Постанова

Іменем України

19 червня 2023 року

м. Київ

справа № 180/568/19

провадження № 61-11401св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Томаківському району та місту Марганцю Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2020 року у складі судді Янжули О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Томаківському району та місту Марганцю Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Нікопольський міськрайонний відділ державної реєстрації актів громадянського стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання батьківства.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 з листопада 2017 року почав проживати разом з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Спільне життя не склалося, наприкінці січня 2018 року сторони припинили шлюбні стосунки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дочку - ОСОБА_3 . Після народження дитини, незважаючи на припинені із відповідачем шлюбні стосунки, він придбав усі необхідні для дитини речі, піклується про дочку, щомісяця перераховує на картку ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини. Разом з відповідачем вони хрестили доньку, неодноразово разом з ОСОБА_2 гуляли з дочкою. Дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Позивачу стало відомо, що у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 , виданому 26 серпня 2018 року Нікопольским міськрайонним відділом державної реєстрації актів громадянського стану, матір`ю ОСОБА_3 записана ОСОБА_2 , відомості про батька відсутні. Він пропонував відповідачу подати до відділу РАЦС заяву про внесення до актового запису про народження дитини відомості про нього, як про батька дитини, але вона відмовилася. Відповідач після пологів у лікарні і після виписки не заперечувала його батьківство, але з невідомих причин останнім часом вказує, що він не є батьком ОСОБА_3 , вимагала більше до неї не проходити. Неодноразові прохання та спроби владнати спір мирним шляхом, щоб записати його батьком ОСОБА_3 не дали результатів. Відповідач бачитися з дочкою не дозволяє.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд:

- встановити батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася в м. Нікополі Дніпропетровської області;

- внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши відомості про її батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року, задоволено позовні вимоги.

Встановлено батьківство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася в м. Нікополі Дніпропетровської області.

Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши відомості про її батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази, які у своїй сукупності безперечно надають можливість визнати його батьком малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Марганецького міського суду Дніпропетровської області.

21 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідача належним чином не було повідомлено про дату, час та місце відбору біологічних зразків з метою проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи. Суди залишили поза увагою доводи про поважність причин щодо неявки на вищезазначену експертизу.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00023191517, який сформований 21 червня 2019 року, наданого Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, 28 серпня 2018 року складено актовий запис № 651 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася в м. Нікополі Дніпропетровської області, батьком записано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Державна реєстрація народження проведена відповідно до частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері) (т. 1 а. с. 90, 91).

Відповідно довідки голови правління ОСББ «Сонячний 17» Щоголєва В. М. від 27 травня 2019 року, виданої ОСОБА_1 , 1995 року народження, він проживає за адресою: АДРЕСА_1 , але не зареєстрований. Підстава - договір купівлі-продажу квартири НМХ № 306542. На підставі паспорту НОМЕР_2 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 , 1995 року народження, спільно проживала з громадянином ОСОБА_1 , але не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з листопада 2017 року по січень 2018 року (т. 1 а. с. 73).

Матеріали справи містять письмові пояснення: ОСОБА_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , у яких він підтверджує, що його сусід ОСОБА_1 проживав з ОСОБА_2 у період часу з листопада 2017 року до кінця січня 2018 року. Він бачив їх разом у різні часи дня. Всі їхні стосунки свідчили про те, що вони проживали, як чоловік та жінка; ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , яка підтвердила, що її сусід ОСОБА_1 проживав із ОСОБА_2 в період часу з листопада 2017 року по кінець січня 2018 року, кожного дня вона бачила їх у різні часи дня (зранку, вдень, ввечері, іноді вночі). Вони разом ходили за руку, купували продукти, речі тощо. Всі їхні стосунки свідчили про те, що вони проживали, як чоловік та жінка (а. с. 74, 75).

Позивачем до матеріалів справи додано фотознімки, які свідчать, що в квітні 2019 року позивач відображений разом із дитиною - ОСОБА_3 , в січні 2018 року, у листопаді та грудні 2017 року, позивач зображений разом із відповідачем в листопаді 2018 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зображені на знімку разом з дитиною, у листопаді 2018 року позивач зображений разом з дитиною, також у жовтні 2018 року позивач з відповідачем та дитиною зображені разом на хрестинах дитини (т. 1 а. с. 76-80).

Крім того, відповідно доданих позивачем квитанцій, він неодноразово в період часу з листопада 2018 року по грудень 2019 року перераховував грошові кошти з призначенням платежу «для ОСОБА_3», «для дитини», «аліменти для ОСОБА_3 » (т. 1 а. с. 6-11, 63-71, 150-154).

В матеріалах справи наявна переписка з електронних засобів зв`язку, відповідно до якої відповідач просить у позивача кошти на утримання його дитини і не заперечує факт його батьківства.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

Відповідно до частини другої статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 523/4928/17(провадження № 61-2989св22).

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) зазначено, що стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо. Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.

З матеріалів справи вбачається, що у вказаній справі тричі (ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2020 року та ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року та від 12 жовтня 2021 року) призначалась судово-генетична експертиза для встановлення біологічного батьківства позивача ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3 жодного разу не з`являлися разом з дитиною до експертної установи для забору біологічних зразків для проведення судово-генетичної експертизи, що унеможливило її проведення.

Судово-генетична експертиза у справі призначалася судом першої інстанції та двічі апеляційним судом до оголошення в Україні воєнного стану та дати, на які експерт викликав позивача та відповідача з дитиною для забору біологічних зразків, також визначалися експертом до оголошення в Україні воєнного стану.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Тому, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 ухилилася від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі, оскільки нез`явлення відповідача жодного разу разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про встановлення батьківства.

Побідні висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 644/9720/16-ц (провадження № 61-3950св20).

Доводи скаржника про те, що відповідача належним чином не було повідомлено про дату, час та місце відбору біологічних зразків з метою проведення судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи є безпідставними, тому що представник відповідача про призначення експертизи був обізнаний, належним чином повідомлений про час та місце відбору зразків для проведення експертизи. Вказане підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача про те, що вона не могла з`явитися до експертної установи з дитиною у зв`язку із станом здоров`я дитини є необґрунтованими з огляду на те, що доказів на підтвердження хвороби дитини станом на 29 листопада 2021 року та на 13 грудня 2021 року, поважності неявки відповідача з дитиною до експертної установи на 29 листопада 2021 року та на 13 грудня 2021 року суду не надано.

Крім того, судово-генетична експертиза у справі за відповідними ухвалами суду призначалася тричі. Судовим експертом визначалися кожного разу по декілька днів для виклику позивача та відповідача з дитиною до експертної установи, але відповідач з дитиною жодного разу не з`явилися до експертної установи, кожного разу, як у суді першої інстанції так і у апеляційному суді, посилаючись на стан здоров`я дитини.

Клопотання про призначення у справі судової молекулярно-генетичної експертизи ОСОБА_2 та її представника у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене, позивачем надано належні та допустимі докази, які у своїй сукупності безперечно надають можливість визнати його батьком малолітньої ОСОБА_3 . Також, визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідає інтересам малолітньої дитини.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16-ц є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров