази надані позивачем, не надано їм належної оцінки; не застосовано статті 65 та 48 ЖК Української РСР.; не взято до уваги, що ОСОБА_3 має власне житло; ОСОБА_2 не доведено погіршення її житлових умов у разі задоволення позову, а ОСОБА_3 правомірність проживання у спірній кімнаті.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 67,3 кв. м, складається з: коридору площею 12,0 кв. м, комори площею 1,2 кв. м, кухні площею 7,6 кв. м, кімнати площею 18,7 кв . м, вбудованої шафи площею 0,6 кв. м, кімнати площею 9,8 кв. м, ванної кімнати площею 2,8 кв. м, вбиральні площею 1,5 кв. м, кімнати площею 11,7 кв. м, лоджії площею 1,4 кв. м, що підтверджується планом квартири в технічному паспорті від 18 вересня 2002 року виданого на ім`я ОСОБА_5 (а. с.9-10).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2002 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про зміну договору найму житлового приміщення, змінено договір житлового найму квартири АДРЕСА_2 , виділено в користування ОСОБА_5 житлову кімнату з балконом площею 12,2 кв. м та виділено у користування ОСОБА_10 та ОСОБА_11 житлові кімнати площею 18,8 кв. м та площею 9,2 кв. м (а. с.38-39).

На підставі зазначеного рішення суду, ОСОБА_5 16 жовтня 2002 року отримала свідоцтво про право власності на 32/100 частини квартири АДРЕСА_2 (а. с.42) та 12 листопада 2007 року зареєструвала свідоцтво в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» (а. с.43).

На час розгляду справи в спірній квартирі АДРЕСА_3 площею 9,8 кв. м проживають: ОСОБА_1 , її малолітня донька ОСОБА_7 та її чоловік ОСОБА_8 (а. с.7,12); у кімнаті № 4 площею 18,7 кв. м проживає ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_3 ; у кімнаті № 9 площею 11,7 кв. м проживає ОСОБА_4 , якій на підставі договору дарування від 15 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідченого державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л. В., належить 32/100 частини квартири АДРЕСА_2 (а. с.46).

32/100 частини спірної квартири перебуває у власності ОСОБА_4 , а інші 68/100 частин квартири перебувають у комунальній власності та спільному користуванні сімей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , балансоутримувачем спірної частини квартири є правонаступник Житлово-експлуатаційної контори № 1 Дніпропетровського району Дніпропетровської області - КП «Керуюча компанія «Перспектива» Слобожанської селищної ради».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 64 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

За змістом статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатися як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» пункт 50, від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Відповідно до пункту 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини вказав, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Отже, у разі задоволення вимог представника позивача, зазначених у касаційній скарзі, дії держави щодо позбавлення ОСОБА_2 права користування кімнатою 4 квартини АДРЕСА_2 матимуть наслідком порушення статті 8 Конвенції.

Посилання сторін на конфліктні ситуації, які виникають з приводу користування квартирою та оплати за житлово-комунальні послуги, колегія суддів у розрізі даного спору, не може врахувати як підставу для зміни договору найму, оскільки ці питання вирішуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 116 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Статтею 116 ЖК Української РСР передбачено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Колегія суддів погоджується із висновком судів, про те, що позивачем та його представником не надано належних доказів того, що ОСОБА_3 вселився в спірну квартиру самоправно, оскільки є чоловіком ОСОБА_2 та проживає із дружиною однією сім`єю. За таких обставин відсутні підстави для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами статей 116 158 ЖК Української РСР.

Верховний Суд зауважує, що порядок користування квартирою визначено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2002 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про зміну договору найму житлового приміщення.

Порушення правил добросусідства не є підставою для зміни договору найму житлового приміщення.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко