Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 181/763/18

провадження № 61-7395св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року у складі судді Юр`єва О. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за кредитним договором у зв`язку з його виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання та припинення обтяження нерухомого майна, посилаючись на те, що 23 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNQMGК0000000006 (далі - Кредитний договір). В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 23 липня 2008 року між ОСОБА_2 і банком було укладено договір іпотеки (далі - Договір іпотеки), за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 23 липня 2008 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № DNQMGК0000000006 (далі - Договір поруки), за умовами якого він зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед банком за виконання в повному обсязі зобов`язань за Кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за Кредитним договором 07 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з нього та ОСОБА_2 заборгованості за кредитом в розмірі 42 223,07 доларів США, що еквівалентно 925 107,45 грн. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц позов ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено і стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором в сумі 21 769,12 доларів США, а також стягнуто з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по 1 827 грн з кожного. На виконання зазначеного рішення суду він сплатив на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму коштів, визначену спеціалістами банку для сплати відповідно до комерційного курсу валют банку на день сплати, в розмірі 581 400 грн, а також судові витрати по 1 827 грн за себе та ОСОБА_2 . Оскільки банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів, а він повністю виконав рішення суду про стягнення заборгованості за Кредитним договором, то правовідносини між ним, ОСОБА_2 і банком повністю припинені. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати припиненими правовідносини за Договором поруки та Договором іпотеки, зобов`язати відповідачів звернутися до державного реєстратора та вчинити необхідні дії для того, щоб виключити з Державного реєстру прав на нерухоме майно обтяження нерухомого майна, а саме - зареєстроване обтяження на домоволодіння за № 11037672 (номер обтяження) та на земельну ділянку за № 11036617 (номер обтяження), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та виникли на підставі Договору іпотеки.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Рябенко В. В. визнав позовні вимоги ОСОБА_1 та просив їх задовольнити.

АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду письмові пояснення, в яких зазначило, що зобов`язання позичальника та поручителя за Кредитним договором не припинилися, оскільки заборгованість за цим договором станом на 30 серпня 2018 року складає 64 099,43 доларів США. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц було стягнуто лише заборгованість за тілом кредиту, а у стягненні іншої заборгованості відмовлено у зв`язку з недоведенням її розміру, що не перешкоджає повторному зверненню банку до суду з аналогічним позовом. За випискою про зарахування та розподілення коштів сплачені ОСОБА_1 21 471,12 доларів США були зараховані на погашення кредиту в загальній сумі, яка була розподілена таким чином: 16 149,63 доларів США - погашення пені, 5 321,49 доларів США - погашення тіла кредиту. Зазначені кошти були сплачені позивачем на користь банку 15 та 16 лютого 2018 року, коли стягувач ще не отримав виконавчі листи та не пред`явив їх до виконання, тому банк зарахував їх не відповідно до рішення суду, а згідно з пунктом 3.2 Кредитного договору, за яким спочатку погашаються збитки, пеня, комісія, проценти, а потім тіло кредиту. Крім того, позивач не є стороною Кредитного договору та Договору іпотеки від 23 липня 2008 року, тому він не має права заявляти позовні вимоги щодо цих правочинів.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року позов задоволено частково. Визнано припиненими правовідносини за Договором поруки, за яким поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_2 за Кредитним договором. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 як поручитель виконав обов`язки боржника та відповідно до рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц в повному обсязі сплатив заборгованість за Кредитним договором у розмірі 21 471,12 доларів США, однак банк зарахував вказані кошти не в тому порядку, як вказано в рішенні суду, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності позивача за Договором поруки. Тому позовні вимоги в частині визнання Договору поруки припиненим підлягають задоволенню. При цьому суд зазначив, що зобов`язання за Кредитним договором не припинені, кредит не погашений і строк дії цього договору не закінчився. ОСОБА_1 не є стороною Кредитного договору та Договору іпотеки, які були укладені між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , не є власником майна, переданого в іпотеку, та не отримував кредитних коштів, тому він не може звертатися до суду з вимогами про визнання припиненими правовідносин за цими договорами та припинення обтяження нерухомого майна.

Рішення місцевого суду оскаржувалося в апеляційному порядку АТ КБ «ПриватБанк» лише в частинізадоволених позовних вимог ОСОБА_1 та визнання припиненими правовідносин за Договором поруки,а тому переглядалося судом апеляційної інстанції тільки в означеній частині.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

05 квітня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині визнання припиненими правовідносин за Договором поруки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц, яке покладено в основу оскаржуваних судових рішень, Кредитний договір не було розірвано і кредитні зобов`язання не були визнані припиненими. Встановивши, що зобов`язання за Кредитним договором не припинені, кредит не погашений і строк дії цього договору не закінчився, суд першої інстанції, з рішенням якого в оскаржуваній частині погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про визнання припиненими правовідносин за Договором поруки і не врахував, що відповідно до частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Звертаючись 07 вересня 2015 року до суду з позовом,ПАТ КБ «ПриватБанк»просило стягнути з нього та ОСОБА_2 всю суму заборгованості за Кредитним договором, і рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц вказані позовні вимоги були задоволені частково. Оскільки він добровільно сплатив всю суму заборгованості за Кредитним договором, яка була визначена судовим рішенням, то правовідносини за цим договором припинилися на підставі статей 598 599 ЦК України, а правовідносини за Договором поруки - на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Межівського районного суду Дніпропетровської області.

21 травня 2019 року справа № 181/763/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року оскаржується в касаційному порядку лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та визнання припиненими правовідносин за Договором поруки,а тому переглядаються Верховним Судомтільки в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 23 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальникові кредит в розмірі 27 239,94 доларів США на строк до 23 липня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту, резервування ресурсів та проведення додаткового моніторингу.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою належного виконання зобов`язань за Кредитним договором 23 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» таОСОБА_1 було укладено Договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 23 липня 2008 року між банком і ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності домоволодіння та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, у зв`язку з чим 07 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц позов банку було задоволено частково і стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором в сумі 21 769,12 доларів США, а також стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по 1 827 грн з кожного. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За змістом вищевказаного рішення суд дійшов висновку, що позичальник не виконав своїх зобов`язань за Кредитним договором, тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є обґрунтованими. При цьому ПАТ КБ «ПриватБанк» не довело позовних вимог та розміру нарахованої заборгованості за Кредитним договором (в частині розміру процентів, штрафів та пені), у зв`язку з чим в задоволенні позову в означеній було відмовлено.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він повністю виконав рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року та погасив заборгованість за Кредитним договором в розмірі 21 769,12 доларів США. На підтвердження сплати коштів позивач надав квитанцію від 15 лютого 2018 року на суму 290 000 грн та квитанцію від 16 лютого 2018 року на суму 291 400 грн, в яких зазначено призначення платежу - «надходження готівки за платіжними картками, виконання рішення суду у справі № 181/705/15-ц». Також позивачем було сплаченона користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, що підтверджується відповідними платіжними документами.

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з проханням надати лист, підтверджуючий те, що правовідносини за Кредитним договором банк визнає припиненими, а також просив банк вчинити необхідні дії та виключити відомості про обтяження домоволодіння і земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з: Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (обтяження за реєстраційними № 7614201 та № 7614243 від 23 липня 2008 року); Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 11037672 та номер 11036617, які перенесені 04 вересня 2015 року державним реєстратором Кошарною С. С. з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, тобто за № 7614201 та № 7614243).

Листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 06 березня 2018 року № 20.1.0.0.0/7-180302/599 ОСОБА_1 повідомлено, що документи для зняття заборони на відчуження з нерухомості будуть надані після повного погашення заборгованості. Зазначено, що на дату звернення банком до суду з позовною заявою про стягнення суми заборгованості за кредитом існувала певна сума заборгованості, яка була обчислена відповідно до розрахунку суми заборгованості станом на конкретну дату. Оскільки на дату звернення банку до суду, а також впродовж строку від дати звернення до суду до дати повного виконання рішення суду зобов`язання за Кредитним договором не було виконано повністю (не повернута вся сума отриманого кредиту і відсотки за його користування та інші передбачені договором суми), на неповернуту суму кредиту продовжували нараховуватися відсотки за його користування. Як наслідок, незважаючи на виконання рішення суду і погашення суми боргу, обчисленої на дату звернення банку до суду, за Кредитним договором існує заборгованість.

Згідно з випискою по рахунку ОСОБА_2 сплачені ОСОБА_1 за рішенням суду кошти були зараховані на погашення кредиту в загальній сумі 21 471,12 доларів США, яка була розподілена таким чином: 16 149,63 доларів США - погашення пені, 5 321,49 доларів США - погашення тіла кредиту.

За наданим ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунком станом на 30 серпня 2018 року заборгованість за Кредитним договором складає 64 099,43 доларів США, що еквівалентно 1 801 835,10 грн.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи зі змісту статей 526 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи припиненими правовідносини за Договором поруки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач виконав зобов`язання позичальника шляхом виконання в повному обсязі рішення суду про стягнення з нього та позичальника на користь кредитора заборгованості за Кредитним договором, однак банк зарахував кошти на погашення заборгованості не в тому порядку, як вказано в рішенні Межівського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2017 року у справі № 181/705/15-ц, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності позивача за Договором поруки. Тому порука ОСОБА_1 припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Однак такі висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини другої статті 555 ЦК України поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

З огляду на викладене поручитель хоч і пов`язаний з боржником певними зобов`язальними відносинами, але є самостійним суб`єктом у відносинах з кредитором.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що порука ОСОБА_1 припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України внаслідок збільшення обсягу його відповідальності, є необґрунтованим, оскільки зобов`язання сторін за Кредитним договором не припиняються після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, а виконання такого рішення не може свідчити про зміну зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто фактичне виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, незалежно від порядку зарахування банком коштів на погашення заборгованості, не є тією обставиною, яка збільшує обсяг відповідальності поручителя та призводить до припинення поруки з цієї підстави.

Крім того, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що зобов`язання за Кредитним договором не припинені, кредит не погашений і строк дії цього договору не закінчився після виконання в повному обсязі рішення суду про стягнення з боржника та поручителя на користь кредитора заборгованості за Кредитним договором, суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17 (провадження № 61-38504св18), від 12 березня 2020 року у справі № 201/7496/15-ц (провадження № 61-19827св18), від 24 червня 2020 року у справі № 323/3462/18 (провадження № 61-16979св19), від 30 березня 2020 року у справі № 756/13549/18-ц (провадження № 61-20074св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 344/9401/16-ц (провадження № 61-3833св19).

В цій справі позивач не заявляв вимог про припинення правовідносин за Договором поруки у зв`язку зі зміною без його згоди основного зобов`язання, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, а обґрунтовував свої позовні вимоги іншими підставами, а саме припиненням забезпеченого порукою зобов`язання.

Таким чином, при розгляді справи суди попередніх інстанцій не визначилися з правовими підставами заявленого позову, не встановили дійсні обставини справи та не перевірили належним чином доводів позивача про припинення правовідносин за Договором поруки з наведених ним підстав, тобто фактично не вирішили по суті пред`явлений позов, не дослідили та не дали правової оцінки зібраним доказам, що підтверджують вказані обставини.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди попередніх інстанцій не виклали в судових рішеннях в достатній мірі мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що судами не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за Договором поруки не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання припиненими правовідносин за договором поруки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук