Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 177/506/21

провадження № 61-2181св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Родина»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Родина» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2021 року в складі судді Строгової Г. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2022 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Родина» (далі - ТОВ «Агрофірма «Родина») про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 , після смерті якої він успадкував земельну ділянку, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташовану на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

На даний час земельною ділянкою користується ТОВ «Агрофірма «Родина», на підставі договору оренди від 01 серпня 2014 року, в якому орендодавцем зазначена ОСОБА_2 , а орендарем - відповідач. Строк оренди відповідно до договору становить десять років, а розмір орендної плати - три відсотки від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки. Право оренди за вказаним договором зареєстровано у Державному реєстрі речових прав.

Ознайомившись із наданою відповідачем копією договору оренди земельної ділянки, позивач звернув увагу на ту обставину, що підпис ОСОБА_2 візуально виглядає не так, як зазвичай, у нього склалося особисте суб`єктивне враження, що підпис у договорі зі сторони орендаря виконаний не нею, а іншою особою. Таким чином позивач вказує, що ОСОБА_2 договір оренди з ТОВ «Агрофірма «Родина» не укладала, не підписувала його, щодо викладених в договорі умов своєї згоди не надавала.

У зв`язку з наведеним позивач звертався до Криворізького районного суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ «Агрофірма «Родина» про визнання недійсним вказаного договору. Під час розгляду цієї справи (№ 177/1598/19) судом було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «Юрекс» було надано висновок експерта № 28/20 від 25 серпня 2020 року, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, предметом якого є оренда земельної ділянки, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташованої на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2021 року у задоволенні вказаного позову було відмовлено з тих підстав, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним, бо він не є вчиненим (відсутнє волевиявлення орендодавця на його укладення).

Позивач вказує, що ТОВ «Агрофірма «Родина» на даний час безпідставно користується належною йому земельною ділянкою, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташованою на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. З ним або ж попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_2 відповідач жодних договорів щодо користування земельною ділянкою не укладав, інші підстави набуття земельної ділянки у користування також відсутні.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд витребувати у ТОВ «Агрофірма «Родина» на його користь земельну ділянку, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташовану на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (після об`єднання Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області

від 18 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Чкаловської сільської ради (після об`єднання Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області) шляхом витребування її з незаконного володіння ТОВ «Агрофірма «Родина». Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року ОСОБА_2 не підписувався, тобто він не є укладеним, а тому ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом витребування його з незаконного володіння ТОВ «Агрофірма Родина».

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

04 лютого 2022 року ТОВ «Агрофірма «Родина», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував норми статей 102-106 ЦПК України, частини третьої статті 7 Закону України «Про експертизу», пункт 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, не врахувавши при цьому правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18.

Заявник посилається на те, що беручи до уваги як належний доказ у справі висновок судової почеркознавчої експертизи від 25 серпня 2020 року № 28/20 (експерт Герасименко О. В.), суди не врахували, що почеркознавча експертиза відноситься до категорії криміналістичних експертиз, а тому відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (далі - Інструкція), вона проводиться виключно державними спеціалізованими установами, якою ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «Юрекс» не є. Тобто висновок експертизи, який покладений в основу судового рішення, не є належним доказом у справі.

Крім того, відповідно до ухвали Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2020 року у цивільній справі № 177/1598/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Родина» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, судом встановлені підстави для відводу експерта Герасименка О. В., а тому даний доказ, у силу частини сьомої статті 106 ЦПК України, не може бути прийнятий до розгляду судом.

Під час розгляду вказаної цивільної справи судова почеркознавча експертиза не призначалася і не проводилася, а інших доказів, крім висновку № 28/20 від 25 серпня 2020 року, на підтвердження того, що орендодавець не підписувала договір оренди, матеріали справи не містять.

Інший учасник справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 на праві власності, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 липня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1297, належить земельна ділянка, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташована на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яку він успадкував після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).

Рішенням Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 19 лютого 2021 року № 71-ІІІ/VІІІ «Про припинення юридичних осіб сільських та селищних рад в результаті реорганізації шляхом приєднання до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області», юридичну особу - Чкаловську сільську раду Криворізького району Дніпропетровської області припинено шляхом приєднання до Лозуватської сільської ради.

Матеріли справи містять примірник договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «Агрофірма «Родина», як орендарем, згідно з умовами якого орендодавець передала орендарю, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва оренду земельну ділянку, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташовану на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Договір укладено строком на десять років. Зазначений договір зареєстрований 04 вересня 2014 року за № 15563285, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 26374718. (а. с. 5-6).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» від 25.08.2020 року № 28/20, проведеної під час вирішення справи № 177/1598/19, підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» на четвертій сторінці договору оренди земельної ділянки від 01 серпня 2014 року, предметом якого є оренда земельної ділянки, площею 4,8820 га, кадастровий номер 1221887700:03:001:0774, розташованої на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, сторонами якого є ОСОБА_2 та ТОВ «Агорофірма «Родина», виконаний не самою ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису (а. с. 9-12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із тим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, позивач посилався на те, що ОСОБА_2 (орендодавець) договір оренди з ТОВ «Агрофірма «Родина» не укладала, його не підписувала, щодо викладених у договорі умов своєї згоди не надавала.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

При цьому за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За положеннями частини першої статті 103 ЦПК суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно із частиною третьою статті 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Крім того, статтею 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи;3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

У справі, яка розглядається, випадків необхідності призначення обов`язкової експертизи судом не встановлено.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав висновок судової почеркознавчої експертизи ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» від 25 серпня 2020 року № 28/20, проведеної під час вирішення справи № 177/1598/19, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Орендодавець» виконаний не самою ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.

При цьому висновок судової почеркознавчої експертизи ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» від 25 серпня 2020 року № 28/20 у справі № 177/1598/19 судом не оцінювався, оскільки рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2021 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Родина» про визнання недійсним договору оренди від 01 серпня 2014 року відмовлено з тих підстав, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту порушених прав, а оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним, позаяк не є вчиненим (відсутнє волевиявлення орендодавця на його укладення).

У свою чергу відповідач, вважаючи вказаний висновок неналежним доказом, не скористався своїм правом на заявлення клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи в порядку, визначеному статтею 113 ЦПК України, а також не надав інших належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача.

Враховуючи викладене, у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів у їх сукупності, зокрема й висновку судової почеркознавчої експертизи від 25 жовтня 2020 року № 28/20, проведеної ТОВ «Експертно-правова консалтингова компанія «ЮРЕКС» у справі № 177/1598/19, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки є неукладеним, оскільки у орендодавця було відсутнє волевиявлення на його укладення.

Доводи касаційної скарги про неврахуванням апеляційним судом висновку щодо застосування норми статей 102-106 ЦПК України, частини третьої статті 7 Закону України «Про експертизу», пункт 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 715/316/18 оскаржуване судове рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання призначення судової почеркознавчої експертизи, клопотання про призначення якої було заявлено стороною в справі. Натомість у справі, яка переглядається, таке клопотання сторонами не заявлялося, а наданий позивачем висновок експертизи, проведений в іншій справі, оцінений судами як належний та допустимий доказ.

Отже, висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник в касаційній скарзі, оскільки в цих справах були встановлені різні фактичні обставини.

При цьому Верховний Суд враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 21 січня 1999 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», § 2, заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Родина» залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк