Постанова

Іменем України

10 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 176/810/22

провадження № 61-11552 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

третя особа - Жовтоводська міська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 травня 2022 року у складі судді Кучми В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - управління Фонду соціального страхування), третя особа - Жовтоводська міська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 квітня 2016 року вона була призначена на посаду головного спеціаліста по роботі

з роботодавцями відділу страхових виплат та роботи з роботодавцями відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Харцизьку Донецької області. Протягом 2017-2018 років у зв`язку

з реорганізаціями Фонду соціального страхування України її неодноразово було звільнено та призначено на посади, зазначені в трудовій книжці.

З 03 грудня 2018 року вона займала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Краматорського міського відділення управління Фонду соціального страхування.

Наказом начальника управління Фонду соціального страхування

від 23 лютого 2022 року № 156-к «Про звільнення ОСОБА_1 » її звільнено із займаної посади 28 лютого 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України. Трудова книжка видана роботодавцем 15 березня 2022 року її чоловіку - ОСОБА_2 .

Після свого звільнення вона дізналася про те, що проведення організаційних заходів щодо приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України продовжено

до 01 квітня 2022 року у зв`язку із введенням на території України військового стану.

Позивач уважала своє звільнення незаконним, оскільки організаційні заходи приведення у відповідність структури Фонду соціального страхування України не відбулися, структурний підрозділ, в якому вона працювала, не припинено, гранична чисельність працівників підрозділу

не змінилася.

Крім того, роботодавцем порушено процедуру її звільнення, так як її не було запрошено до профспілкової організації для розгляду подання

про розірвання з нею трудового договору, їй не запропоновано написати письмову заяву про розгляд подання за її відсутність. Тобто її звільнено

без згоди профспілкової організації.

Роботодавцем було запропоновано їй посаду головного спеціаліста

сектору проведення перевірок страхувальників відділу по роботі

зі страхувальниками Краматорського міського відділення управління Фонду соціального страхування, від якої вона відмовилася, оскільки посада

не відповідала її спеціальності, а обсяги її роботи та повноваження

на підставі усної домовленості з роботодавцем повинні були залишитися такими, як на попередній посаді. Вказане стало підставою для написання шаблонної заяви на звільнення у зв`язку з незгодою на переведення. Проте, цей факт не має правового значення, так як не відбулося реорганізації структурного підрозділу, в якому вона працювала.

Крім того, її не було повідомлено про видання вказаного наказу

про звільнення, з 24 лютого 2022 року по день звільнення роботодавець

не вживав заходів щодо видачі їй копії наказу про звільнення та трудової книжки. Про своє звільнення їй стало відомо 28 лютого 2022 року, після надходження на картковий рахунок вихідної допомоги при звільненні

та компенсації за невикористані дні відпустки.

Посилалася на те, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи

й унаслідок незаконних дій роботодавця пережила моральні страждання, втратила впевненість у завтрашньому дні, залишилася без належного доходу. Тобто внаслідок незаконного звільнення їй завдано моральну шкоду, розмір якої нею оцінено у 25 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд поновити її на раніше займаній посаді та стягнути з роботодавця на її користь середній заробіток

за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року по 14 квітня 2022 року

у розмірі 17 197,76 грн, а також моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області

від 18 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста-юристконсульта Краматорського міського відділення управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Стягнуто з управління Фонду соціального страхування України

в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року по 18 травня 2022 року

у розмірі 30 096,08 грн, моральну шкоду у розмірі 2 500,00 грн та судові витрати у розмірі 1 984,80 грн, а всього - 34 580,88 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах платежу за один місяць, допущено до негайного виконання.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавець,

крім запропонованої вакантної посади, на яку ОСОБА_1 не погодилася, не запропонував їй інші вакантні посади, які були включені до штатного розпису, та не повідомив, які посади залишалися вакантними на момент звільнення, що є його обов`язком.

Крім того, відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження згоди профспілкового комітету на вивільнення працівника. Судом першої інстанції надано відповідну правову оцінку доводом роботодавця у цій частині, викладеним у відзиві, а також наданим на їх підтвердження документам, які не містять інформації про дату звернення роботодавця до профспілкового органу та дату надання такої згоди профспілкою, а також про те, чи запрошувалася ОСОБА_1

на засідання профспілки.

Районний суд вважав за недоцільне зупиняти провадження у справі

та запитувати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на вивільнення позивача (частина дев`ята статті 43 КЗпП України), оскільки відсутність такої згоди не є єдиною правовою підставою для поновлення працівника на роботі.

Суд першої інстанції зазначив, що роботодавець видав наказ про звільнення працівника за п`ять днів до самого звільнення й не довів, коли саме ознайомив із наказом працівника, чи у день його винесення, чи у день звільнення.

При цьому відповідач не довів, що станом на день звільнення позивача

з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у нього дійсно відбулися зміни організації у зв`язку зі скороченням чисельності

та штату працівників.

Судом надано оцінку постанові правління Фонду соціального страхування України від 18 листопада 2021 року № 35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» (далі - постанова правління Фонду від 18 листопада 2021 року № 35), якою передбачено зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, а також відповідним наказам роботодавця, виданим

на виконання цієї постанови.

Проте, станом на день звільнення позивача відокремлені підрозділи управління не припинили свою діяльність. Відповідно до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від 28 лютого 2022 року № 84-ОД (далі - наказ Фонду від 28 лютого 2022 року № 84-ОД) у зв`язку

із введенням на території України військового стану проведення організаційних заходів щодо приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України продовжено

до 01 квітня 2022 року. Тому вивільнення позивача із займаної посади

та винесення наказу про її звільнення з 28 лютого 2022 року відбулося передчасно, до завершення приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідність до постанови правління Фонду від 18 листопада 2021 року № 35.

Суд відхилив посилання роботодавця на заяву позивача від 14 лютого

2022 року, в якій фактично викладено відмову працівника від отриманої пропозиції переведення на запропоновану відповідачем посаду та надання згоди на можливе звільнення з 28 лютого 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у разі припинення діяльності Краматорського міського відділення управління Фонду соціального страхування з 01 березня 2022 року.

При цьому районний суд відхилив доводи відповідача про те, що працівник не інформувала роботодавця про її намір продовжувати трудові відносини після 28 лютого 2022 року, оскільки судом не встановлено, що працівника ознайомлено з наказом про звільнення, який винесено ще 23 лютого

2022 року, тобто до введення в України військового стану та виїзду

ОСОБА_1 до іншого місця проживання.

За наведених обставин, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 слід поновити на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислено з урахуванням статті 235

КЗпП України й положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і становить 30 096,08 грн.

Визначаючи розмір моральної шкоди (2 500,00 грн), суд першої інстанції

урахував характер та глибину моральних страждань, яких зазнала позивач, та вважав його справедливим і співмірним.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми КЗпП України, врахував пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду у даній категорії справ.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2022 року апеляційну скаргу управління залишно без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області

від 18 травня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються доказами

й ґрунтуються на нормах діючого законодавства, оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням трудового законодавства.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду про те,

що роботодавець не запропонував працівнику всі вакантні посади, не надав доказів згоди профспілки на розірвання трудового договору з працівником, належного ознайомлення працівника із наказом про звільнення.

При цьому роботодавець не довів, що станом на день звільнення позивача

у нього відбувалися зміни в органіації у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Судом першої інстанції вірно встановлено,

що у зв`язку із введенням на території України військового стану проведення організаційних заходів щодо приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України продовжено до 01 квітня 2022 року. Тобто вивільнення позивача із займаної посади та винесення наказу про її звільнення з 28 лютого 2022 року відбулося передчасно.

Апеляційний суд зазначив, що районний суд вірно обчислив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а розмір моральної шкоди відповідає вимогам справедливості та співмірності.

Суд апеляційної інстанції врахував норми КЗпП України, правові висновки Верховного Суду, а також відповідні роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9

«Про практику розгляду судами трудових спорів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, управління Фонду соціального страхування, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином

не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, у січні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява управління Фонду соціального страхування, в якій вказано, що управління реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року, тому його правонаступником є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФ України в Донецькій області).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року касаційну скаргу управління Фонду соціального страхування залишено без руху з наданням строку на усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга управління Фонду соціального страхування мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального і матеріального права, не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам і доводам відповідача, не враховано відповідну судову практику Верховного Суду.

При цьому судами попередніх інстанцій не враховано постанову правління Фонду від 18 листопада 2021 року № 35, якою передбачено зміни

в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, яка оприлюднена в загальному доступі в мережі Інтернет. Вказує, що станом на сьогоднішній день не відбулося повного виконання цієї постанови через військову агресію росії проти України, а наказом Фонду від 28 лютого 2022 року № 84-ОД продовжено лише проведення організаційних заходів щодо приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, а не зупинено скорочення граничної чисельності працівників.

Позивача було належним чином повідомлена про зміну в організації виробництва та праці та про можливе вивільнення, отримала пропозицію зайняти іншу посаду, від якої відмовилася. Наголошує, що позивач уже обіймала аналогічну посаду запропонованій. Судами при розгляді справи

не встановлено наявність інших вакантних посад у відповідача.

Вважає, що ОСОБА_1 зловживає своїми процесуальними права й подала завідомо безпідставний позов. Крім того, вона сама просила звільнити

її 28 лютого 2022 року, що роботодавцем було враховано, хоча такі строки законодавством не встановлено.

Також уважає безпідставними висновки судів щодо процедури отримання згоди профспілки, оскільки у відзиві управління повідомило про те,

що не може надати відповідні докази через активні бойові дії

у місті Слов`янську. З метою недопущення затягування розгляду справи

до відзива додано іншу згоду профспілки на вивільнення позивача,

яку судами безпідставно не враховано. Законодавством не визначено вимоги до форми та змісту подання до профспілки, як і до самої згоди,

не визначено строків здійснення відповідної процедури. Висновки судів

у цій частині не відповідають положенням КЗпП України та судовій практиці Верховного Суду.

Вказує, що ОСОБА_1 у день звільнення не прибула до управління

для отримання копії наказу про звільнення, вини роботодавця у таких діях працівника немає. При цьому факт затримки видачі наказу про звільнення не може бути правовою підставою для поновлення працівника на роботі.

Крім того, судами помилково задоволено позов ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди, так як наявність такої шкоди позивачем не доведено, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача

та моральними стражданнями, на які вказує позивач, відсутній, а право

на відшкодування моральної шкоди не є безумовним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вказується, що доводи касаційної скарги

є безпідставними, оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 26 квітня 2016 року по 28 лютого 2022 року перебувала відповідачем у трудових відносинах з управління Фонду соціального страхування, працювала на різних посадах.

03 грудня 2018 року ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектора Краматорського міського відділення управління Фонду соціального страхування (а. с .8-16).

Постановою правління Фонду від 18 листопада 2021 року № 35

«Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», яка міститься у загальному доступі в мережі Інтернет, затверджено та введено в дію з 01 березня 2022 року:

- структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України згідно з додатком 1 до цієї постанови;

- граничну чисельність працівників Фонду соціального страхування України у кількості згідно з додатком 2 до цієї постанови - 4829 штатних одиниць

(у тому числі граничну чисельність працівників управління - 495 штатних одиниць, тобто скорочено чисельність працівників управління на 100 одиниць.);

- припинено відокремлені підрозділи робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України згідно з додатком 3 до цієї постанови (у тому числі Краматорське міське відділення управління,

в цілому по Донецькій області припинено 19 відділень з 21);

- створено відокремлені підрозділи робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України згідно з додатком 4.

15 грудня 2021 року начальником управління Фонду соціального страхування видано наказ № 734 «Про проведення заходів щодо попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та його відділень

про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці,

про можливі вивільнення», яким створено комісію з питань проведення заходів, направлених на приведення структури та граничної чисельності працівників управління і його відділень у відповідність до існуючого адміністративно-територіального устрою. Разом з іншим, доручено відділу по роботі з персоналом забезпечити проведення попередження працівників управління та його відділень про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та про можливе наступне вивільнення працівників з 01 березня 2022 року - не пізніше ніж за два місяці до фактичного вивільнення. Доручена начальникам відділів/секторів управління, виконуючим обов`язки начальників відділень управління забезпечити вручення підлеглим працівникам персональних попереджень про зміни

в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці та про можливе вивільнення. (а. с. 63-64).

17 грудня 2021 року ОСОБА_1 отримала особисто письмове попередження про зміни в організації виробництва та праці, зміни істотних умов праці з 01 березня 2022 року та про можливе наступне вивільнення

28 лютого 2022 року. (а. с. 60).

Відповідно до наказу начальника управління Фонду соціального страхування від 20 грудня 2021 року № 749 «Про зміни у структурі

та граничній чисельності працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та його відділень» відокремлені підрозділи управління згідно з додатком 8 до цього наказу вважаються такими, що припинили свою діяльність з 01 березня 2022 року (а. с. 27).

У додатку 8 до цього наказу «Перелік відокремлених підрозділів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України

в Донецькій області, що припиняють свою діяльність з 01 березня

2022 року» включено Краматорське міське відділення (а. с. 28).

14 лютого 2022 року ОСОБА_1 отримала письмову пропозицію

від 11 лютого 2022 року про заняття посади головного спеціаліста

сектору проведення перевірок страхувальників відділу по роботі

зі страхувальниками Краматорського відділення управління Фонду соціального страхування з посадовим окладом у розмірі 6 600,00 грн.

На звороті даної пропозиції відмітка ОСОБА_1 про те, що вона не згодна з переведенням на запропоновану посаду (а. с. 61-62).

Інші вакантні посади ОСОБА_1 не пропонувалися.

Згідно із заявою ОСОБА_1 від 14 лютого 2022 року у зв`язку із незгодою щодо її переведення на вказану посаду вона просить звільнити

її з 28 лютого 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40

КЗпП України. (а.с.69).

Наказом начальника управління Фонду соціального страхування

від 23 лютого 2022 року № 156-к «Про звільнення ОСОБА_1 »

ОСОБА_1 звільнено з посади 28 лютого 2022 року у зв`язку

зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 17).

Відмітка, що ОСОБА_1 було ознайомлено з даним наказом, відсутня.

Відповідно до листа Голови Краматорського міського комітету профспілки працівників державних установ України від 29 квітня 2022 року № 5, наданого управлінням з відзивом, профспілка інформує начальника управління про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 (а. с. 68).

Судами встановлено, що станом на дату розгляду справи змін у структурі

та граничній чисельності працівників управління та його відділень

не відбулося, відокремлені підрозділи управління згідно з додатком 8

не припинили свою діяльність.

Відповідно до копії наказу Фонду від 28 лютого 2022 року № 84-ОД у зв`язку із введенням на території України військового стану проведення організаційних заходів щодо приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України продовжено

до 01 квітня 2022 року (а. с. 77).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга управління Фонду соціального страхування задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,

що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації

або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40

КЗпП України).

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства

або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,

що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають

не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник

або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої

статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі

№ 800/538/17, провадження № 11-431асі18.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1

частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,

що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган

не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу

на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі

та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20,

від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження

№ 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі

№ 646/2661/20, провадження № 61-7496св21, та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом начальника управління Фонду соціального страхування від 23 лютого 2022 року № 156-к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 28 лютого

2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників

на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відмітка, що ОСОБА_1 було ознайомлено з даним наказом, відсутня.

Позивач отримала від роботодавця письмову пропозицію про заняття посади головного спеціаліста сектору проведення перевірок страхувальників відділу по роботі зі страхувальниками Краматорського відділення управління Фонду соціального страхування, від якої відмовилася. Інші вакантні посади їй не пропонувалися.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини спору, надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам, зробив обґрунтовані висновки про поновлення ОСОБА_1 на посаді, так як роботодавець, крім запропонованої вакантної посади, на яку працівник не погодився,

не пропонував їй інші вакантні посади, які були включені до штатного розпису, не повідомив, які посади залишалися вакантними на момент

її звільнення.

Суди правильно застосували відповідні норми КЗпП України, врахували роз`яснення, викладені у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду й вказали про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи

в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є вільними в межах структури підприємства, установи, організації як юридичної особи в цілому, включаючи її відокремлені підрозділи.

Не спростовує вказаного й посилання роботодавця про те, що працівнику було запропоновано посаду, на якій вона працювала раніше.

При цьому суди звернули увагу, що наказ винесено роботодавцем 23 лютого 2022 року, а звільнено позивача 28 лютого 2022 року. Проте, відповідачем не доведено, коли саме ознайомлено працівника з наказом про звільнення, чи у день його винесення, чи у день звільнення.

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно вказали про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження згоди профспілкового комітету на вивільнення працівника.

Судом першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, надано відповідну правову оцінку доводом роботодавця у цій частині, викладеним

у відзиві, а також наданим на їх підтвердження документам, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Суди зазначили про недоцільність зупинення провадження у справі

для отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на вивільнення позивача (частина дев`ята статті 43 КЗпП України), так як відсутність такої згоди не є єдиною правовою підставою для часткового задоволення позову ОСОБА_1

та поновлення її на роботі. Тобто позов ОСОБА_1 було частково задоволено з інших правових підстав, у тому числі, через невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо пропонування працівнику усіх вакантних посад, наявних у роботодавця.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди відповідача

з висновками судів попередніх інстанцій, проте вони спростовуються вищевказаними нормами матеріального права, встановленими судами обставинами та дослідженими доказами, а тому відхиляються Верховним Судом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на взаємовиключність доводів відповідача, який одночасно вказує про те, що суд безпідставно не врахував додану ним до відзиву іншу згоду профспілки на звільнення працівника,

й посилається на необхідність суду зупинити провадження у справі

для отримання згоди профспілки на звільнення працівника.

Суди попередніх інстанцій вказали також про те, що відповідач не довів,

що станом на день звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у нього дійсно відбулися зміни

в організації у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Судами надано оцінку постанові правління Фонду від 18 листопада

2021 року № 35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», якою передбачено зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників, а також відповідним наказам роботодавця, виданим на виконання цієї постанови.

Разом із цим, судами вірно встановлено, що станом на день звільнення позивача відокремлені підрозділи управління не припинили свою діяльність, що підтверджується наказом Фонду від 28 лютого 2022 року

№ 84-ОД, яким у зв`язку із введенням на території України військового стану проведення організаційних заходів щодо приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України продовжено до 01 квітня 2022 року.

Тобто вивільнення ОСОБА_1 із займаної посади та винесення наказу про її звільнення з 28 лютого 2022 року відбулося передчасно,

до завершення приведення структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідність до постанови правління Фонду від 18 листопада 2021 року № 35.

З урахуванням усіх фактичних обставин даного спору та оцінки доказів

у їх сукупності, суди вірно відхилили посилання роботодавця на заяву позивача від 14 лютого 2022 року, в якій фактично викладено відмову працівника від отриманої пропозиції переведення на запропоновану відповідачем посаду та надання згоди на можливе звільнення з 28 лютого 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України

у разі припинення діяльності структурного підрозділу з 01 березня

2022 року.

Посилання касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 у день звільнення

не прибула до управління для отримання копії наказу про звільнення, а факт затримки видачі наказу про звільнення не може бути правовою підставою для поновлення працівника на роботі відхиляються Верховним Судом, оскільки не з цієї єдиної підстави було частково задоволено позов працівника.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,

81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився

й суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади

у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося із порушенням норм трудового законодавства.

При цьому обов`язок стосовно працевлаштування працівника означає

не просто запропонувати одну чи декілька вакансій, а всі можливі

вакансії для того, щоб створити якомога більше можливостей

для працевлаштування особи, а також вжити усіх можливих заходів, направлених на те, аби працівник при скороченні його посади мав змогу працювати.

Подібні за змістом правові висновки викладено Верховним Судом

у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21 (провадження № 61-11101св22).

Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення

на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи,

але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судами попередніх інстанцій правильно обчислено середній заробіток

за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку № 100. Належних

і допустимих доказів на його спростування роботодавцем не надано.

При цьому касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визначаючи розмір моральної шкоди (2 500,00 грн), суд першої інстанції,

з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахував характер та глибину моральних страждань, яких зазнала позивач, вважав його справедливим і співмірним.

Доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи,

яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується

суд касаційної інстанції.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій

у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд звертає увагу, що при виникненні спору між працівником

і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури, що судами було перевірено.

При цьому питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено

всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються

з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263

ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо заяви про заміну сторони

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява управління Фонду соціального страхування про заміну сторони.

У цій заяві зазначається про те, що управління Фонду соціального страхування реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року, тому його правонаступником є ГУ ПФ України

в Донецькій області.

З урахуванням наведеного, заявник просить замінити управління Фонду соціального страхування на належного відповідача - ГУ ПФ України

в Донецькій області.

Відповідно до статті 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони

або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені

в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

З 01 січня 2023 року діє нова редакції Закону України

«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи

є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Заявник указує, що відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов`язків управління Фонду соціального страхування

до ГУ ПФ України в Донецькій області.

Разом із цим, відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до завершення заходів, пов`язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують

у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України.

З урахуванням наведеного та висновків касаційного суду по суті вирішення спору, підстав для задоволення вказаного клопотання немає.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про заміну сторони відмовити.

Касаційну скаргу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області

від 18 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 20 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць