№ 176/1464/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 176/1464/16-ц

провадження № 61-27327св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Жовтоводська міська рада Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до комунального підприємства Жовтоводська міська комунальна аварійно- рятувальна служба (далі - КП Жовтоводська МКАРС), Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області (далі - Жовтоводська міська рада) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що розпорядженням міського голови м. Жовті Води від 13 вересня 2013 року її було призначено на посаду директора КП Жовтоводська МКАРС.

Згідно із статутом КП Жовтоводська МКАРС засновником цього підприємства є Жовтоводська міська рада. Фінансування КП Жовтоводська МКАРС проводиться за рахунок місцевого бюджету Жовтоводської міської ради. Розпорядженням міського голови м. Жовті Води від 31 березня 2015 року її було звільнено з посади директора КП Жовтоводська МКАРС відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року визнано незаконним розпорядження міського голови м. Жовті Води від 31 березня 2015 року та поновлено її на посаді директора КП Жовтоводська МКАРС і стягнуто з Жовтоводської міської ради середньомісячний заробіток за період вимушеного прогулу у розмірі 42 194,24 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2016 року рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року скасовано у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року, закрито провадження у справі у частині вимог ОСОБА_1 до КП Жовтоводська МКАРС про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з Жовтоводської міської ради як правонаступника КП Жовтоводська МКАРС середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 122 556,84 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року у складі судді Волчек Н. Ю. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із Жовтоводської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2015 року по 14 грудня 2015 року включно у розмірі 38 161,70 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Жовтоводської міської ради від 25 травня 2016 року № 303-8/УП «Про дозвіл на передачу основних засобів та інших матеріальних цінностей, які обліковуються на балансі Жовтоводської МКАРС» майно ліквідованого підприємства передано у комунальну власність Виконавчому комітету Жовтоводської міської ради, тому обов`язок з виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу слід покласти на Жовтоводську міську раду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, установивши, що згідно з актом ліквідаційної комісії Жовтоводської МКАРС від 22 червня 2016 року, затвердженим рішенням Жовтоводської міської ради VII скликання (дев`ята сесія) від 06 липня 2016 року, ліквідаційна комісія закрила рахунки підприємства (КП Жовтоводська МКАРС), відкриті у фінансових установах, залишивши один для розрахунків з кредиторами, дійшов висновку про те, що Жовтоводська міська рада не є власником (правонаступником) ліквідованого підприємства (КП Жовтоводська МКАРС), не є роботодавцем, з яким позивач перебувала у трудових відносинах, а тому не несе жодної відповідальності за боргами підприємства, яке було нею засновано та з яким позивачка перебувала у трудових відносинах.

Також апеляційний суд зазначив, що прийняття Жовтоводською міською радою на баланс майна ліквідованого підприємства не може слугувати підставою для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог та не врахував, що ліквідаційна комісія КП Жовтоводська МКАРС відмовилась виплачувати заборгованість із заробітної плати, Жовтоводська міська рада є засновником КП Жовтоводська МКАРС, а тому саме Жовтоводська міська рада має нести відповідальність за боргами КП Жовтоводська МКАРС.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року Жовтоводська міська рада подала заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргоюі витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 вересня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Коломієць Г. В. та суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року у справі № 176/865/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Жовтоводської міської ради, міського голови м. Жовті Води про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови м. Жовті Води Тарасенка В. В. від 31 березня 2015 року № 129/01-09/15 про розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади директора КП Жовтоводська МКАРС.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП Жовтоводська МКАРС.

Стягнуто з Жовтоводської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 42 194, 24 грн.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2016 року у справі № 176/865/15-ц рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відмовлено у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення у справі № 176/865/15-ц про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Жовтоводської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах саме з КП Жовтоводська МКАРС, а не з Жовтоводською міською радою, тому міська рада не може нести відповідальність за КП Жовтоводська МКАРС.

Пунктами 1.1, 1.7 Статуту Жовтоводської МКАРС передбачено, що Жовтоводська МКАРС утворена як комунальна організація міської ради. Засновником Жовтоводської МКАРС є Жовтоводська міська рада.

Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Статуту Жовтоводської МКАРС майно, що є комунальною власністю та закріплене за МКАРС для виконання статутних завдань, належить йому на праві оперативного управління. Відчуження майна від МКАРС та надання його під заставу здійснюється виключно з дозволу або за рішенням засновника.

Рішенням Жовтоводської міської ради від 03 грудня 2014 року припинено діяльність КП Жовтоводська МКАРС шляхом ліквідації юридичної особи.

Рішенням Жовтоводської міської ради від 03 лютого 2016 року внесено зміни до рішення Жовтоводської міської ради від 03 грудня 2014 року, затверджено новий склад ліквідаційної комісії для здійснення організаційно-правових заходів ліквідації КП Жовтоводська МКАРС.

Рішенням Жовтоводської міської ради від 06 липня 2016 року затверджено ліквідаційний баланс КП Жовтоводської МКАРС.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 09 серпня 2016 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи КП Жовтоводська МКАРС за рішенням засновників.

Згідно з актом ліквідаційної комісії Жовтоводської МКАРС від 22 червня 2016 року, затвердженим рішенням Жовтоводської міської ради від 06 липня 2016 року, ліквідаційна комісія закрила рахунки підприємства, відкриті у фінансових установах, залишивши один для розрахунків із кредиторами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені у статті 6 КЗпП України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві чи незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з КП Жовтоводська МКАРС.

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

З огляду на статтю 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР) питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частини другої статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Тобто припинення підприємства, з яким позивач перебувала у трудових відносинах, відбулося в результаті його ліквідації.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що саме Жовтоводська міська рада як засновник КП Жовтоводська МКАРС має нести відповідальність за борги підприємства.

Відповідно до частини першої статті 176 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин - можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Водночас територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, а юридичні особи, створені територіальними громадами, у свою чергу, не відповідають за зобов`язаннями відповідно територіальних громад.

Підстави та умови субсидіарної відповідальності визначаються положеннями статті 619 ЦК України.

За загальним змістом цієї норми субсидіарна відповідальність повинна бути передбачена договором або законом, така відповідальність настає за умови пред`явлення вимоги до основного боржника та його відмовою від задоволення вимог кредитора або не надсилання відповіді у розумний строк про задоволення вимоги.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної норми, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону або договору.

Така відповідальність передбачена, зокрема Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а у подальшому статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Основною метаю такої субсидіарної відповідальності є притягнення винних осіб у доведенні до банкрутства до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства «Комбінат комунальних підприємств» Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП «Комбінат комунальних підприємств», боржник, банкрут) про визнання банкрутом зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України»; пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України»; пункт 19 рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови»; пункти 18, 19 рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації»; пункт 35 рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії».

Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Разом із тим при визначенні умов субсидіарної відповідальності необхідно враховувати, що зазначені особи (засновники, учасники, акціонери) можуть бути притягнуті до такої відповідальності лише в тих випадках, коли неспроможність (банкрутство) викликана їх вказівками або іншими винними діями.

У цій справі не встановлено, що саме діями засновника було спричинена неплатоспроможність або банкрутство підприємства.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що трудовим законодавством солідарна відповідальність у трудових спорах за вимогами, визначеними позивачем до відповідачів, не передбачена. Жовтоводська міська рада не є роботодавцем, з яким позивач перебувала у трудових відносинах, оскільки міською радою, в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконувались владні функції, що характеризуються наданням різноманітних управлінських послуг указаному підприємству та справлянням на нього владного впливу у межах публічно-правових відносин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що вимоги до Жовтоводської міської ради безпідставні, оскільки відповідно до частини першої статті 176 ЦК України територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб у трудових правовідносинах.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 711/3288/17-ц (провадження № 61-25288сво18).

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що Жовтоводська міська рада як засновник має нести відповідальність за боргами КП Жовтоводська МКАРС.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк