Постанова

Іменем України

01 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 183/1610/17

провадження № 61-13724св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Ніна Петрівна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2021 року в складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений 07 квітня 2004 року між нею, ОСОБА_3 та відповідачем, посвідчений приватнимнотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Монашко Н. П., зареєстрований в реєстрі за № 691.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу житла від 10 листопада 2003 року вона та її сестра ОСОБА_3 були власниками житлового будинку АДРЕСА_1 та проживали в ньому.

У зв`язку з похилим віком, незадовільним станом здоров`я та потребую сторонньої допомоги, у 2004 році вони з сестрою запропонували відповідачу, яка є її дочкою, здійснювати за ними довічний догляд, на що остання погодилась. З цієї метою 07 квітня 2004 року вони підписали договір дарування щодо належного їм на праві власності житлового будинку на користь відповідача, який вони вважали договором довічного утримання. Після підписання цього договору відповідач навідувала їх та надавала їм деяку допомогу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її сестра ОСОБА_3 померла, а з травня 2016 року відповідач припинила приділяти їй увагу, не спілкується з нею, матеріальної допомоги на утримання не надає.

Посилаючись на викладене, оскільки під час підписання договору дарування вона помилялася щодо правової природи правочину, просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що договір дарування укладено під впливом помилки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року в справі № 6-69цс14, від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-202цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2087цс15, від 16 березня 2016 року в справі № 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 445/1011/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 19 січня 2021 року в справі № 754/15344/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суди не врахували, що на момент укладення спірного правочину вона та її сестра були особами похилого віку, мали незадовільний стан здоров`я, у зв`язку з чим потребували стороннього догляду та допомоги; не взяли до уваги її пояснення, у яких вона зазначала, що укладаючи договір дарування, вона та її сестра були впевнені, що підписують договір довічного утримання, а оскільки цей договір укладався з її дочкою, якій вони довіряли, зі змістом договору детально не ознайомлювалися.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 січня 2022 року справа № 183/1610/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідач ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 листопада 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 .

07 квітня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з однієї сторони і ОСОБА_4 з другої сторони укладений договір дарування житлового будинку, у відповідності до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подарували, а відповідач прийняла в дар житловий будинок АДРЕСА_1 Договір посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Монашко Н. П., зареєстровано в реєстрі за № 690.

Відповідно до пункту 6 договору дарування, законодавство щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм нотаріусом роз`яснено. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину.

На момент укладення вищевказаного договору дарування, позивачу ОСОБА_1 на праві власності належав також будинок АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Доказів, що позивач прийняла спадщину після її смерті матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладання договору дарування, тощо.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

У цій справі суди встановили, що в день укладення оспорюваного договору дарування нотаріус роз`яснила сторонам його зміст, правові наслідки його укладення.

Доказів, що на момент укладення договору дарування позивач потребувала догляду чи сторонньої допомоги через свій незадовільний стан здоров`я чи матеріальне забезпечення матеріали справи не містять.

Внаслідок укладення спірного правочину позивач не позбулася єдиного житла, оскільки мала у власності інше житло.

Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 не довела наявність обставин, які б вказували на те, що вона уклала спірний договір під впливом помилки, маючи на меті укладення договору довічного утримання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко