ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 182/317/23
провадження № 61-3852 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвокат Кузнецов Ілля Сергійович,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанії «Фін Пей» (колишня назва - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія є гроші»),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецова Іллі Сергійовича, на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року у складі судді
Кобеляцької-Шаховал І. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанії «Фін Пей» (далі - ТОВ «ФК
«Фін Пей»), в якому просила суд визнати недійсним договір від 16 травня
2019 року № EGROSHI22190, укладений між нею та ТОВ «Фінансова компанія є гроші», сума кредиту у розмірі 1 000,00 грн, з терміном кредитування до 14 червня 2019 року.
Позов мотивовано тим, що 15 травня 2019 року вона дізналася, що невідомі особи на її ім`я оформили низку кредитних договорів. Як вбачається з витягу Українського бюро кредитних історій щодо кредитної історії станом на 10 травня 2022 року,
15 та 16 травня 2019 року. нібито, нею було укладено кілька кредитних договорів, серед яких і договір № EGROSHI22190 від 16 травня 2019 року, сума кредиту
1 000 грн, термін кредитування до 14 червня 2019 року, кредит продано третій
особі - ТОВ «Фінансова компанія «Преміум актив».
Вказувала, що за її заявою, як потерпілої особи, Нікопольським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 17 травня 2019 року відкрито кримінальне провадження № 12019040340001346 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. Заява подавалася
у зв`язку з тим, що 15 травня 2019 року її мобільним номером
099-711-20-37 оператору зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» незаконно заволоділа стороння невідома особа і за допомогою цього номера, нібито, від її імені уклала з різними фінансовими установами низку договорів про надання кредитів. Органи поліції неодноразово незаконно закривали вказане кримінальне провадження, однак за результатами подання скарг 01 лютого 2022 року Нікопольською окружною прокуратурою відновлено досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні. Поки остаточних результатів розслідування їй не повідомлено.
12 травня 2022 року вона в черговий раз подала в поліцію клопотання про проведення слідчих дій у цьому кримінальному провадженні. Зокрема, ухвалою слідчого судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 27 серпня 2019 року у справі № 182/5719/21 у межах кримінального провадження № 12019040340001346 було надано дозвіл на тимчасовий доступ до документів, що містять технічну інформацію - трафік з`єднань абонента мобільної мережі «ВФ України» щодо номеру телефону НОМЕР_1 IMEI вищевказаного рухомих (мобільних) телефонів з 00:00 годин 14 травня 2019 року по теперішній час, а також нульових з`єднань вказаного абонента, як в друкованому вигляді, так і на електронному носії інформації в приміщенні ДТУ ПрАТ «ВФ України». Результат виконання цієї ухвали поліцією їй невідомий.
Зазначала, що у даному випадку відбувся факт повідомлення невідомою особою оператору мобільного зв`язку Водафон про, нібито, втрату її сім-карти і необхідності її відновлення, унаслідок чого невідома особа під її іменем отримала можливість на мобільний номер НОМЕР_1 отримувати повідомлення для підтвердження реєстрацій або одноразових ідентифікаторів на сайтах кредитних установ для онлайн-кредитування, вказавши цей номер для ідентифікації сторони позичальника кредитного договору.
Позивач зазначала, що вона не укладала кредитних договорів.
Вказувала, що у період коли 15 і 16 травня 2019 року невідома особа від її імені уклала кредитні договори, у неї були наявними рахунки в АТ «Універсалбанк» (банківський продукт Монобанк) і АТ «КБ «ПриватБанк» та, згідно з банківських виписок за період з 15 по 19 травня 2019 року, тобто, у період укладання кредитних договорів і виплати позичальнику кредитних грошей, на жодний із її рахунків ніякі кредитні гроші від вищевказаних юридичних осіб не надходили. Інших банківських рахунків вона не мала. Отже, є документально доведений факт неотримання нею ніяких кредитних грошей від кредитних організацій за всіма оспорюваними договорами.
Ураховуючи, що вона не укладала особисто кредитних договорів і не отримувала кредитних грошей, на сайтах кредитних компаній особисто не реєструвалась, згоди на обробку своїх персональних даних не давала, у даному випадку, відсутня необхідність досліджувати зміст оспорюваних договорів, адже їх зміст жодним чином не впливатиме на факт того, що їх уклали поза її волею, використавши її персональні дані для отримання кредитів через сайти кредитних компаній відповідачів.
Вказувала, що на практиці це відбувається таким чином: відновивши, нібито, втрачений номер її телефону, зловмисник використав його для отримання смс-коду для підтвердження оформлення кредитного договору і формування одноразового пароля- ідентифікатора або електронного цифрового підпису від її імені. При цьому, зловмисник використав власну електронну пошту для здійснення входу як користувач на веб-сайт кредитного товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, у подальшому зазначив її персональні дані (звідки він їх отримав або викрав невідомо) і, таким чином, уклав кредитний договір, отримавши гроші на вказані ним банківські реквізити (номер картки), який їй не належав.
Щоб розібратися з деталями оформлення кредитів і допомогти розслідуванню, вона зверталася в кінці травня 2019 року до всіх кредитних установ із заявами, в яких просила повідомити про обставини укладення невстановленою особою від її імені кредитів, а саме: про час і дату телефонної розмови з цією особою, її фіксацію чи запис з боку установи, та можливість її надання; про адресу електронної пошти, яка була використана під час отримання кредиту на її ім`я; про документи і відомості, надані під час отримання кредиту; про форму договору (електронний чи письмовий) та надання його копії, оскільки в неї його копія або оригінал відсутні; про строк надання і повернення кредиту, суму процентів за користування кредитом, якщо такі проценти були передбачені договором; про банківські реквізити, на які було перераховано або надано споживчий кредит; про розрахунок заборгованості за даним кредитом. Жоден з кредиторів не відповів та не надав ніякої інформації. Вищевказана інформація також була предметом клопотання про проведення слідчих дій, поданого 12 травня 2022 року у поліцію.
Крім того, вона подавала в кінці серпня 2019 року заяву в ПрАТ «ВФ Україна» (мобільний оператор Водафон), в якій просила надати інформацію про телефонні номери, які були повідомлені оператору зв`язку ПрАТ «ВФ Україна» для відновлення її мобільного номеру НОМЕР_1 (як правило, 3 останні номери, з якими відбувалась розмова до нібито втрати мобільного номеру), про деталі розмови і заявки з приводу його відновлення, про місцевість, з якої здійснювались дзвінки, про час використання невстановленою особою її мобільного номеру, про номери телефонів, на які за цей час невстановленою особою були здійснені дзвінки до моменту блокування її мобільного номеру особисто нею.
У своїй відповіді ПрАТ «ВФ Україна» не надало ніякої корисної інформації, а лише підтвердило, що 15 травня 2019 року, дійсно, хтось анонімно відновив мобільний номер НОМЕР_1 , тому ніяких відомостей про цю особу повідомити неможливо, а вже надалі реєстрація відомостей про позивача відбулася 20 травня 2019 року, коли дії щодо відновлення номеру робила саме вона.
Також, вона подавала в кінці серпня 2019 року заяву в Національний банк України, як особі, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у здійсненні повноважень та виконанні функцій з державного регулювання та нагляду у сфері ринків фінансових послуг у межах повноважень, встановлених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яким керуються юридичні особи відповідачі. У заяві вона просила зробити запит до відповідачів та запитати інформацію про карткові чи інші рахунки невідомої особи, на які було перераховано отримані від її імені кредити; матеріали, які містять електронну пошту, інші контактні дані, фотозображення невідомої особи, яка насправді незаконно отримала кредит від її імені. У своїй відповіді Національний банк України обмежився поясненнями, що розслідування шахрайських злочинів не входить до його повноважень і нічого більше не зробив.
Таким чином, позивач вказувала, що вона зробила достатньо дій зі свого боку, направлених на досудовий захист своїх прав, з`ясування обставин отримання невідомою особою кредитних грошей, однак ці дії не призвели до викриття зловмисника та відсутності грошових вимог у відповідачів до неї.
Як вбачається з витягу Українського бюро кредитних історій щодо її кредитної історії, всі кредитні договори укладені, нібито, нею, за ними обліковується заборгованість, яка постійно зростає, що створює загрозу безпідставного стягнення з неї заборгованості по кредитам, які вона не отримувала.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року,залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний позивачкою кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та відсутні належні докази про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачці не належить.
Суд вказав, що позивачкою не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, у момент укладення договору, їй не належав та використовувався іншою особою без її відома чи доручення. Крім того, при отриманні кредиту позичальник заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника, проте ОСОБА_1 не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності. При цьому, без введення позичальницею відповідних даних, здійснення її верифікації, передання нею та отримання товариством персональних даних від позивачки з метою укладення договору, таке укладення кредитного договору є неможливим. Відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивачки, які стосуються підписання кредитного договору.
Також не спростовує вказаного факту й наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивачки за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить того, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділи її персональними даними з метою укладення оспорюваного кредитного договору й уклали його від імені
ОСОБА_1 без її волі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузнецов І. С., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд, або ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецова І. С., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Кузнецов І. С., усунув недоліки касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду
від 04 квітня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 182/317/23 із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2025року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецова І. С., мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:
від 29 червня 2022 у справі № 757/40209/20, від 29 червня 2022 у справі
№ 757/22453/20. При цьому зазначає, що в аналогічних спорах підставою визнання договору недійним є встановлення судом зокрема факту відсутності доказів перерахування кредитних коштів на рахунок позивача.
Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування статей 16 203 215 203 204 215 216 ЦК України про необхідність доведення відповідачем у цій категорії справ факту перерахування кредитних коштів на рахунки позивача, і щодо застосування частини третьої статті 203 ЦК України про волевиявлення учасника правочину на отримання кредитних коштів, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, а саме інформацію про рахунки особи, на які було перераховано кредитні гроші, на підставі яких суд мав встановити обставини відсутності факту перерахування кредитних коштів на рахунки позивача.
Суди дійшли помилкового висновку про те, що позивачем не доведено відсутність факту отримання кредитних грошей, оскільки були надані докази відсутності перерахування кредитних грошей на банківські рахунки позивача (банківські виписки АТ «Універсалбанк» і АТ «КБ «ПриватБанк» за період укладання спірного кредитного договору з 15 по 19 травня 2019 на рахунки позивачки ніякі кредитні гроші не надходили).
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецова І. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що 16 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанії «Фін Пей» (колишня назва - ТОВ «Фінансова компанія є гроші») укладено договір № EGROSHI22190 із застосуванням електронного підпису, а саме: одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .
За заявою ОСОБА_1 , як потерпілої особи, Нікопольським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 17 травня 2019 року відкрито кримінальне провадження № 12019040340001346 за ознаками злочину, передбаченого частино першою статті 190 КК України, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 33).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним правочину, який обґрунтовано тим, що вона не укладала (не підписувала) із товариством в електронній формі відповідний кредитний договір.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що оспорюваний позивачкою кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»,
а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачці не належить, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) від 04 грудня
2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23), від 01 липня
2024 року у справі № 638/161/22 (провадження № 61-4022св24).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, позивачкою не доведено порушення її прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком (статті 12 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на її рахунок.
Крім того, суди вірно вказали, що ОСОБА_1 не доведено, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором кредитного договору, в момент укладення договору, їй не належав та використовувався іншою особою без її відома чи доручення.
При цьому, при отриманні кредиту позичальник заповнює відповідну анкету, яка містить інформацію про позичальника, проте, ОСОБА_1 не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності.
Висновки судів узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою,
а відмінність залежить лише від доказування.
Посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду безпідставні, оскільки у справах різні фактичні обставини.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецова Іллі Сергійовича, залишити без задоволення.
Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 06 листопада 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 25 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць