Постанова
Іменем України
03 березня 2020 року
м. Київ
справа № 182/7815/15-ц
провадження № 61-1183св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідачі: Нікопольський відділ поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у складі судді: Рибакової В. В. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Барильська А. П., Бондар Я. М., Зубакова В. П.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у вересні 1995 року у ОСОБА_1 було викрадено автомобіль АУДІ-100, реєстраційний номер НОМЕР_3, рік випуску - 1992, № кузова - НОМЕР_1 .
28 вересня 1995 року за фактом незаконного заволодіння автомобілем, на підставі заяви ОСОБА_2 порушено кримінальну справу № 35019 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК України. До цього часу вказаний автомобіль не знайдено, відповідальних осіб за його викрадення до кримінальної відповідальності не притягнуто. Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області 30 жовтня 2010 року кримінальну справу закрито на підставі статті 11-1 КПК України (1960 року) у зв`язку із закінченням строків давності притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з держави, завдану майнову шкоду у розмірі 600 000,00 грн, як вартість транспортного засобу, оскільки не встановлено особу, яка вчинила злочин.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що механізм відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, яка компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований. Положення статті 1177 ЦК України не формулюють норм прямої дії, які б регулювали відносини щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичній особі внаслідок злочину, мають визначатися спеціальним законом. До прийняття такого закону про відшкодування державою шкоди відповідно до статті 1177 ЦК України на підставі загальних правил відшкодування здійснюватися не може. Не встановлені випадки відшкодування шкоди позивачу, що передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а тому позивач не належить до кола осіб, які мають право на відшкодування матеріальної шкоди, передбаченої цим законом. Позивачем всупереч положень статті 10 ЦПК України не надано доказів щодо визнання її потерпілою у кримінальній справі.
Аргументи учасників справи
У грудні 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно тлумачать положення статті 1177 ЦК. Також судами було порушено положення статей 10 11 303 ЦПК (у редакції чинній, на час вирішення спору), статей 3, 8, частини другої статті 19, статті 64 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У березні 2018 року надійшов відзив Нікопольського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області на касаційну скаргу. У відзиві відповідач вказує, що судами не встановлено випадки відшкодування шкоди позивачу, передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Закон, що передбачає порядок відшкодування шкоди на підставі статті 1177 ЦК України, відсутній.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2018 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року касаційне провадження у справі поновлено та залучено до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як правонаступників ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі № 182/7815/15-ц зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1423/17.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року поновлено касаційне провадження у справі № 182/7815/15-ц.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником автомобіля АУДІ-100, реєстраційний номер НОМЕР_3, рік випуску - 1992 , колір - синій перл., двигун - НОМЕР_4, шасі (рама) - б/н, кузов - НОМЕР_1 .
Згідно повідомлення Нікопольського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області № 23329 від 16 жовтня 2015 року у провадженні слідчого Нікопольського МВ (з обслуговування міста Нікополя та Нікопольського району) ГУМВС України в Дніпропетровській області перебувала кримінальна справа № 35019, порушена 28 вересня 1995 року на підставі заяви ОСОБА_2 за фактом незаконного заволодіння автомобілем «Ауді-100», реєстраційний номер НОМЕР_3 , за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 185 КК України. Після проведення у повному обсязі слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, особу, причетну до вчинення вказаного злочину, не встановлено. Враховуючи це, досудове слідство у кримінальній справі було призупинено на підставі пункту 3 статті 206 КПК України (1960 року). З 28 вересня 1995 року вказаний автомобіль АУДІ-100, реєстраційний номер НОМЕР_3 перебуває у розшуку, на даний час вказаний автомобіль не знятий з розшуку.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду від 30 жовтня 2010 року кримінальну справу закрито на підставі статті 11-1 КПК України (1960 року) у зв`язку з закінченням строків давності притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Конституція України (стаття 56) проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (стаття 1177 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що «держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов`язку не має. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадто складною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на території з обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильно спростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставу відшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб».
Суди встановили, що кримінальна справа за фактом незаконного заволодіння автомобілем була порушена на підставі заяви ОСОБА_2 , а тому саме він є потерпілим від кримінального правопорушення. ОСОБА_1 не надано доказів щодо визнання її потерпілою у кримінальній справі.
За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук