№ 180/749/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 180/749/19

провадження № 61-9815св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ,

відповідачі: Марганецький міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Управління Державної казначейської служби України у м. Марганці Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Тананайської Ю. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2020 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , звернувся до суду із позовом до Марганецького міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Марганецький МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області), відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відділ ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області), Управління Державної казначейської служби України у м. Марганці Дніпропетровської області (Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області) про визнання рішень, дій, бездіяльності протиправними і такими, що порушують права, свободи, інтереси стягувачів у виконавчому провадженні та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2018 року він звернувся до Марганецького МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області з заявою з відповідними додатками про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчих листів № 2-а/180/1/2018, 180/536/17, виданих 18 травня 2018 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області, про стягнення з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

04 жовтня 2018 року державним виконавцем Марганецького МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області виконавчі документи було повернуто без прийняття до виконання з рекомендаціями надіслати виконавчі документи до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. 22 жовтня 2018 року виконавчі документи були подані ним до Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області для виконання, разом з тим 26 жовтня 2018 року виконавчі документи було повернуто без виконання, оскільки рішення суду про стягнення коштів не набрало законної сили.

Вказував, що зазначені обставини не відповідають дійсності, оскільки рішення суду набрало законної сили 18 квітня 2018 року, виконавчий лист на його примусове виконання видано 18 травня 2018 року.

02 листопада 2018 року він направив рекомендованим листом до відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області заяву про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчих листів № 2-а/180/1/2018, 180/536/17, виданих 18 травня 2018 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області.

04 січня 2019 року, не дочекавшись фактичного виконання рішення суду, чи будь-якої інформації, чи дій по виконавчим документам, він письмово звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень.

16 січня 2019 року, не отримавши відповіді, він надіслав звернення до Міністерства юстиції України з проханням відреагувати на недобросовісне і неналежне виконання працівниками відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області своїх обов`язків щодо примусового виконання судових рішень.

25 січня 2019 року він отримав виконавчі документи, надіслані поштою.

Вважає, що такі дії посадових осіб відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області порушують вимоги статті 19 Закону України «Про звернення громадян», якою встановлено обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги громадян, а також статті 20 цього Закону, оскільки термін розгляду його звернення значно перевищив встановлені законом 30 днів.

Отримавши 25 січня 2019 року виконавчі документи, він 04 лютого 2019 року надіслав керівнику відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області скаргу на бездіяльність державного виконавця. Про результати розгляду цієї заяви його не було повідомлено.

06 березня 2019 року він надіслав повторну скаргу, яка також залишилася без розгляду.

05 квітня 2019 року він направив до Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області скаргу на бездіяльність посадових осіб відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

08 квітня 2019 року він отримав лист-відповідь від керівника відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, у якому було зазначено, що протиправності у діях державного виконавця немає.

На підставі вказаних обставин та враховуючи довготривале, незаконне і безпідставне невиконання рішень суду, яке набрало законної сили, щодо нього та неповнолітніх дітей, позбавлених батьківського піклування, що негативно вплинуло на стан його здоров`я, а також дітей, ОСОБА_1 просив суд: визнати рішення, дії (бездіяльність) посадових осіб Марганецького МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо відмови виконати рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року у справі № 2-а/180/1/2018, 180/536/17 протиправними і такими, що порушують його цивільні немайнові права на належну відповідь на його звернення та такі, що завдають йому та його підопічним моральної шкоди; визнати рішення, дії (бездіяльність) посадових осіб відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо відмови виконати рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року у справі № 2-а/180/1/2018, 180/536/17 протиправними і такими, що порушують його цивільні немайнові права на належну відповідь на його звернення та такі, що завдають йому та його підопічним моральної шкоди; визнати рішення, дії (бездіяльність) посадових осіб Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області щодо відмови виконати рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року у справі № 2-а/180/1/2018, 180/536/17 протиправними і такими, що порушують його цивільні немайнові права на належну відповідь на його звернення та такі, що завдають йому та його підопічним моральної шкоди; стягнути солідарно з Марганецького МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн, на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 - 10 000,00 грн та на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 - 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , задоволено частково.

Визнано дії посадових осіб Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області протиправними.

Стягнуто з державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України, у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями, на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , відмовлено.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки неможливість для позивачів отримати виконання рішення, винесеного на їх користь, протягом певного строку становило втручання в їхнє право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статті 1 Протоколу № 1 до цієї Конвенції, то суд вважав, що через душевні страждання, які позивачі зазнали у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення з вини посадових осіб казначейської служби, останні мають право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням характеру правовідносин, обставин справи та засад розумності і справедливості, складає по 2 000,00 грн кожному. Таким чином, позовні вимоги до Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області про визнання дій щодо невиконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст постанова суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суд від 29 травня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області задоволено частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2020 року скасовано, провадження у справі закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір виник з приводу визнання протиправними і такими, що порушують інтереси стягувачів дій у виконавчому провадженні, відкритому на підставі рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року, ухваленого в адміністративній справі №2-а/180/1/2018 року, 180/536/17, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про розгляд цієї справи у порядку цивільного судочинства. На підставі вказаного провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 8006/2886/17, від 14 березня 2018 року у справі № 213/2012/16-ц та постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15 і від 24 лютого 2016 року у справі № 6?3077цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, закриваючи провадження у справі, суд не врахував положення статей 447 448 ЦПК України, відповідно до яких сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи і скарга у цьому випадку подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Крім того, судом не враховано, що до подання цього цивільного позову він звертався до суду з аналогічним адміністративним позовом, разом з тим, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 липня 2018 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за його скаргою в інтересах дітей-сиріт Козирського Р. О., ОСОБА_3 до Марганецького МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, відділу ПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року Управління ДКСУ у м. Марганці Дніпропетровської області подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , задоволено частково.

Визнано дії (бездіяльність) виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області неправомірними.

Стягнуто з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 та на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди по 10 000,00 грн кожному.

18 травня 2018 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області видано виконавчі листи № 2-а/180/1/2018 року, 180/536/17 про стягнення з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн; стягнення з виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_3 в особі опікуна ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Визначення юрисдикційності заяви (скарги) залежить від установлення судами таких обставин: чи вказана скарга є реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб`єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

У справі, що переглядається, спір виник з приводу тривалого невиконання рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року, ухваленого за наслідками розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_3 до виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області про визнання дій дискримінаційними систематично-неправомірними та стягнення моральної шкоди.

При цьому, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції помилково посилався на положення статті 447 ЦПК України, яка визначає право особи на звернення до суду зі скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень, у той час, як ОСОБА_1 було подано заяву у порядку позовного провадження, і суд не може самостійно змінювати порядок розгляду заявленої вимоги.

Таким чином, необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою у порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

З огляду на те, що спір виник з приводу тривалого невиконання рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2018 року, ухваленого за наслідками розгляду адміністративної справи, ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_3 , як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ця справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі, однак помилково посилався на положення статті 447 ЦПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не застосував положення частини четвертої статті 377 ЦПК України, якою визначено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача у порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачеві його право звернутися до Дніпровського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

За змістом статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням вказаного Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного судового рішення в частині мотивів закриття провадження у справі.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення змінюється, при цьому результат розгляду справи залишається незмінним, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович