ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 179/1332/22
провадження № 61-13633 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня
2023 року, додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року, ухвалені у складі судді Чорної А. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 13 березня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк»
та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356, згідно з яким банк зобов`язався надати їй кошти у розмірі 12 000,00 доларів США, строком
до 16 березня 2027 року, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку,
які встановлені кредитним договором.
01 листопада 2007 року між банком та закритим акціонерним товариством «Акцент-Банк» (далі - ЗАТ «Акцент-Банк») було укладено договір факторингу № 1
(далі - договір факторингу), за яким ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив ЗАТ «Акцент-Банк» у повному обсязі права вимоги до боржників, зокрема, ОСОБА_1 . Згідно
з пунктом 1 цього договору факторингу ЗАТ КБ «ПриватБанк» здійснив відступлення прав витребування на свою користь платежів за кредитом, комісією, процентами, винагородами та іншими неустойками.
25 квітня 2014 року між банком та публічним акціонерним товариством
«Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») було укладено додаткову угоду
до договору факторингу, згідно з якою кредитором за кредитним договором
від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356 та відповідним договором забезпечення є АТ КБ «ПриватБанк».
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356, станом на 09 листопада 2022 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 20 100,98 доларів США.
З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 20 100,98 доларів США, з яких: за кредитом - 9 179,93 доларів США,
за процентами за користування кредитом - 2 037 доларів США, комісія
за користування кредитом - 360 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 8 523,35 доларів США.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 14 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що банк не мав права звертатися
до відповідачки з указаним позовом, так як право вимоги за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356, позичальником за яким
є ОСОБА_1 , до позивача у встановленому законом порядку не переходило. Правом вимоги до відповідача наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу від 01 листопада 2007 року лише ПАТ «Акцент-Банк»
(ПАТ «А-Банк»).
Договором факторингу не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі. При цьому договір уступки права вимоги
від 25 квітня 2014 року № 7, укладений між банком та ПАТ «Акцент-Банк»
(далі - договір уступки права вимоги), не є додатковою угодою до раніше укладеного договору факторингу, а є новим правочином, укладеним з приводу аналогічних відносин. У договорі уступки права вимоги відсутні посилання
на положення договору факторингу.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову по суті пред`явлених вимог, тому клопотання представника відповідача про застосування позовної давності судом не вирішувалося.
Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 рокустягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат
на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив
про наявність правових підстав для стягнення з банка на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності та співмірності таких витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року
АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 21 вересня 2023 року залишені без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року касаційну скаргу
АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив із того, що судом не враховано презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а саме договору уступки права вимоги
від 25 квітня 2014 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня
2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, так як правом вимоги до відповідача наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу лише ПАТ «А-Банк»,
а не АТ КБ «ПриватБанк».
Договір факторингу був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (клієнт)
та ЗАТ «Акцент-Банк» (фактор), а договір уступки права вимоги -
між ПАТ КБ «ПриватБанк» (новий кредитор) та ПАТ «Акцент-Банк» (кредитор).
Тому ці договори є двома різними договорами, самостійними правочинами. Договір уступки права вимоги не є додатковою угодою до раніше укладеного договору факторингу, укладеного між цими самими сторонами, а є новим правочином, укладеним з приводу аналогічних відносин. У договорі уступки права вимоги відсутні посилання на положення договору факторингу.
При цьому положеннями договору факторингу не було встановлено право фактора відступити права грошової вимоги на користь третіх осіб, а наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше
не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).
Виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, суд апеляційної інстанції з`ясував позицію відповідачки щодо наданої банком копії договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року, оригінал якого суд першої інстанції не зміг витребувати через його відсутність
в архіві банка. Оскільки ОСОБА_1 ставить під сумнів надану банком копію вказаного договору, оригінал якого відсутній, тому апеляційний суд не врахував наявну у справі копію цього договору (частина шоста статті 95 ЦПК України).
Неврахування судом указаного договору вказує на відсутність правових підстав
для задоволення позову банка, який не є кредитором у спірних правовідносинах.
Суд першої інстанції правильно вирішив питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, розмір цих витрат (10 000,00 грн) документально підтверджений.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У жовтні 2024 року банк звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою
на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову банка.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк
для його подання.
У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи зробив помилкові висновки по суті спору, не врахував релевантну судову практику Верховного Суду, не надав оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін.
Банк є належним позивачем у справі, він має право на судовий захист своїх порушених прав.
ОСОБА_1 не виконала належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним із банком. Протилежного вона не довела.
Крім того, суд безпідставно стягнув із банка на користь відповідачки витрати
на правничу допомогу. Розмір цих витрат не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від представника ОСОБА_1 - адвоката Салтисюка Ю. В., в якому вказується,
що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Суди правильно вирішили спір і вірно застосували норми права.
Банк обґрунтовує свої доводи виключно посиланням на договір про відступлення права вимоги, оригінал якого відсутній. Апеляційний суд при повторному перегляді рішення районного суду виконав указівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, зокрема: з`ясував позицію відповідачки щодо вищевказаного договору та наданої банком його копії, з`ясував сторін відповідних правочинів.
При цьому судом вірно здійснено розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 березня 2007 року між банком («ПриватБанк») і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356 (а. с. 8-10, т. 1).
Згідно з пунктом 1 цього договору банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу, строком із 13 березня 2007 року
по 16 березня 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії
у розмірі 12 000,00 доларів США, зі сплатою страхових платежів, процентів, винагороди відповідно до умов договору.
Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
ОСОБА_1 не повернула своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсоткам, комісією.
Згідно з розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором
станом на 09 листопада 2022 року виникла заборгованість у загальному
розмірі 20 100,98 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом
у розмірі 9 179,93 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 037,00 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 360,00 доларів США, пені у розмірі 8 523,35 доларів США
(а. с. 5-6, т. 1).
01 листопада 2007 року між банком («ПриватБанк») (клієнт) та ЗАТ «Акцент-Банк» (фактор) було укладено договір факторингу № 1 (а. с. 11-12, т. 1).
Згідно з пунктом 1 цього договору факторингу фактор зобов`язався передати грошові кошти в сумі, визначеній у пункті 8 цього договору, у розпорядження клієнта за плату, розмір якої встановлено у пункті 4 договору, а клієнт зобов`язався відступити факторові у повному обсязі права вимоги до боржників, що випливають з договорів, перелік яких визначено у додатку № 1 до цього договору.
За цим договором клієнтом здійснюється відступлення прав вимоги на отримання на свою користь від боржників платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам, які існують у клієнта відповідно до умов договорів на дату укладення цього договору згідно з розрахунком (додаток № 1
до цього договору).
Згідно з пунктом 10 договору факторингу від 01 листопада 2007 року № 1 даний договір набуває чинності з моменту укладання його сторонами і діє до повного виконання зобов`язань.
Відповідно до пункту 11 цього договору внесення змін до нього допускається лише за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться
у письмовій формі.
Сторонами у цьому договорі є фактор і клієнт, цим договором клієнт - «ПриватБанк», відступив факторові - «ЗАТ «Акцент-Банк», «А-Банк», своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у зв`язку із чим права кредитора набуло
ЗАТ «Акцент-Банк».
Договором факторингу не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі.
25 квітня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (новий кредитор) та ПАТ «Акцент-Банк» (кредитор) було укладено договір уступки прав вимоги від 25 квітня 2014 року № 7 (а. с. 13-15, т. 1).
Згідно з пунктом 1.1 договору на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (уступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредитору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників по кредитним договорам, укладеним між кредитором та боржником (портфель заборгованості).
Відповідно до пункту 1.2 договору внаслідок передачі (уступки) портфеля заборгованості по договору новий кредитор замінює кредитора у кредитних договорах, які входять у портфель заборгованості, та придбає права грошової вимоги кредитора по цим кредитним договорам, включаючи право вимоги
від боржника належного виконання усіх грошових та інших зобов`язань боржника по кредитним договорам.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,
що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,
так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання
або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року
у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі
№ 910/3009/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося
до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Банк посилався на те, що у березні 2007 року між ним і відповідачкою було укладено кредитний договір. У листопада 2007 року між банком і ЗАТ «Акцент-Банк» було укладено договір факторингу, на підставі якого останнє отримало право вимоги
до відповідачки, як до боржника за вищевказаним кредитним договором. У квітні 2014 року між банком та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір уступки прав вимоги, на підставі якого кредитором за вказаним кредитним договором
є АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк
або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору
та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судами встановлено, що 13 березня 2007 року між банком («ПриватБанк»)
і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356.
Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Проте ОСОБА_1 не повернула своєчасно банку кредитні грошові кошти.
У подальшому, 01 листопада 2007 року, між банком («ПриватБанк») (клієнт)
та ЗАТ «Акцент-Банк» (фактор) було укладено договір факторингу № 1.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування
під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає
або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу
до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
У позовній заяві (а. с. 2-4, т. 1) банк вказував, що згідно із «додатковою угодою»
від 25 квітня 2014 року до договору факторингу від 01 листопада 2007 року № 1 відбулося зворотне відступлення права вимоги за кредитним договором
№ DNM0GK00005356, а саме від ПАТ «Акцент-Банк» до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк».
Банком долучено до матеріалів справи копію договору уступки права вимоги
від 25 квітня 2014 року № 7, який укладено між ПАТ КБ «ПриватБанк» (новий кредитор) та ПАТ «Акцент-Банк» (кредитор).
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року (провадження № 61-2426св24), скасовуючи попереднє судове рішення апеляційного суду у цій справі та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, указав, що для правильного вирішення справи суду необхідно встановити, які саме договори було укладено між банком
та ПАТ «Акцент-Банк» щодо прав вимоги за вказаним кредитним договором, а також з`ясувати питання стосовно правової природи договору про уступку права вимоги та позиції відповідачки щодо нього. Крім того, вказано на статтю 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину).
Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення,
є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частина п`ята статті 411 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, повторно переглядаючи рішення районного суду
про відмову у задоволенні позову банка в апеляційному порядку, погодився
з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову банка,
так як АТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у справі.
Суд апеляційної інстанції встановив сторін договорів факторингу та уступки права вимоги, надав певну оцінку договорам і вказав, що ці договори є окремими самостійними правочинами.
Разом із цим, апеляційний суд не взяв до уваги копію договору про уступку права вимоги, оскільки банк не надав на вимогу суду оригінал договору, пославшись
на його відсутність, а відповідачка ставила під сумнів подану банком копію договору (частина шоста статті 95 ЦПК України).
Із цих підстав апеляційний суд погодився з висновками районного суду про те,
що правом вимоги до відповідачки наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу лише ПАТ «А-Банк», а не АТ КБ «ПриватБанк».
Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції не виконав у повній мірі вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у справі, що є обов`язковим у силу вимог частини першої статті 417
ЦПК України, й зробив передчасні висновки по суті спору.
Погоджуючись з висновками районного суду, суд апеляційної інстанції при новому апеляційному перегляді справи формально вказав сторін договорів факторингу
та уступки права вимоги, а також врахував відсутність посилань в останньому договорі на положення договору факторингу.
Проте, Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року вказав на необхідності з`ясувати, які саме договори були укладені між банком і ПАТ «Акцент-Банк»
щодо прав вимоги за кредитним договором від 13 березня 2007 року
№ DNM0GK00005356. Натомість, суд обмежився лише формальним зазначенням сторін договорів і висновками про те, що спірні договори є окремими правочинами «з приводу аналогічних відносин».
При цьому, після того, як суд апеляційної інстанції надав договору про уступку права вимоги відповідну правову оцінку, апеляційний суд вказав і про те, що цей договір не береться до уваги, оскільки суду не надано його оригінал, а відповідачка ставить його під сумнів. Указане є процесуально невірним, оскільки суд не може спочатку надавити оцінку договору, робити щодо нього висновки, які мають значення
для вирішення справи, а потім виснувати про те, що договір не може бути врахований судом.
Відповідно до частини п`ятої статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність
у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Суд також не застосував частину одинадцяту статті 83 ЦПК України, згідно з якою у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Судом не було роз`яснено банку вищенаведені положення процесуального закону.
Крім того, у тексті оскаржуваної постанови апеляційного суд колегія суддів зазначає про часткове погодження з висновками районного суду, хоча залишає апеляційну скаргу без змін, а оскаржувані рішення районного суду без змін.
Суд апеляційної інстанції не в повній мірі встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, не надав оцінки доказам і доводам сторін у їх сукупності, як того вимагають норми ЦПК України.
Апеляційний суд повинен установити сторін відповідних правочинів з урахуванням їх предмету, а також обставин щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором.
При цьому судом було встановлено, що ОСОБА_1 не виконувала свої кредитні зобов`язання ні перед АТ КБ «ПриватБанк», ні перед ПАТ «Акцент-Банк»,
тобто боржник за кредитним договором не сплачував заборгованість ні новому,
ні попередньому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість. У силу положень норм ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем)
у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою
в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15,
та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 316/2100/15-ц, провадження № 61-18932св18.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, Верховний Суд уважає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги. Висновки апеляційного суду по суті вирішення спору є передчасними.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400
ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
З урахуванням вищевказаного, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Питання про розподіл витрат на правничу допомогу слід вирішити після повторного перегляду рішення районного суду по суті, а тому Верховний Суд не надає оцінку відповідним доводам касаційної скарги.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400 401 406 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець