№ 175/602/22 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 175/602/22

провадження № 61-12429св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шевкової Каріни Ігорівни на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2022 року у складі судді Васюченко О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 рокуу складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики від 05 січня 1999 року в сумі 16 055 000,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 04 квітня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 .

У червні 2022 року до суду звернулася третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Шевкова К. І., до ОСОБА_1 (позивача за первісним позовом),

ОСОБА_2 (відповідача за первісним позовом) про визнання правочину недійсним, а саме визнання недійсним договору позики, оформленого розпискою від 05 січня 1999 року, складеної ОСОБА_2 , про отримання у позику від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 950 000,00 грн.

У підготовчому судовому засіданні представником третьої особи заявлено клопотання про прийняття позову третьої особи із самостійними вимогами і об`єднання в одне провадження цього позову з первісним позовом, оскільки в провадженні суду знаходиться вищевказана справа, а тому вимоги позову третьої особи про визнання договору недійсним, укладеного між позивачем та відповідачем, може виключити повністю задоволення первісного позову.

Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ( ОСОБА_3 ), обґрунтована тим, що розписка від 05 січня 1999 року не була складена у дату, якою вона датована, а складена пізніше з метою створення значної суми заборгованості, а судова справа ініційоване саме з метою «зменшення» розміру коштів, які ОСОБА_3 зможе отримати в межах виконавчого провадження.

Зазначав, що заочним рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2015 року по справі № 203/6896/14-ц стягнено з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі

2 456 000,00 грн, на виконання якого було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 та накладено арешт на майно боржника ОСОБА_2 .

Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 грудня 2016 року скасовано заочне рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2015 року, справу призначено до розгляду, а 02 березня 2017 року Центральним відділом ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області припинено обтяження та завершено виконавче провадження.

Вважає, що ОСОБА_4 було достеменно відомо про те, що ОСОБА_3 має намір стягнути з нього заборгованість за розпискою від 19 лютого

1999 року, проте оскільки було скасовано обтяження щодо нерухомого майна, яке належало ОСОБА_2 , останній відчужив належне йому майно з метою подальшого перешкоджання виконанню судового рішення про стягнення заборгованості.

З огляду на вказане вважав, що договір позики, оформлений розпискою

від 05 січня 1999 року, складеною ОСОБА_2 про отримання у позику від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 950 000,00 грн є недійсним, оскільки направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, а дії боржника свідчать про фраудаторність розписки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 19 жовтня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні клопотання про прийняття позову і об`єднання в одне провадження позовів у справі № 175/602/22, позовну заяву третьої особи ОСОБА_3 повернуто.

Повертаючи позовну заяву третій особі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предметом спору по цій справі є стягнення заборгованості за договором позики, а за позовом третьої особи ОСОБА_3 предметом спору є визнання договору недійсним, тобто третя особа звернулася до суду з зазначеним позовом не щодо того самого предмету спору, а з інших підстав, що не передбачено нормами статті 195 ЦПК України.

Крім того, задоволення клопотання саме в такому вигляді на даній стадії розгляду справи може утруднити розгляд цієї справи, їх спільний розгляд є недоцільним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Шевкової К. І. на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Шевкова К. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 910/12463/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 756/3128/20-ц, провадження № 61-14442св21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Судами не враховано, що позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, полягає у визнанні недійсною розписки, в той час як первісний позов стосується стягнення боргу за цією розпискою.

Також судами попередніх інстанцій не враховані вимоги частини другої статті 193 ЦПК України, відповідно до якої зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Жодна норма ЦПК України не передбачає підстав для повернення зустрічної позовної заяви або позовної заяви третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, як «утруднення розгляду справи», або що «їх спільний розгляд, виходячи з конкретних обставин справи, ускладнить розгляд і є не доцільним».

Крім того, на даний час розгляд справи в суді першої інстанції перебуває на стадії підготовчого провадження, а отже заявник подав позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стадії розгляду справи, що передбачено статтею 52 ЦПК України.

З огляду на вказане вважає, що в порушення вимог статей 52 188 193 ЦПК України судами зроблено необґрунтований висновок про повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у зв`язку з недоцільністю розгляду позовів в одному провадженні та у зв`язку з затягуванням строків розгляду справи.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_2 - адвокат Чередник І. О. просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не породжує для ОСОБА_3 будь-яких правових наслідків та не порушує охоронюваних законом інтересів, оскільки

ОСОБА_3 залучений до участі у справ як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, а отже суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про повернення його позовної заяви.

Також у січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихопьок Д. П., в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що предметом спору по цій справі є стягнення заборгованості за договором позики, а за позовом третьої особи ОСОБА_3 предметом позову є визнання договору недійсним, тобто третя особа звернулась до суду з зазначеним позовом не щодо предмету спору, а з інших підстав, що не передбачено нормами статті 195 ЦПК України.

ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовною заявою за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, що передбачено частиною першою статті 4 ЦПК України.

Крім того, у січні 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення представника ОСОБА_3 - адвоката Шевкової К. І., в яких вона зазначає, що на стадії прийняття позовної заяви суд не має права вирішувати питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову заінтересованої особи, яка просить визнати недійсним оскаржуваний правочин. Нормами ЦПК України не заборонена зміна процесуального статусу третьої особи з «особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору» на «особу, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору».

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли доповнення до відзиву представника ОСОБА_2 - адвоката Чередник І. О., в яких зазначала, що оскільки ОСОБА_3 є стягувачем в рамках виконавчих проваджень, які перебувають на примусовому виконанні у приватного виконавця

Сивокозова О. М., та в рамках яких боржником є ОСОБА_2 , вважає, що надані ОСОБА_3 документи з матеріалів цивільної справи №175/602/22 приватному виконавцю з метою ініціювання ним звернення до суду із аналогічним позовом, який був повернутий ОСОБА_3 в рамках даної справи, є додатковою підставою для відмови ОСОБА_3 у задоволенні касаційної скарги.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли пояснення представника ОСОБА_3 - адвоката Шевкової К. І., в яких вона зазначає, що доповнення до відзиву не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не передбачені нормами ЦПК України. Також зазначала про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики від 05 січня 1999 року в сумі 16 055 000,00 грн.

ОСОБА_3 ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

ОСОБА_2 (відповідача за первісним позовом) про визнання правочину недійсним, а саме визнання недійсним договору позики, оформленого розпискою від 05 січня 1999 року, складеною ОСОБА_2 , про отримання у позику від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 950 000,00 грн.

З огляду на вказане вважав, що договір позики, оформлений розпискою

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 19 жовтня 2022 року представнику третьої особи ОСОБА_3 - Шевковій К. І. у задоволенні клопотання про прийняття позову третьої особи ОСОБА_3 і об`єднання в одне провадження позовів по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа:

ОСОБА_3 , про стягнення боргу та процентів за договором позики з первісним позовом в одне провадження з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

Позовну заяву третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, повернуто.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 52 ЦПК України зазначено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача. Після вступу у справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку.

За статтею 195 ЦПК України до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження, застосовуються положення статей 193 і 194 ЦПК України.

Повертаючи позовну заяву третій особі, суди попередніх інстанцій зокрема виходили з того, що задоволення клопотання саме в такому вигляді на даній стадії розгляду справи може утруднити розгляд цієї справи та їх спільний розгляд є недоцільним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій, оскільки нормами ЦПК України не передбачено підстав для повернення позовної заяви третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, як утруднення розгляду справи, чи недоцільність їх спільного розгляду, у зв`язку із чим доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, при поданні позову позивач визначає як предмет позову, так і предмет спору. При цьому колегія суддів наголошує на відмінностях між цими поняттями.

Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13 березня

2019 року № 916/3245/17 та від 12 червня 2019 року № 916/542/18.

У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження

№ 12-13гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у процесі розгляду судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Отже, позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, відповідно до положень статті 52 ЦПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 52 ЦПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору сторін. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Враховуючи, що предметом спору по цій справі є стягнення заборгованості за договором позики, а за позовом третьої особи - визнання договору недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що

ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом не щодо тотожного зі сторонами предмету спору, а з інших підстав, що не передбачено нормами статті 195 ЦПК України.

Посилання заявника на аналогічний предмет спору є необґрунтованими, оскільки заявник помилково ототожнює предмет позову та предмет спору, які за своїм визначенням є різними.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 липня

2019 рокуу справі № 461/10920/14-ц (провадження № 61-2731св18).

При цьому апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи третьої особи ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Шевкова К. І., про те, що судом першої інстанції не застосована стаття 52 ЦПК України та повернення позову з формальних підстав унеможливило доступ заявника до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи, оскільки ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з позовною заявою за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, що передбачено частиною першою статті 4 ЦПК України.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі

№ 910/12463/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 756/3128/20-ц, провадження № 61-14442св21, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шевкової Каріни Ігорівни залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 19 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 07 грудня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович