Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 182/3593/17

провадження № 61-14937св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Максименко Ольга Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним.

В обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що у 2012 році він виїхав на заробітки до Республіки Фінляндія разом з дружиною та неповнолітньою дитиною і залишив доручення на розпорядження своїм майном батькам своєї дружини ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , оскільки їм довіряв. У цьому дорученні, про всяк випадок, було надано повноваження на будь-які дії від його імені щодо його банківських рахунків, квартири тощо, оскільки він не планував у найближчий час повертатися в Україну.

Наприкінці 2016 року між позивачем та його дружиною ОСОБА_4 виникли напружені стосунки і вони тимчасово припинили спільно проживати.

Без відома позивача ОСОБА_2 , вступивши у протиправну змову зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , незаконно заволоділа належною позивачу квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири 29 листопада 2016 року без наміру отримати кошти від цієї угоди.

Так, у п. 4 договору зазначено, що на момент його укладання кошти не передавалися, нібито їх передача від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 відбулась до підписання договору. Тобто, фактично ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заволоділи квартирою, що належала позивачу, без оплати її вартості. Дана угода, на думку позивача, має бути визнана недійсною, оскільки оплата не була проведена. Крім того, ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу, явно не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою суб'єкта оціночної діяльності, яка попередньо оцінила квартиру у 288 000 грн.

Правовою підставою визнання правочину недійсним є стаття 232 ЦК України, яка містить положення про те, що недійсним визнається такий правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони, а у цьому випадку - це діяльність представника позивача ОСОБА_2 з другою стороною договору ОСОБА_4 у супереч його волі та інтересам.

У даному випадку ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від позивача, уклала 29 листопада 2016 року угоду купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у своїх інтересах, оскільки продала квартиру своєму чоловіку ОСОБА_4 , а згідно ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Після того, як 29 листопада 2016 року ОСОБА_4 придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , він 08 грудня 2016 року вчинив інший правочин - дарування квартири на ім'я своєї доньки ОСОБА_4 , яка і розпоряджається цією квартирою на теперішній час.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29 листопада 2016 року між ОСОБА_2 , яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , недійсним; визнати недійсним договір дарування вказаної квартири та виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 . Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача судовий збір у розмірі 3 680 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 свідомо мав намір і бажав саме продати свою квартиру і надав довіреність відповідачам для вчинення відповідного правочину, що й було ними виконано.

Крім того, суд зазначав, що позивач мав можливість скасувати доручення на продаж квартири, надане відповідачам, оскільки п. 2 ч.1 ст. 248 ЦК України передбачає припинення представництва за довіреністю в разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 29 листопада 2016 року між ОСОБА_2 , яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 1062, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В.

Скасовано у Державному реєстрі прав державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 в рівних частинах на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 680 грн.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 , як представник ОСОБА_1 за довіреністю від 25 вересня 2012 року, продаючи квартиру позивача своєму чоловікові - відповідачу ОСОБА_4 , усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріальні норми цивільного права України щодо довіреності та договору купівлі-продажу не вимагають наступного схвалення довірителем укладеного його довіреною особою договору, не передбачають а ні форму, а ні порядок такого схвалення. До того ж, довіритель ОСОБА_1 своєю довіреністю від 25 вересня 2012 року надав довіреним особам ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повноваження не на будь-яке відчуження належної йому квартири, що включає в себе продаж, дарування та міну, а лише на продаж, що виключає будь-яке додаткове узгодження або схвалення цього правочину.

Що стосується грошових коштів від продажу квартири, то в довіреності від 25 вересня 2012 року зазначено, що довіритель також доручає довіреним особам отримати гроші за продаж квартири.

Також в своїй позовній заяві ОСОБА_1 не зазначає, чи звертався він до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з приводу передання коштів від продажу спірної квартири. Питання щодо місцезнаходження вищезазначених коштів та підстав їх не передання позивачу постало лише під час розгляду справи по суті без подання уточненої позовної заяви.

До того ж, представник позивача ОСОБА_5 , який є батьком позивача, пояснив суду, що під час зустрічі позивача з відповідачами у липні 2017 року питання підстав відчуження спірної квартири, передання її вартості позивачу останнім не ставилось, розмови щодо квартири не було взагалі, під час перебування в м. Нікополь в липні 2017 року позивач не намагався потрапити до квартири.

Є безпідставними посилання суду на те, що квартира була відчужена відповідачем ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_4 саме у той період часу, коли подружні стосунки позивача ОСОБА_1 з донькою відповідачів ОСОБА_4 погіршилися, оскільки рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 вересня 2017 року встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 припинили шлюбні стосунки з квітня 2012 року.

Тобто довіреність видана ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вже після припинення шлюбних відносин з дружиною ОСОБА_4 - 25 вересня 2012 року, а отже зв`язок між продажем квартири та припиненням шлюбних відносин позивачем жодним чином не підтверджений.

Також позивачем до суду не надано доказів порушення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 волі ОСОБА_1 , та завдання йому якоїсь шкоди.

Аргументи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу представник позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зазначали, що всі дії позивача ОСОБА_1 здійснені ним свідчать, що він не схвалював дій та правочину, які були здійснені його представником ОСОБА_2 з перевищенням повноважень, та не вчиняв дії, які б свідчили про прийняття його до виконання. Представник ОСОБА_2 не узгоджувала намір та волевиявлення позивача ОСОБА_1 щодо продажу квартири, а саме: чи потрібно здійснювати продаж нерухомості та ціну можливого правочину.

Після поінформованості про продаж квартири ОСОБА_1 , перебуваючи за кордоном, 26 травня 2017 року здійснив скасування довіреності виданої на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Також після повернення в Україну ОСОБА_1 повторно припинив дію довіреності виданої на представників ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Також зазначали, що сім'єю ОСОБА_4 була спланована і організована зловмисна змова для заподіяння матеріальної та моральної шкоди шляхом присвоєння квартири ОСОБА_1 , а також створені умови при яких подальше з'ясування обставин злочинних маніпуляцій з документами і власністю ОСОБА_1 стало можливим лише шляхом звернення в правоохоронні органи і суд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 15 червня 2005 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 (а.с.57, 64).

25 вересня 2012 року ОСОБА_1 надав письмову, нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , якою уповноважив останніх представляти його інтереси в усіх державних, громадських, господарських організаціях та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх організаційної форми та підпорядкованості, в органах нотаріату, у Комунальному підприємстві «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» у відповідних органах реєстрації права власності, з питань замовлення та отримання документів, необхідних для оформлення договору купівлі продажу, а вподальшому продати належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 .

29 листопада 2016 року між ОСОБА_2 , яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (а.с. 6).

08 грудня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, на підставі якого остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 110-111).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

З огляду на частини першу та другу статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання правочину недійсним.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок по застосуванню статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).

За змістом статей 244-245 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

При визнанні недійсним договору купівлі-продажу суд апеляційної інстанції, з посиланням на ст. 232 ЦК України, вважав, що ОСОБА_2 діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу квартиру, при цьому довіритель ОСОБА_1 зазначений правочин не схвалював, грошових коштів від продажу своєї квартири не отримував. ОСОБА_2 , як представник ОСОБА_1 за довіреністю від 25 вересня 2012 року, продаючи квартиру позивача своєму чоловікові - відповідачу ОСОБА_4 , усвідомлювала, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя ОСОБА_1 та свідомо допускала настання несприятливих наслідків для довірителя.

Крім того, ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу, не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою суб'єкта оціночної діяльності, який попередньо оцінив квартиру у 288 000 грн.

Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів, які були оцінені судом апеляційної інстанції, свідчить про наявність зловмисної домовленості ОСОБА_2 , яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_1 , з іншою особою її чоловіком ОСОБА_4 при укладенні договору купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири, оскільки про це свідчить те, що договір укладався близьким родичем, а кошти за договором передані не були.

Наведене давало суду апеляційної інстанції підстави для висновку щодо наявності умислу представника, домовленості сторін оспорюваного договору для переслідування власних інтересів всупереч інтересам ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 29 листопада 2016 року.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності умислу представника на вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Згідно із приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів встановивши, що мала місце зловмисна домовленість представника ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко