Постанова

Іменем України

02 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 182/239/18

провадження № 61-16216св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -Комунальний вищий навчальний заклад «Нікопольський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргуКомунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який надалі уточнила, до Комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради (далі - Нікопольський медичний коледж) про визнання незаконним наказу про звільнення, його скасування та поновлення на роботі.

Позов обґрунтований тим, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 працювала в Нікопольському медичному училищі (на сьогодні Нікопольський медичний коледж) на посаді заступника директора з навчальної роботи.

Під час призначення на посаду кандидатура ОСОБА_1 була погоджена з Головним управлінням охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Згідно з наказами від 22 червня 2015 року № 116-к та № 117-к її звільнено із займаної посади з 08 червня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутність вищої медичної освіти), що перешкоджає продовженню виконання роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника директора з навчальної роботи «Нікопольський медичний коледж» з 22 червня 2015 року.

Згідно з наказом від 02 січня 2018 року № 4-к позивача звільнено з посади заступника директора з навчальної роботи у зв`язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення на підставі наказу від 02 січня 2018 року № 4-к незаконним, оскільки відповідно до наказу Головного управління охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 26 листопада 2007 року № 519 звільнення заступників керівників усіх напрямків у підпорядкованому закладі необхідно здійснювати після погодження із вищезазначеним управлінням, проте відповідач це не виконав.

Також, позивач зазначала, що її звільнення відбулося без згоди профспілкового комітету, оскільки їй відмовлено у прийнятті до членів первинної профспілкової організації Нікопольського медичного коледжу.

Посилаючись на те, що в Нікопольському медичному коледжі не відбулися зміни в організації виробництва і праці, вона має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого виховує і утримує сама, позивач просила суд визнати наказ від 02 січня 2018 року № 4-к про її звільнення незаконним, скасувати його, поновити її на посаді заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного коледжу з 02 січня 2018 року, стягнути на її користь з Нікопольського медичного коледжу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 6408,60 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що відповідач виконав вимоги пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, врахував роз`яснення пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, запропонував усі наявні вакансії, що з`явилися в закладі протягом двох місяців та існували на день звільнення.

Відмовивши в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, мало місце скорочення штату працівників Нікопольського медичного коледжу, вакантні посади, які вона могла б займати за своєю професією чи спеціальністю відсутні, процедуру її звільнення з роботи відповідач не порушив.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Нікопольського медичного коледжу про визнання наказів про звільнення незаконними, скасування їх та поновлення на посаді задоволено частково.

Визнано наказ Нікопольського медичного коледжу від 02 січня 2018 року № 4-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з навчальної роботи Нікопольський медичний коледж у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним.

Скасовано наказ Нікопольського медичного коледжу від 02 січня 2018 року № 4-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного коледжу у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного коледжу з 02 січня 2018 року.

Стягнуто з Нікопольського медичного коледжу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 січня 2018 року по 30 липня 2019 року у розмірі 116 565,12 грн.

Стягнуто з Нікопольського медичного коледжу на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників, що стало підставою для звільнення позивача. Відповідач дотримався вимог частини другої статті 40, статей 42 43 49-2 КЗпП України, зокрема, про наступне вивільнення позивача попереджено з дотриманням двохмісячного строку, встановленого законодавством, позивачу запропоновано вакансії, що були на підприємстві на момент її вивільнення. Проте суд першої інстанції не врахував, що позивач виховує дитину без батька, а тому вона не може бути звільнена з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без дотримання гарантій, встановлених статтею 184 КЗпП України. За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний наказ не відповідає законодавству та підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді заступника директора з навчальної роботи з 02 січня 2018 року. З огляду на вимоги частин першої, другої статті 235 КЗпП України на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також в порядку статті 237-1 КЗпП України та враховуючи характер неправомірних дій відповідача, глибину душевних страждань позивача, відшкодовано моральну шкоду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У серпні 2019 року Нікопольський медичний коледж звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції, просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Нікопольського медичного коледжу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2019 року. У задоволенні заяви про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2019 року відмовлено та витребувано із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 182/239/18.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував усі обставини справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Встановивши факт скорочення штату працівників, відповідача, суд апеляційної інстанції не перевірив наявність економічного обґрунтування проведення скорочення штату працівників. Поновлення позивача на роботі призвело до перевищення максимальної нормативної чисельності відповідних посад в штатному розписі відповідача та потребує приведення його у відповідність до вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач є одинокою матір`ю, яка не може бути звільнена з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі доказів, наданих позивачем під час апеляційного розгляду справи, проте не перевірив та не встановив, чи надавалися докази факту, що позивач сама виховує дитину, роботодавцю під час її звільнення. Батько дитини не бере участі у її вихованні.

Позивач під час ознайомлення із наказом роботодавця від 23 жовтня 2017 року № 239-к "Про скорочення штату" зауважила, що утримує та виховує дитину сама, однак доказів на підтвердження цього факту не надала.

Надані позивачем до суду докази того, що вона сама утримує та виховує дитину, відповідач вважає неналежними з огляду на роз`яснення, викладені в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 14 квітня 2008 року № 235/0/15-08/13 "Роз`яснення щодо застосування статті 19 Закону України "Про відпустки" (додаткові відпустки працівникам, які мають дітей)", яким відповідач керується під час надання працівникам додаткових соціальних відпусток, у тому числі й одиноким матерям.

Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі, який згідно з рішенням суду розірвано, а з батька дитини стягнуто аліменти на утримання дитини, тому факт утримання позивачем дитини без батька не підтверджується. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик в судове засідання колишнього чоловіка позивача та батька її дитини.

Отже, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку, що позивач сама утримує та виховує дитину, а тому вона є одинокою матір`ю, на яку поширюються гарантії, встановлені статтею 184 КЗпП України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 просить касаційну скаргу Нікопольського медичного коледжу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 зазначає, що згідно з пунктом 2 оскаржуваного наказу роботодавцем їй нараховані компенсації за невикористані соціальні відпустки, як жінці, яка утримує та виховує дитину сама, на день звільнення та під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач цей факт не заперечував, а тому наведений аргумент є безпідставним.

Посилання відповідача на те, що поновлення позивача суперечить максимальній нормативній чисельності заступників керівника є безпідставними, оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП України роботодавець на виконання судового рішення про її поновлення на посаді зобов'язаний ввести у штатний розпис відповідну посаду.

Визначення "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки». Згідно з якими одинокою матір`ю необхідно вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про виклик для допиту як свідка колишнього чоловіка позивача, оскільки згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України це питання відповідач не порушував під час розгляду справи судом першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного коледжу.

Наказом від 22 червня 2015 року № 116-к позивача звільнено із займаної посади з 08 червня 2015 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП Україниу зв`язку із невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації (відсутність вищої медичної освіти), що перешкоджає продовженню роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Нікопольського медичного коледжу від 22 червня 2015 року № 116-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи Нікопольського медичного коледжу з 22 червня 2015 року.

27 вересня 2017 року Нікопольський медичний коледж звернувся з листом № 300 до Департаменту охорони здоров`я щодо внесення змін до штатного розпису.

Департамент охорони здоров`я повідомив, що з метою своєчасного виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2017 року не заперечує щодо внесення змін до штатного розпису в межах затвердженої чисельності та фонду оплати праці на 2017 рік (лист від 05 жовтня 2017 року № 291).

Департамент охорони здоров`я також не заперечував щодо внесення змін до штатного розпису в межах затвердженої чисельності та фонду оплати праці на 2017 рік (щодо заміни з 29 вересня 2017 року до 30 листопада 2017 року посади лаборанта на посаду заступника директора з навчальної роботи) (лист від 19 жовтня 2017 року № 320).

Hаказом Нікопольського медичного коледжу від 29 вересня 2017 року № 199-к скасовано наказ "Про звільнення ОСОБА_1 " від 22 червня 2015 року № 116-к та від 22 червня 2015 року № 117-к "Про внесення змін до наказу від 22 червня 2015 року № 116-к". Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчальної роботи з 22 червня 2015 року та доручено інспектору відділу кадрів ОСОБА_3 вчинити відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 . Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис на ньому та її особисті пояснення.

Наказом від 06 жовтня 2017 року № 214-К "Про внесення змін до штатного розпису" Нікопольського медичного коледжу внесено зміни до штатного розпису на період з 29 вересня 2017 року до 30 листопада 2017 року, виведено зі штатного розпису посаду "лаборант" та введено у штатний розпис посаду "заступника директора з навчальної роботи" (штатний розпис з урахуванням внесених змін введено в дію з 29 вересня 2017 року по 30 листопада 2017 року в межах фонду оплати праці на 2017 рік).

Наказом Нікопольського медичного коледжу від 23 жовтня 2017 року № 239-К "Про скорочення штату" скорочено штатну одиницю "заступник директора з навчальної роботи" відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Інспектор з кадрів ОСОБА_3 персонально повідомила позивача про майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивачу запропоновано переведення, за її згодою, на наявні вакантні посади. ОСОБА_1 особисто ознайомлена з цим наказом 30 жовтня 2017 року, про що свідчить її особистий підпис.

30 жовтня 2017 року, на виконання наказу від 23 жовтня 2017 року № 239-к "Про скорочення штату", відповідач попередив позивача про можливе звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників у встановленому законодавством порядку (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України), зазначивши вакантні посади, які були наявні станом на 23 жовтня 2017 року в Нікопольському медичному коледжі.

Згідно з наказом від 30 листопада 2017 року № 262-к "Про внесення змін до штатного розпису" Нікопольського медичного коледжу у зв`язку з продовженням дії тимчасових змін у штатному розписі розробив штатний розпис на грудень 2017 року. Оплату праці ухвалено проводити в межах фонду оплати праці на 2017 рік, з урахуванням продовження дії тимчасових змін до штатного розпису від 01 грудня 2017 року.

Наказом від 02 січня 2018 року № 4-к "Про звільнення ОСОБА_1 " Нікопольський медичний коледж прийняв рішення про звільнення позивача з посади заступника директора з навчальної роботи 02 січня 2018 року у зв`язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. В день звільнення проведено виплату всіх належних ОСОБА_1 сум, передбачених законом (вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за невикористані щорічні відпустки, компенсації за невикористані соціальні відпустки), а також ОСОБА_1 видано належним чином оформлену трудову книжку та копію вищезазначеного наказу. ОСОБА_1 з цим наказом ознайомлена 02 січня 2018 року, про що свідчить її підпис та особисті пояснення.

02 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з довідкою про наявність вакантних посад в Нікопольському медичному коледжі, про що свідчить складений відповідачем акт від 02 січня 2018 року про відмову від підпису.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 184 КЗпП України встановлено пільги для жінок - матерів, зокрема, одиноких матерів.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Статтею 184 КЗпП України встановлено гарантію обмеження звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачено можливість такого звільнення у випадках повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 820/11570/15 (провадження № К/9901/6679/18), від 28 січня 2019 року в справі № 392/1505/17-ц (провадження № 61-38857св18), від 26 червня 2019 року в справі № 414/1148/16-ц (провадження № 61-29151св18).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», статтею 6 СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше.

Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Згідно з пунктом 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків, надаються щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього сина, 2011 року народження, якого виховує та утримує сама. Така обставина підтверджується рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2012 року про розірвання шлюбу, довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Малахіт-Н» від 03 листопада 2016 року, довідкою з дитячого садка від 02 листопада 2016 року, довідкою відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року № 302.

Отже, ОСОБА_4 є одинокою матір`ю, а тому на неї поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулося всупереч вимогам трудового законодавства України та порушує її права, тому її позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Доводи касаційної скарги щодо того, що суд апеляційної інстанції не перевірив наявність економічного обґрунтування проведення скорочення штату працівників відповідача, а поновлення позивача на роботі призвело до перевищення максимальної нормативної чисельності відповідних посад в штатному розписі відповідача та потребує приведення його у відповідність до вимог законодавства не беруться до уваги Верховним Судом, оскільки ці питання належать виключно до компетенції відповідача, як самостійного суб`єкта господарювання.

Доводи касаційної скарги щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження факту, що вона є одинокою матір`ю, утримує та виховує дитину сама, спростовуються матеріалами справи та обставинами, які встановив суд апеляційної інстанції, зокрема тим, що позивач отримувала передбачені законодавством виплати та компенсації за невикористані соціальні відпустки, як жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про неповне дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції, оскільки фактично вони зводяться до помилкового тлумачення відповідачем поняття статусу одинокої матері, ці доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, що обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та містять посилання на факти, що належним чином досліджені судами, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, незгоди з судовим рішенням, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуальногоправа, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального вищого навчального закладу «Нікопольський медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Білоконь

О. М. Осіян