ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 182/2954/17

провадження № 61-6223св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметів спору за первісним і зустрічним позовами, - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, відібрання дитини і повернення її за останнім місцем проживанням.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 31 серпня 2011 року вона з ОСОБА_2 перебувала у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 . Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2017 року шлюб розірвано.

Позивач вказувала на те, що з листопада 2016 року вони з відповідачем не підтримували шлюбно-сімейних стосунків та не вели спільного господарства, оскільки відповідач зловживав спиртними напоями та створював тяжку психологічну атмосферу в сім`ї.

29 листопада 2016 року відповідач самовільно без її дозволу забрав сина і передав його на виховання своїм батькам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проживають у м. Кривому Розі Дніпропетровської області. З того часу відповідачі утримують сина проти її волі, чинять їй перешкоди в участі у вихованні та у спілкуванні з ним.

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 259 від 24 травня 2017 року визначено місце проживання малолітнього сина з нею. У цьому ж рішенні зазначено, що вона проживає у власній чотирикімнатній квартирі, працює, має стабільний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває.

Вказане рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області відповідачами залишено без виконання, а тому вона змушена звернутись до суду.

Також позивач стверджує, що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки створив нову сім`ю, проживає та працює у м. Нікополі Дніпропетровської області, а вихованням їхнього сина займаються його батьки, які проживають у іншому місті.

З урахуванням інтересів малолітнього сина позивач просила визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, в якому просив визначити місце проживання дитини з ним.

Позов мотивував тим, що з 2011 року до 2017 року перебував у шлюбі з ОСОБА_1 ; у цьому шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 .

Сімейне життя не склалося, оскільки ОСОБА_1 емоційна, неврівноважена, схильна до моральних образ, має схильність до зловживання спиртними напоями і неодноразово приходила до дитячого садка за сином, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується належними і допустимими доказами, зокрема, постановами судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що ОСОБА_1 належним чином батьківські обов`язки щодо спілкування та виховання сина не виконує.

Також вказував, що він добросовісно виконує свої батьківські обов`язки, оскільки сумлінно займається вихованням сина, піклується про його духовний і фізичний розвиток, дитина проживає з ним та його матір`ю (бабою дитини) у м. Нікополі Дніпропетровської області, забезпечена всім необхідним, тому вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з ним.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відібрання дитини і повернення її за останнім місцем проживанням залишені без розгляду.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року, ухваленим у складі судді Рибакової В. В., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного, суд першої інстанції вказував на те, що посилання ОСОБА_2 на зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями не підтвердженні під час розгляду справи, а події, які були в минулому, не мають правового значення, оскільки ОСОБА_1 самостійно звернулася до Дніпропетровського наркологічного диспансеру Комунального підприємства «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» ДОР») з метою добровільного анонімного профілактичного лікування для попередження формування алкогольної залежності і їй було призначено профілактичне лікування та курс психокорекції у психолога. У подальшому ОСОБА_1 видано сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 10ААЕ № 813684 від 5 вересня 2017 року, в якому зазначено, що вона не є хворою на наркоманію та алкоголізм.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції врахував ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини та висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір`ю і дійшов висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року скасовано з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову і задоволення зустрічного, апеляційний суд виходив з того, що дитина тривалий час проживає з батьком, має стабільний психоемоційний стан та гарний розвиток, який забезпечив йому батько. Також вказував, що зловживання матір`ю спиртними напоями при вирішенні даного позову є визначальним, адже матеріали справи містять інформацію про те, що ОСОБА_1 перебувала в стані алкогольного сп`яніння після проходження профілактичного лікування, а, відтак, задля дотримання найкращих інтересів малолітньої дитини апеляційний суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком - ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У травні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційним судом залишено поза увагою відсутність у матеріалах справи доказів зловживання нею спиртними напоями після лютого 2017 року. Під час розгляду справи, надаючи пояснення, вона зазначала, що розірвання шлюбу з відповідачем наприкінці 2016 року та початку 2017 року відбулося дуже важко. Постійні сварки, образи призвели до випадків, які могли спричинити початок формування у неї алкогольної залежності. Однак, усвідомлюючи усі негативні наслідки, вона самостійно у січні 2017 року звернулася до Дніпропетровського наркологічного диспансеру КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» ДОР» для добровільного анонімного профілактичного лікування попередження формування алкогольної залежності. Після успішного лікування отримала сертифікат, за яким вона не є хворою на наркоманію та алкоголізм.

З урахуванням зазначеного, заявник вважає, що висновки апеляційного суду щодо зловживання нею спритними напоями є помилковими.

Поза увагою суду залишено те, що 4 червня 2018 року вона працює в державній фінансовій установі - філії Дніпропетровського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» на посаді провідного економіста сектору роздрібного бізнесу територіального відокремленого безбалансованого відділення типу II № 10003/0645 на умовах повного робочого часу і отримує заробітну плату, винаймає житло, в якому створені всі належні умови для проживання малолітньої дитини, що підтверджується актом обстеження місця її проживання від 2 жовтня 2018 року.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, зокрема, щодо зловживання ОСОБА_1 спиртними напоями, а також надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Служба у справах дітей Нікопольської міської ради у листопаді 2019 року подала пояснення на відзив ОСОБА_2 , в яких зазначила про те, що ОСОБА_1 добровільно і самостійно звернулася до Дніпропетровського наркологічного диспансеру КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» ДОР» для анонімного профілактичного лікування, за результатами якого отримала сертифікат серії 10ААЕ №813684 від 5 вересня 2017 року, який видається відповідно до Інструкції Міністерства охорони здоров`я України від 28 листопада 1997 року № 339 «Про профілактичний наркологічний огляд для його обов`язкові обсяги». Наявність сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду вважає належним доказом відсутності у ОСОБА_1 алкогольної залежності.

Також вказувала на те, що малолітній ОСОБА_6 бажає проживати разом з матір`ю, оскільки дитина емоційно прив`язана до матері та після регулярних зустрічей тяжко з нею розлучається. Вік та розвиток не перешкоджає дитині висловити свою думку, однак апеляційний суд при вирішенні справи не заслухав думку дитини.

З урахуванням викладеного Служба у справах дітей Нікопольської міської ради просила постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке відповідає інтересам дитини.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали справи № 182/2954/17.

Цією ж ухвалою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 9 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 31 серпня 2011 року до 25 липня 2017 року перебували у шлюбі.

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_6 , який проживає з батьком.

ОСОБА_6 станом на 2016 рік відвідував Комунальний дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 47 «Квітонька».

29 листопада 2016 року завідувачем Комунального дошкільного навчального закладу ясла-садок № 47 «Квітонька» направлено інформаційний лист до Служби у справах дітей Нікопольської міської ради з повідомленням про те, що мати ОСОБА_6 - ОСОБА_1 неналежним чином здійснює виховання та догляд за малолітнім сином, оскільки 28 листопада 2016 року прийшла до дошкільного навчального закладу в стані алкогольного сп`яніння. Вихователі дошкільного навчального закладу відмовили ОСОБА_1 віддати дитину, після чого остання повела себе агресивно та спричинила бійку. Адміністрація закладу вимушена була викликати поліцію і відправити дитину до дитячої лікарні. У цьому ж листі зазначено, що за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується негативно, має проблеми з алкоголем, дитина часто залишається дома без догляду, тому просили прийняти заходи щодо подальшої долі дитини. Також вказано, що батько ОСОБА_2 з сім`єю не проживає.

Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 40 грн на користь держави.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2017 року постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року скасовано.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.

Зі змісту вказаної постанови суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 28 листопада 2016 року о 16год10хв, перебуваючи у приміщенні дошкільного навчального накладу № 47 на АДРЕСА_1 , ухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання та навчання свого малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки прийшла до дошкільного навчального закладу у стані алкогольного оп`яніння, вела себе агресивно, провокувала бійку, у зв`язку з чим адміністрація дошкільного навчального закладу вимушена була викликати поліцію. З цієї ж постанови суди встановили, що судом апеляційної інстанції дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною першою статті 178 КУпАП.

З довідки Дніпропетровської обласної державної адміністрації Департамент охорони здоров`я Комунальний заклад Дніпропетровський наркологічний диспансер від 26 січня 2017 року № 42 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 самостійно звернулася до Дніпропетровського наркологічного диспансеру КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» ДОР» для добровільного анонімного профілактичного лікування для попередження формування алкогольної залежності, де їй призначено профілактичне лікування та курс психокорекції у психолога.

5 вересня 2017 року ОСОБА_1 видано сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії 10ААЕ №813684, за яким ОСОБА_1 не є хворою на наркоманію та алкоголізм.

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області № 259 від 24 травня 2017 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

На час розгляду справи судами встановлено, що за місцем проживання та місцем роботи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 характеризуються позитивно. Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання обох батьків створені належні умови для проживання та розвитку малолітнього.

З довідки Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 22 червня 2018 року суди встановили, що ОСОБА_1 з 4 червня 2018 року працює в державній фінансовій установі - філії Дніпропетровського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» на посаді провідного економіста сектору роздрібного бізнесу територіального відокремленого безбалансованого відділення типу II № 10003/0645 на умовах повного робочого часу з посадовим окладом 4 000 грн, а з 1 липня 2018 року ОСОБА_1 встановлена персональна надбавка за складність та інтенсивність роботи, яка складає 62,5%.

На підставі договору безоплатного користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 з 1 травня 2018 року ОСОБА_1 винаймає квартиру АДРЕСА_3 .

Малолітній ОСОБА_6 проживає з батьком - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (баба) та ОСОБА_4 (дід) у квартирі АДРЕСА_4 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 17 січня 2018 року - квартири АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , суди встановили, що житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови проживання задовільні і дозволяють проживання дитини даної вікової категорії, житло розміщене на 7 поверсі 9-ти поверхового будинку, складається з 2-х кімнат загальною площею 51 кв.м, для малолітнього ОСОБА_5 виділено місце для відпочинку та ігор.

Також встановлено, що малолітній ОСОБА_6 відвідував зайняття з футболу у м. Кривому Розі, на які його приводили батько або дід. ОСОБА_6 надавались послуги дозвілля (розважальні заходи), що підтверджується договором про надання послуг від 4 квітня 2017 року, укладеного ОСОБА_3 з фізичною-особою підприємцем ОСОБА_8 .

ОСОБА_2 працює у ТОВ «Метінвест Криворізький ремонтно-механічний завод», яке розташоване у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, що підтверджується довідкою від 16 березня 2018 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, а також пояснень на відзив, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) міститься висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Враховуючи зазначені норми матеріального права суд апеляційної інстанції, у повному обсязі встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, з яким погоджується і касаційний суд.

У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із батьком відповідатиме її інтересам, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення зустрічного позову і відмову у задоволенні первісного.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 не чинить ОСОБА_1 будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з сином, а також його вихованні.

Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, так як ОСОБА_6 досить тривалий час проживає разом з батьком, а саме з листопада 2016 року. За таких обставин суд апеляційної інстанції врахувавши інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, визначив місце проживання дитини з батьком.

Доводи касаційної скарги стосовно ненадання апеляційним судом належної оцінки доказам касаційний суд відхиляє, оскільки оцінку доказів, мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та мотиви задоволення зустрічного позову апеляційний суд повністю відобразив у рішенні.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив, а заявник не посилалась.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук